Без минулого не має майбутнього

Така подія великого краєзнавця, берегині історії, справжного патріота своєї батьківщини Зої Володиимирівни зібрала в читальному залі багато шанувальнів творчості. Бо для народу історія — це його душа. Без прикрас і гриму Зоя Вільчинська торкнулася її, тримаючи в руках архівні документи. Правдиво, чесно, унікально. Дотримуючись своєї нової концепції “СНІП” — системність, наступність, історизм та патріотизм.

Привітати краєзнавця прийшли і діти. Вільчинська Тетяна зачитала душевний історичний уривок, Віталіна Большанек заспівала українську пісню. А Діана Стангеліні здивувала всіх чарівною мелодичною скрипкою.

Кожна написана книга — це справжнє свято, унікальне явище та знахідка для нашого краю. Вісімсот сторінок про селянське життя, починаючи від реформи 1861 року. Описано все. І встановлення колгоспної системи, і масове розкуркулення, і срашні репресії, і виселення селян за межі України… Від беззаперечної правди в жилах холоне кров. Книга пронизана червоною ниткою про долю українського трудівника, спогади про наше минуле…
Автор книги, залюблена в свою історію. Крім численних публікацій, це вже друге потужнне видання. Воно є своєрідним продовженням книги “Наша історія”. І тут більш детальніше розглядається період 20 тих-30-тих років ХХ століття. Вона не тільки описує історію, а й використовує власний життєвий досвід. 
— Історія — це вчителька життя, — каже Зоя Володимирівна. — І тому її не можна сприймати на слух, а потрібно докопатися до найглибших її глибин. і ці книги, які я випустила, це не прсто книги, а нова копцепція пізнання і відтворення нашої національної української історії. Зараз нашій державі найнеобхідніше — національна єдність. Вороги в усі часи прагнули позбавити нас нашого коріння. А людина без нього створює державу без майбутнього. Для сильної України потрібно мати чесну і правдиву історію. В книгах вкладено все моє життя, всі роздуми, всі намагання. Нелегко давалося розуміння про те, що писалося. Чому? Коли існують певні закостенілі стереотипи, дуже важко їх зрушити з місця. І ми зараз рухаємося у нікуди, кров ллється молодих хлопців, вона може бути просто марною. Головне в моїх доробках — доповнення до питаннь Що? Де? Коли?, Чому? Якою ціною?  А що далі? Про це треба говорити. Держава розривається і розтягується. Якщо не змінити свій погляд, то ми знову будемо приречені. 
Як зазначила краєзнавець, причина наших бід сьогодення — відсутність мудрих керманичів. А мудрість це велика сила, яка може перемогти ворогів і дає перспективу. Після перебуття за сімейними обставинами за кордоном, в Криму, Зоя Володимирівна зрозуміла — те що розповідають далеке від правди. Переможців немає. Постраждала людська душа.

Презентація книги авторки виявилась досить патріотичною. На зустріч зачепили важливі питання минулого та майбутнього. Багато мудрого було сказано. Багато залягло в серце присутніх. 
— Я обїздила всю Україну і найбагатше, що в нас є — це наша мова солов’їна, — розповідає далі Зоя Вільчинська, — Це наші державні цінності. Наскільки дорога батьківщина, і наскільки страшно її втратити. Але нам мало єдності. Нам потрібна національна єдність. Потрібна чорна і біла історія.
За словами Зої Володимирівни, зараз вона працює над третьою книгою. У ній багато уваги приділяється революції 17-го року. Тож побажаємо їй успіхів та надхнення в цій нелегкій, але такій корисні справі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.