• Інформагентство RIA
• access_time
• more_horiz

  • close
• share 14 chat_bubble 5 visibility 644

Сьогодні  Козятин живе звичним розміреним життям: діти ходять до школи, дорослі торгують на базарах, пенсіонери рахують свої злиденні пенсії, газети друкують критичні статті про мера, з якого критика, як з гусака вода. Він уже навіть звикся, що його на шпальтах газет називають не за прізвищем, а просто літерою Г, а це може асоціюватися не зовсім з пристойним словом.

Та зараз моя мова не про нашу буденність. Мова йтиме про великий український патріотизм, який  поруч з базарами та наріканнями на лихий курс долара, живе серед козятинців, пульсує на отих святих молитвах громади щонеділі, іскриться в очах щирих міщан, що не міняють святе поняття Батьківщини на високі продуктові ціни і готові заради власного живота клясти всіх і все.

Мова моя про отих чоловіків, які боронять нашу землю на лихому тепер уже Донбасі, аби не ступила нога вражого затурканого московита у парк Козятина, що носить імення великого поета колись великого народу.

Згадаю Сашу Гадзіковського, що вибрав свою долю, встелену не квітами, а терном, хоча має всього-на-всього далеко до сорока років від роду. Днями Олександр знову навідався до рідного краю. Приїхав з отого проклятого Щастя, де служить розвідником. Коли б хто побачив, на чому він приїхав, то можна було б подумати - чоловік втратив розум: машина – не машина, а щось таке фантастичне, наче ото марсіани підсунули йому це диво. Ще кілька днів тому чоловік виїжджав з Козятина на нормальному власному авто «Субару» - був у відпустці. Не встиг добратися до місця служби, а це за 800 км від Козятина, як авто так врізало, що залишилося воно, як мовиться, і без губів, і без носа. Добре хоч, що наш Сашко залишився живим і здоровим. Машина Олександру потрібна на фронті щохвилини – він розвідник. То ж не гаючи часу помчав на ній знову до земляків – хоч побитий агрегат, але на ходу.

Приїхав, почав шукати майстрів, щоб довели до пуття.

Кинувся на одну СТО, на другу – гроші за ремонт правлять майстри, а де тих грошей візьмеш на фронті? Звернувся до Володимира Фурмана, який досить активно волонтерствує між Козятином та східним фронтом. Не довго мудрствував чоловік – порадив звернутися до хлопців з кооперативу, що на вулиці Кондрацького. Першим зустрівся Микола Кирилюк. Вислухав Сашка, побачив на його щоці шрам, чув про цього молодого чоловіка, про його поранення… І закипіла робота.

Павло Савчук зібрав бампер так, що тепер “субарочці” і бетеер не страшний, ще й на додачу копнув його ногою, аби переконався боєць у надійності ремонту. У цей час Володя Шаленний доводив до пуття лонжерон, Костянтин Хом’юк тонував вікна – розвіднику без тонування ніяк не можна. Віктор Коробан власним пристроєм клеїв пластик. Не пройшло і півночі, як фронтове авто засяяло новесенькою фарбою - хоч на виставку. Всього одна ніч, а як проявилася вона мужністю наших козятинців!

Вранці наступного дня Олександр Гадзіковський був уже в Києві, куди викликали на нараду розвідників.

Які слова знайти для Вас, дорогі земляки, якими метафорами описати Ваш вчинок?! Вам не вручать ні медалей, ні навіть грамот.

Від імені добрих людей я Вам просто скажу: “Спасибі! Хай береже Вас Бог, адже Ваша нічна толока по ремонту побитого авто не має ціни. Ви зміцнили дух нашого захисника, дали йому віру: Козятин – це не просто базари і мер на прізвище Г, Козятин – це місто, в якому живуть також патріоти України!"

Віктор КУЧЕР, пенсіонер