Старшого лейтенанта Володимира Чорноуса поховали на цвинтарі в селі Козятині

В його честь назвімо новонароджених дітей

Минулої середи поховали на цвинтарі в селі Козятині героя України — командира зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки, що була направлена з військової частини А 1778 м. Ужгорода до Луганська для боротьби з терористами — Володимира Чорноуса. Військового офіцера, льотчика, уродженця нашого району, який загинув під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО, провели в останній путь.

На привеликий жаль не вшанували нашого героя так, як це роблять всі цивілізовані міста України та Європи в цілому. Не організувала влада масовості - це не стало тягарем сумління і спільної біди, як однієї родини. Мали б залучитися до поминальної панихиди не тільки всі підприємства та організації, а й школярі, пенсіонери — всі-всі. На мій погляд, це горе повинно було зачепити кожного, а не тільки родину, сусідів, однокласників...

Героя поховали, як оборонця рідного краю, земляка-поборника української держави, що своє життя віддав за всю громаду, незалежно від расової приналежності та релігійного віросповідання. Не було оголошено трауру на Козятинщині, не приспустили прапори, не вивісили траурні стрічки (окрім території військкомату). Я переконана, що громада долучилась би, але її недостатньо проінформували...
Це біль не тільки родини, бо він не помер відстоюючи інтереси вузького кола людей. Він перебував в пеклі. Він — жертва війни! Жертва недолугого керівництва держави, керівних посадовців АТО.
Але постраждала не тільки родина і це мало стати біллю всього району, як мінімум. Всі тепловози повинні були включити гудок, водії, що перебували за кермом, повинні були подати сигнал поваги, всі церкви всіх приходів повинні були в цей час правити панахиду по загиблому. А не тільки московський патріархат, які правили панахиду на цвинтарі на незрозумілій мові без перекладу. Це мала бути суспільна панахида! Адже герой захищав всіх християн! І життя віддав за нас. Навіть за те життя, що ще не народилося в Україні. Як на мене, то всі батьки новонароджених до 45 днів після загибелі Володимира Чорноуса, мають своїх дітей називати в його честь. Що возвеличить їхню родину.

Відео дня

Історія життя нашого героя
Старший лейтенант Володимир Михайлович Чорноус 19 липня 2014 року під час виходу штурмової групи з району аеропорту в місті Луганськ загинув від вогневого поранення. Офіцер Збройних Сил України не дожив до свого дня народження всього 5 днів. Йому б виповнилося 26 років...
Народився Володя у 1988 році в селі Панасівка Козятинського району. Через рік родина переїхала в село Перемога. Тут пройшло його нелегке дитинсвто. Тому що залишився без матері дуже рано. Його вихованням займались батько, дідусь та бабця по бітьківській лінії Леонід та Зінаїда Маслюки. Яких вже немає в живих (дідуся поховали напередні). Оженився Володимир на Катерині з села Козятина. Пролживала молода сім'я в Ужгороді у гуртожитку. Народився синочок Владиславчик, якому зараз півтора рочку. Нажаль малюку не доведеться вже знати свого батька, але в його жилах тече кров воїна-визволителя. І його життя має скластися якнайкраще.
Герої не вмирають! Тому світла пам’ять про нашого земляка житиме вічно.
Слава Герою України!