Гірка доля цукру на Козятинщині

Належав завод товариству. 
Члени правління — В.Г Гінзберг, А.А. Горовиць, М. І. Бродський. Директор-розпорядник Л. І. Бродський. У 1873-1874 роках завод переробляв 67980 центнерів цукрових буряків.
Після 1880 року почалась перебудова заводу.
До 1910 року від зупинки ст. Махаринці до заводу підводиться колія, будується залізнична бурячна.
У виробничий період 1914-1915 рр. завод переробляв більше 6 тисяч центнерів за добу.
З 1924 по 1929 — не працював (були на те причини). Добове виробництво було у 1930-1941 рр. — більше 7 тисяч центнерів буряків за добу.
При німцях завод працював і цукрова продукція вивозилась у Німеччину. Німці не посміли його розібрати.
11 жовтня 1944 року обласне радіо в одній із передач повідомило: “Вчора, в урочистій обстановці пущено Махаринецький цукровий завод. Німецько-фашистські окупанти нанесли заводу матеріальних збитків більш як на 2 мільйони карбованців. Вони знищили гідравлічний транспортер і багато іншого заводського обладнання. По-стахановськи працювали на відновленні цукрового заводу і старі, і малі жителі ближніх сіл і сусіднього Ружинського району”.
Жителі с. Махаринці у других сіл на коровах щодня вивозили на приймальний пункт по 30 центнерів цукрових буряків. Це були справжні патріоти країни. І в 1949-1950 роках добове виробництво уже складало майже 9 тисяч центнерів буряків. 
Повністю реконструкція пройшла в 60-80 роках.
В 90-х ходили чутки, що цукровий завод мають передати в Ружинський район. На жаль, обласне керівництво відстояло цукрозавод  в районі. А даремно! Віддали би тоді завод в сусідній район, може б він сьогодні і працював — давав солодкий продукт країні. А так виходить — ні собі, ні людям.
Вихід цукру в першій декаді 1998 року — 12, 97%. Тоді вирішувалося питання ремонту клубу, гуртожитку та газифікації всього селища. А скільки було корисного зроблено місцевій сільській школі. Завод був шефом школи.
У грудні місяці  2014 року заводу виповнилось би 141 рік від дня випуску (1873 р.) 
У Громадянську війну, під час Другої світової війни завод не розібрали. А ось прийшли “новые” у 2000 році і від заводу залишились “ріжки та ніжки”. Цукровий завод… Сьогодні від нього залишились руїни.
Стоїть і не димить труба Бродецького, Махаринецького цукрових заводів.
З трьох цукрозаводів в районі запустився Юзево-Миколаївський. Там у керма стоїть, прямо треба сказати, справжній цукровик Босак, який горою став і не  дав “кончить” завод.
Що ми за люди такі, все ламаємо і розбираємо до основи? Цікаво, а куди дивилось керівництво Козятинського району, коли варяги розбирали завод по частинах, і хто за це відповість?

Підготував Леонід КРИВОВ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.