ДІСТАЛО!!! ВЕЛИКА КОЗЯТИНСЬКА КЛОАКА

(лат. Cloaca Maxima від лат. cloaca — «критий канал», «труба для протоку фекалій, нечистот»)
 
Клоака – це те, на що перетворилася наша міська влада за керівництва мера Гвелесіані. Звичним стала корупція, хабарі, нового змісту набрало слово лояльність. Вривається терпіння від нехлюйства, жлобства, пихи та самодурства нашої влади.
А тепер конкретно по справі.
Хто мене знає, той може сказати, що Микола Бабур – це будівельник, справа мого життя – це архітектура та будівництво, а моє хобі – це футбол. Я громадсько активний мешканець міста і щиро люблю наше місто Козятин.
Щодо першого, архітектури, можу сказати, що багато років я присвятив тому, щоб Козятин став краще. Взяти, наприклад, ремонт, організований мною, фасаду та покрівлі будинку культури, будівництво мосту «щастя», чимало проектів реконструкції та нового будівництва. Що ми маємо з 2010 року з приходу нової влади? Кадрові призначення по архітектурі пройшли повний цикл абсурду: від «темного» до «маразматичного шизофреника». Щодо останнього, можу сказати, що має певні знання в містобудуванні, але бажання наживи, брутальне відношення до людей, безпардонні вислови з матами та сексуальна «озабоченість» з лихвою перекривала його позитивні сторони, як фахівця. У вік інформаційних технологій дивує ще інше: чи цікавився хтось з міської ради характеристикою з попереднього місця роботи. Я, почувши про призначення, в першу чергу надрукував у пошуковикові: Недашківський Анатолій Михайлович, і ... в першому ж сайті прочитав, що наш колишній головний архітектор – хабарник. Тепер хотілося б зупинитися на події, яка відбулася в четвер. Діяльність Недашківського в Козятині добігла свого логічного завершення. Чому логічного? До хабарів у нас всі звикли, а до того, що чиновник бере гроші та як шахрай футболить – ні. Десятки людей місяцями оббивали пороги управління архітектури і здебільшого впевнювалися в психічному розладові нашого архітектора. Щодо тих людей, які звернулися до правоохоронних органів, а їх не один, і не два, то вони вчинили абсолютно правильно. Мені звичайно неприємно бути свідком цих подій, але з кожним замовником будівництва, який звернувся до підприємства, в якому я працюю, ми пройшли по замкнутих коламхбюрократії міської ради. Недашківський мав талант до створення труднощів. Наприклад: для отримання містобудівних умов та обмежень на об’єкт передбачений генпланом міста він стверджував, що потрібно рішення виконкому (законом не передбачено). І тут в роботу включився ще один бюрократ з юрвідділу – Пахальчук. Я особисто з ним поспілкувався. І коли вказав на абсурдність і предвзятість його зауважень, Пахальчук в нахабній та брутальній формі видворив мене з кабінету. Я впевнений у своїй правоті, пішов поскаржитися міському голові, і... був шокований зухвалістю вдруге. Адже Гвелесіані не розбирався в проблемі, яку штучно створюють його підлеглі, а захищав хабарників. Рішення те таки було прийнято, але ціною нервів та сварок. І це лише один епізод. А скільки людей відмовилися будувати, отримавши таку в лапках допомогу міської влади. Другий епізод, що обурює. Замовників будівництва Недашківський посилав для «знайомства» до міського голови чи заступника. Хочу зізнатися, що нічого поганого від замовників про ці «знайомства» я не чув, але сам факт обурює. І останнє, що по цій обставині я хотів би сказати. Я попереджував двічі заступника міського голови Ломачука О.І. про те, що Недашківський вимагає та бере, зі слів замовників, хабарі. На це мені Ломачук повідомив, що він доповідав міському голові, але без результату... Я впевнений, що в ділі Недашківського суд поставить крапку, причому справедливу, оскільки громада міста втомилася спостерігати, як протоколи по корупції нашої міської влади розбиваються як хвилі об скелі хабарницьких судів.
А тепер щодо футболу. Я з початку 2011 року очолюю районну федерацію футболу. З того ж часу я займаюся аматорською футбольною командою. До того протягом багатьох років я фінансово допомагав спорту. Для мене це хобі, від якого мені хотілося б отримувати задоволення. Я не піарюся, не називаю, скільки витратив власних коштів, часу та нервів впродовж цих років, а роблю свою справу. Що я отримую натомість? Підлеглим нашого міського голови, та я впевнений за його подачі, Павлом Луцюком протягом трьох років колотиться ситуація з міськими командами. В цьому році вперше за останні десятиріччя клуб “Локомотив” (Козятин) став бронзовим призером. Я не чекав подяки (хочу сказати, і не дочекався). Натомість на круглому столі в приміщенні міської ради Гвелесіані та Луцюк завернули так ситуацію, що я пожалкував, що займаюся футболом взагалі.
Наболіло ще маса всього, що поміститься на всі  шпальта газети. Після всього бруду, що є в місті, стають зрозумілими на Козятинський манер рядки  нашого пророка Тараса Шевченка: «А ще поганше на Украйні дивитись, плакать – і мовчать!» Так от плакать ніхто не буде, але й мовчать ніхто не буде! Я торкнувся двох сфер життя нашого міста. А ще в нас є дороги, які, як жартують, нам передали з фронту, з Луганщини. А ще вивезення сміття. А ще прибирання снігу. А ще ... А де позитив, спитаєте Ви? Позитив є в окремо взятій родині. В нашого мера розумний та талановитий син, так само як і у Януковича. Син керує сімейним ринком, будує здоровенну будівлю начебто  житлового будинку, а всі ми розуміємо, що розширюється «хитрий» ринок. Чого не будував так потужно при минулій владі? Доходи були не ті?
Не хочеться більше цього бруду та цієї брудної міської влади. Потрібно у вихідні збиратися на віче або майдан та гнати в шию Гвелесіані.
Звертаюся до самооборони міста Козятина. Виправдайте своє існування, допоможіть місту: винесіть нашого мера з кабінету з кріслом та поставте на місце пам’ятника Леніну, хай тримається за крісло і не шкодить громаді.
Слава Україні! Слава Козятину!
Меру ... ла ла ла ла ла ла ла ла!
Підготував Микола Бабур

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.