Молодих лікарів робота на селі відлякує малою зарплатнею та відсутністю житла

Працівники Комсомольської районної лікарні старшого віку, а таких більшість, добре пам'ятають ті часи, коли в їхньому селі функціонував стаціонар на 100 ліжок, а хворих опікували два десятки дипломованих лікарів, не кажучи вже про середній медперсонал

 Вже декілька років районом повзуть чутки про можливість закриття Комсомольської лікарні. З 1996 року скорочувалося фінансування, відповідно зменшувались і можливості надання медичної допомоги сільському населенню. Зникли пологове, дитяче відділення. Стаціонар із 100 ліжок "всох" до 25, з 15 лікарів працювати лишилось всього менше десяти, з чотирьох відділень дільничної лікарні - лише одне терапевтично-хірургічне. з трьох лікарів-хірургів залишився лише один, та й той - пенсіонер. І це у лікарні, яка обслуговує мешканців з 20 населених пунктів району, де мешкає понад 10 тисяч населення.

Серед проблем сільської медицини сьогодні стоїть особливо гостро, насамперед, кадровий дефіцит. Зараз в Україні забезпеченість лікарськими кадрами складає лише 62%. Не вистачає, як мінімум, 2800 сільських лікарів.Та педіатр Галина Грушецька,терапевти Діана Лопатинська та Людмила Антонюк, невролог та завполіклінікою Дмитро Шкрябій, хірург Василь Шембелян, стоматолог Лариса Шевчук все таки виконують нелегкі обов'язки послідовників Гіппократа у Комсомольській лікарні. Допомагають їм у цьому лікарі-сумісники - окуліст Тетяна Грабчак та лор Олександр Родогощин та стоматологи Валерій Котнюк та Борис Корнійчук.

- Середнього медичного персоналу у нас вистачає, а от з лікарями - проблема, - підтверджує головний лікар Володимир Бурлак.- Більшість з них працює у нас десятиліттями. З тих, що працюють - практично всі - пенсіонери. А ось молодого поповнення не видно.

З 15 вакансій у Комсомольській лікарні вільні посади заввідділенням терапевтичного відділення, лікаря-лора, окуліста, терапевта, а з початку нового року - ще й гінеколога.Та звідки ж молоді взятися на таку зарплату? Досвідчений лікар з категоріями отримує трохи більше тисячі, а молодий спеціаліст - всього 600-700 гривень. Та й умови праці досить важкі. Але є й молодь, ось,приміром, вже чотири роки працює у Комсомольській лікарні невропатологом та завідуючим поліклінікою Дмитро Шкрябій. Ще одна проблема на додаток до згаданих вище - відсутність житла.Колись були у нас чотири відомчі квартири, але мешканці їх давно приватизували.

У поліклінніці після другої години - майже безлюдно. Та й лікарів уже немає, лише медсестри та санітарки виконують свої обов’язки. Автомобіль швидкої допомоги стоїть напоготові до можливих викликів, фельдшер та водій - насолоджуються кількома хвилинами відпочинку. 
"Оглядову екскурсію" до стаціонару провела старша медсестра Ніна Поліщук. Після його відвідування , де практично всі палати заповнені хворими, мимоволі подумалося: на тлі тих злиднів, такої неуваги до сільської медицини працівники лікарні просто героями виглядають.  Дивувало, з яким чисто жіночим умінням прикривалися ті злидні. Руйнівна дія часу камуфлюється чистенькими шпалерами, все, що тільки можна, - підфарбовується, підмальовується - руками все тих же медиків. Приємно вразив порядок у коридорах, інших приміщеннях: квіти, затишок, підлога - старенька, але бездоганно чиста. На посту - усміхнені медсестрички Людмила Трофанюк, Тетяна Собчук та Тетяна Безбородько. Хоча 80 тисяч гривень, передбачених на медикаменти - зовсім мало, цього ледве вистачить на найнеобхідніші ліки та бинти з ватою для стаціонарних хворих.
А місцева влада - як вона реагує на проблеми сільської медицини? У медиків особливих претензій до влади немає: що може район з його бюджетом? Сільська рада? Також немає підстав скаржитися - допомагає, чим може. Хоча її можливості ще більш обмежені.
Мимоволі думкою повертаєшся до програми реформування галузі, наміченої новим керівництвом Міністерства охорони здоров'я України, в якій гідне місце посідають проблеми сільської медицини. Бо, як кажуть, уже дійшли - далі нікуди. Пригадується й той спротив та конфронтація, що їх учинили проти колишнього міністра охорони здоров'я випускники столичного та деяких інших медичних університетів. Вони проти того, щоб поїхати працювати у сільські райони, проти скорочення лікарських спеціальностей і від самого звання "сімейний лікар" їм млосно. Зате велику потребу в молодому поповненні відчувають невеличкі дільничні лікарні, амбулаторії, далекі від справжньої медичної допомоги наші селяни. А якщо за великим рахунком, то сільська медицина сьогодні, як ніколи, потребує реальної, а не лише словесної, державної підтримки.