Мер та його прихвосні

На оголошений конкурс від “RIA-Козятин” “Найправдивіший жарт” почали надходити гуморески

Взяти участь у новоствореному жартівливому конкурсі зможуть усі бажаючі, якщо в людини присутнє почуття гумору.

Нагадаємо, що день сміху не за горами. Тож до вашої уваги представляємо перший ковток порцій сміху. Смійтесь, на здоров’я. Адже кожна хвилинка сміху продовжує життя...

Літа 201…,  у перший день жовтня, Господь Вседержитель раптово викликав до своєї резиденції у  Захмарові янгола Саву.

Негайний виклик не віщував нічого доброго. Наляканий Сава пошкріб неголену пику, заховав у кущі пляшку нектару, принесену знайомим  чортом,  причепив крила і, змахнувши ними, полинув у синю височінь

Господь прийняв його стримано. Вдарив владною десницею по теці з паперами та невдоволено гримнув:

— Ти куруєш Вінниччину?

— Я, володарю!  —  затріпотів крилами янгол Сава.

— То якого бі…!  — Господь вчасно закрив рота. — Чому допускаєш такі неподобства?

—  Неподобства усюди, Вседержитель, — відрізав Сава. — Владники розперезалися. Крадуть, хабарничають,  луплять з людей шкуру до живого м’яса. Злочинність і розпуста процвітають на землі, особливо серед чиновників.

Господь  втомлено зітхнув.

— Знаю, Сава. Ти, от що, навідайся до Гузенятина, та склади мені доповідь про місцевих, —  він скривився, - грішників. Вже пора класти край їх діянням. Я вже домовився з начальником пекла, можеш взяти з собою того Мурзефула.   

Сава ляснув крилами і спустився на свій ряд. Тричі свиснув, відразу  показалась лукава пика з чорними очима і елегантними вусиками.

— Я  вже знаю! — буркнув Мурзефул, принюхавшись. — Ну й морока! Цей Гузенятин така діра! — він покрутив  надушеним прилизаним хвостом і поглузував. — У мене ззаду чище, ніж у місцевого голови у місті.

Кинувши критичний погляд, зауважив: — Раджу вдягнутися простіше. У жовтні там болота по вуха, втопитися можна не те що забрьохатись.

Летіли днів чотири, сіли у п’ятницю. Дощ лляв як з лійки. Сава, розкривши стару парасольку,  гепнувся на зупинці на вул. Сєдова. Десь у садку затріщали гілки.  Мурзефул вийшов та мило розвів руками.

— Перед вами,  колего, славний Гузенятин. Більше десяти років ним керує Птоломей Власович Мурзіані, відомий у пеклі під призвіськом «Пилосос», бо він ссе гроші з міста наче пилососом. .

— Гарно керує, — зауважив Сава. — Зупинка така брудна,  що аж блювати хочеться, а розклад руху такий, що голову зламати можна.

— Біля заготконтори зупинка  розбита ущент. Інші зовсім не обладнані та схожі на шпаківні.  Майже  на кожному розі сміттєзвалище. Каналізаційні люки в більшості відкриті. Так що дивись під ноги, — зауважив чорт, — щоб не гулькнути і не зламати ребра! Відкриті стокові ями з лайном,  ну і таке.

— Повний набір  для туриста.

— Це дрібниці, — зауважив Мурзефул. — Немає нормальної бані і люди їздять у Бердичів, щоб помити свої причандали. Немає пральні, немає хімчистки, немає майстерні по ремонту побутової техніки. Якщо ти старий і самітній, то будеш ходити до віку у заср…штанях  і вилку від згорілого електрочайника  можеш засунути собі у одне місце.

— Є майстерня по ремонту побутової техніки  на одному  з ринків, — зауважив Сава.

— Це приватна ініціатива,  якісь ризиковані хлопці взялися за справу, — відповів приятель. — У Гузенятині жодний бізнес не проходить повз мера. Він не любить, коли гроші течуть повз нього.

— А колись було три побутових комбінати. Два знищили, один ледве жевріє. Та скоро і йому  буде залізний капут!.

— Було та загуло! — зареготав Мурзефул. — З появою  пана Птоломея, як у прірву полетіли побуткомбінати, маслозавод, хлібозавод, мідним тазиком накрився ресторан та інші прибуткові об’єкти. Навіть на місці сінема тепер  стоїть задрипаний будинок культури, де торгують циганським  шматтям.

— І куди ж це все поділося?

— То єсть великая тайна! — Мурзефул покрутив пальцем у повітрі. — Про це треба питать у депутатів минулих скликань,  у суддів,  прокурорів, адвокатів, яких мер  утримував. У цьому Гузинятині  такий гадюшник, що треба викликати з пекла  хлопців з вилами,  щоб вони попорпалися  у минулому цього діяча.

Дощ посилювався. По калюжах добрьохали до вул. Червоноармійської.

— Чому баюри такі? — розсердився Сава, ледве відскочивши від машини, що мало не облила його грязюкою.

— Це ще не баюри. Біля ощадкаси на вул. Комсомольскій справжні вирви, наче від метеориту. Там дійсно можна ноги  зламати, або втопитися!

