Це потрібно не мертвим, це потрібно живим

Усі ми приналежимо до свого покоління і повинні цінувати його. Як далеко пішло в історію наше сімейне дерево і як далеко виросте?..  
Цього тижня ми збиралися біля могил наших предків, близьких, родичів, дорогих нам людей, яких провели на небеса. Туди, де вони за нами спостерігають з висоти їх святості. Ми молимося за них, а вони за нас. Ми маємо завжди згадувати їх добрим словом серед нашого сімейного кола, переноситися в минуле, бувати серед святинь нашої великої родини…
Також на сьогодні ми розлучаємося з близькими, які вимушені перейматися обороною України від російської орди, мусять взяти участь в обороні країни. А це значить і своєї родини. Весь світ визнає, що українці - миролюбива нація і такий ген як агресія взагалі відсутній. 
Але вчора пішли до війська ті, хто представляє цвіт нації. Ніякі вони не агресори - це інженери, програмісти, юристи, адвокати, бухгалтери. Я провела керівника Житомирської філії “Небесне сузір’я “Айдар” Андрія, який пішов добровольцем до Збройних сил України у свої неповні 30 років... Ви провели своїх батьків, синів, чоловіків, друзів та колег… Усі вони — гордість нації. І наш святий обов’язок в цьому випадку забезпечувати надійний тил. Підтримувати один одного і гідно жити. Щоб гідно зустріти їх, коли повернуться додому - до мирного життя. 
Закликаю всіх, хто ще не прокинувся від сплячки байдужості, хто ще не усвідомив, що в Україні війна, переглянути своє особисте сьогодення. Поважати предків, поважати ветеранів, поважати сьогоднішніх героїв. Усе це наша історія.
Тільки громада, об’єднана в горі і в радості, достойна цивільного життя.