Позорисько міста — страшні краєвиди

Козятин належить до жлобських. Як не гірко, але доведеться визнати той факт що це правда.
Достатньо пройтися по вулиці  Червоноармійській і подивитися на щит «Козятин спортивний, що на  вул. Лисенка  при вході до стадіону «Локомотив».
“Боже, мій Боже!” — крикнув би філософ Григорій  Сковорода, якби опинився тут
і побачив би цей щит. “ Чим вони займаються,  де та ратуша і де той голова?”
Немає у нас батька і ми самі по собі як ті вівці. Навіть маляра чи пензляра достойного немає, щоб оту  картину спортивних подвигів намалював.
Не стану сперечатися стосовно спортивних досягнень міста. У минулому  їх було
 дуже багато, зараз значно менше. Але сам щит, це катастрофа. Стоїть він, як  кажуть,
на белебені, у бур’яні. Прикрашають його якісь п’ять іржавих кілець.  Щось на ньому написано, щось наклеєно, наліплені  фотографії, так і хочеться вліпити по одному місцю тому, хто замовляв цю пародію  на досягнення.
Вулиця Червоноармійська  мало не чемпіон по таких штуках. Поруч із  Музичною школою (називаю її по старому,  бо до Школи мистецтв вона ще не доросла)  металева загорожа  приховує чи котлован, чи копанку. Мабуть, хтось з керівників міста любить рибалити на Водокачці  і тихенько там  копає черв'ячків. Паркан  розкурочений,  у кутку біля крамниці стоїть іржавий контейнер,  а поруч у траві якісь блоки.  На підході до самої  школи  ростуть чорнобривці у траурному обрамленні автомобільних покришок. Таке враження, що у  школі виховують музикантів  виключно для похоронних процесій. Невже не можна цей невеликий шматок землі озеленити та перетворити на маленький палісадник? 
Сама  Школа виглядає  як пансіонат, у якому вчилася Проня Прокопівна з фільму «За двома зайцями»,  та ще й територія біля неї занедбана.
До універмага  приліпилася якась споруда з цегли, як тепер кажуть у народі,
«припинда». Далі,  на повороті до «Хлібодара»  стоїть розвалюха, крива як  поганий гриб.  Вона у такому жахливому стані,  що виглядає більмом на оці.  
Але до батьків міста ніяк не доходить,  що ці руїни  є суцільним позориськом міста  і їх потрібно негайно прибрати. Або хоч якось замаскувати. Цей барак у кущах  викликає огиду та сором. Він обріс деревами, захаращений  сміттям,  а на десерт там можна знайти дохлих собак так  котів.
Зупинка автобуса  біля пошти незручна для людей, проїжджа частина одвічно забита транспортом, бо водії стають, як їм хочеться і де хочеться, вилазять аж на тротуар, а ті ж маршрутники  змушені через це викручувати кермо автобуса, щоб якось пропхатися, виїхати на трасу.

Отака вона вулиця Червоноармійська — одна з центральних у Козятині. Ну зрозуміло,  що Козятин, це не Кашперівка,  з чистим ставочком, з грибним лісом,  де дихати приємно і  тільки жити  та радіти. Де ж тут думати про місто,  коли своє кубельце треба готувати.  Життя  не стоїть, роки  біжать, треба ж  про старість подумати, не весь вік же при владі бути.
Попереджаємо міську ратушу, що ми і надалі будемо відслідковувати вулиці Козятина і будемо пхати носом  владу у такі місця, що від наших розповідей у неї  будуть памороки та головокруженіє  у голові. Так що готуйтесь, пани Голохвості.

Владіслав ШАРІКОВ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.