— Мабуть, асфальт  поганий? Звернулися  б до пекла.  

— Це питання до шановного Абрама Чумазовича, депутата міськради і близького друга Птоломея, — буркнув Мурзефул. — Це він виробляє асфальт та кладе або під дощем, або у морозну погоду.

— Щоб швидше лопався  і скоріше виділяли кошти!  Добре, мабуть, гріються разом  з мером біля того асфальту.

— Нещодавно вони  «закатали» півмільйона гривень у ремонт вулиці 8-ма  Гвардійська. Причому керівник нахабно заявив у інтерв’ю: «Якщо будуть  дефекти, чи ще щось, ми полагодимо і залатаємо»

Мурзефул зареготав:  

— Мовляв, готуйте, дорогенькі, у скорому майбутньому ще півмільйона з міського бюджету на  ямковий ремонт. Нічого,  будуть вони у мене удвох  той асфальт у пеклі язиком лизати.

— Діяння святих і нечестивих, — зітхнув Сава. — Але цього замало.

— Не хвилюйся, друже! — форкнув чорт. — Тут компромату як лайна. Кожний депутат, кожний посадовець настільки загруз, що всіх гамузом можна відправляти на трудові роботи. Уявляєш цю зграю.  Є такі, що потіють тут у штанях третій або четвертий строк!

— Вони у мене у списку: депутат Ляпсус, Голобокий, Бугровський, Маклай та інші.  Ото вже пристаралися  для міста, ото вже напрацювалися.

Дощ кушпелив все сильніше. Вийшли на Грушевського, де стрибали мокрі перехожі та метушилися з крамом продавці. Чорт сплюнув, дістав  фляжку і трохи гулькнув.

— Цей приватний вертеп, тобто ринок стоїть на місці  колишнього тубдиспансеру. Його городянам, мабуть, на здоров’я  організував пан голова. Ніякої гарантії, що купуючи харчі, люди не купують з ними різні хвороби.

Сава позеленів так, наче його вже схопила кишкова паличка, і тицьнув рукою у бік багатоповерхівки.

— А там  що за вирва?

— Краса і гордість Гузенятина! — зареготав Мурзефул. — Колись це був котлован під багатоповерхівку, а зараз велетенський смітник із різною дохлятиною. Розплідник щурів, жаб та іншої гидоти  у центрі міста, поруч з тим же ринком  та житловими будинками. Тут і дітки граються поруч: он, недалеко майданчик, правда, вбогий та куций. Але дітки і цьому раді. Пенсіонери розповідають,  що літом стоїть такий сморід, неможливо  кватирку відчинити.

— По совісті, потрібно пригнати техніку, помпи, вдягнути того владного «Павліна» та усю його свиту у гумові комплекти, протигази, дати лопати та змусити працювати, доки цей гнійник і це стидовище не щезне з лиця міста.

— Мабуть, це саме той «благоустрій», який гучно обіцяли  мер та його  прихвосні  у всіх програмах розвитку міста, затверджували на сесіях, та  обіцяють на виборах. Але у своїй жадобі  мер та його команда дійшли до повного глупства..

— Мене вже нічим не здивуєш. За роки  вбогого керівництва він довів місто до повного занепаду. Уявляю, які гроші  з міського бюджету та інших фінансових джерел пройшли через його липкі руки?  Він зі своїми  любими друзями стільки наробив тут шкоди, скільки не зробив жоден ворог.

— Працювали централізовані котельні, і хоча були проблеми  з теплом, воно усе-таки було в оселях. Але, я вибачаюсь, цей «поросячий хвіст» разом з депутатом Ляпсусом, начальником «Теплоенерго» закрив усі централізовані котельні, а городян примусили перейти на індивідуальне опалення.

— Це як?

— Як у пеклі,  де кожний котел опалюється окремо. Тобто, якщо ти можеш  поставити газового котла, то став та грійся, а не можеш,  то замерзай. Тим, хто не зробив таке опалення, запропонували купувати електрообігрівачі.

— І що?

— Кошти під програму «Тепло» мабуть добре зігріли пана голову і його прихвоснів. Мешканці  внаслідок цієї хитрої комбінації отримали три складені пальці. Адже порівнювати централізоване опалення з теплом єлектрообігрівачів — це все одно, що порівнювати теплу ковдру з простирадлом покійника. Дуже страждають перші поверхи. Труби, що гріли підлогу, не працюють, стіни промерзають.

— В мене велике бажання, — буркнув Сава, — надавати комусь по пиці.

— Можна і без бійки  втерти носа голові та його чиновникам.

— В тебе є ідея?

— Сьогодні  нарада. Влада добре вляпалась. Комунальники з дозволу мера зливають фекалії у каналізаційні люки біля багатоповерхівок та гуртожитків. Зрозуміло, що це не законно, але вони чхати хотіли. Сморід стоїть  жахливий, а от якщо заб’ється каналізаційна система, тоді  вже  буде повний кирдик!

— Не міська рада, а божевільня!

— Дуже влучно. Я вже розіслав їм візитки від компанії «Індастріз пекло». Нас чекають пан Птоломей Мурзіані та уся його гоп-компанія.

Підготував Алайла Лоуха (далі буде)

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.