Ветерану 93 роки, а він почуває себе на 63!

Полковник у відставці Петро Кузнєцов 17 листопада відзначив поважну дату. Йому виповнилось 93. Але це тільки на папері. В душі та на обличчі він виглядає на порядок молодше. Щира посмішка, гарний настрій, добра пам’ять, і  що головне — в очах горить іскра життя. А на грудях дзвенять медалі та ордени.  Їх не злічити…
 

Петро Миколайович родом із Свердловської області, з села Толстоп’ятого, що було колись на 750 дворів. Там, будучи ще зовсім юним, він вартував ночами. Підтримував спокій зі спеціальною скалкою. Ще тоді він зрозумів — завжди має бути справжнім чоловіком. Мужнім, сильним, надійним. 
Багато пережито та пройдено. За плечима важкі фронтові роки, страшні та приємні спогади від війни. Адже саме на полі бою, коли Петра Миколайовича поранили, він зустрів її, свою другу половинку на все життя. Красиву фронтову медсестру Марію Дмитрівну. Саме вона переправляла його та ще кількох товаришів, підстреленого на машину та лікувала в госпіталі. Там і полюбили один одного. Коли згодом вони разом під’їжджали на підводі (він на фронт, вона за пораненими), то літній чоловік, який їх віз, запитав: “Ви закохані?” Молоді засоромилися. Він, нічого не питаючи, завіз Петра і Марію у сільраду і скерував розписати. Так вони і одружилися. Раз і на все життя.
Довге та щасливе подружнє життя залишило після себе плоди. Петро Кузнєцов має велику родину. Є і діти, і внуки, і правнуки. Та двоє дорогих і рідних йому людей уже забрала вічність. Тепер вони назавжди залишилися в його серці та пам’яті. При згадці на очі набігають сльози.
Петру Миколайовичу надзвичайно пощастило із сусідами, Надією та Анатолієм Цвиками. Вони — його сім’я. Провідують, контролюють та підтримують стан здоров’я —допомагають чим можуть. А ще охороняє оселю песик Дік.
З задумленим поглядом Петро Миколайович розповідає про своє нелегке життя. Ніби перелистує книгу, сторінку за сторінкою. Обережно, щоб нічого не забути. Каже: “Я прожив не даремно”. Можна заслухатися цікавими історіями.
 — З восьми років став самостійним. Грузив дрова в Свердловську, заробляв так гроші, — каже Петро Миколайович, — Жили в бараці, спали на соломі. Як приїхав додому, вийшов з поїзда, до мене підійшла моя мама зі словами: “Ви мого Петра не бачили?”. Не впізнала…
Петро Кузнєцов атеїст. Але пам’ятає, як у дитинстві, коли йому було шість років, його змусили читати Євангелію. Читав її цілу ніч...
Ми запитали у Петра Миколайовича про рецепт довголіття. Чи є він взагалі?
— Ні, — сказав фронтовик. —Просто треба любити життя, поважати людей. Це ж так приємно дарувати людям радість та щастя.
Як до одного із довгожителів Козятинщини, до Петра Кузнєцова потрібно прислухатися. Він, одна із тих особистостей, які говорять в очі все, що думають. Без гриму та прикрас. Правда ніколи не буває зайвою. А ще по життю він дотримується одного: “Ніколи не брати те, що не клав”.
— Хочу побажати нашій молоді, щоб вони завжди допомагали один одному, підтримували людей похилого віку. Треба не бути ледарем, заробляти гроші. Так як зараз живе молоде покоління — не припустимо.
При розмові з нами Петро Кузнєцов дав напутнє слово для нашого міста та його жителів: “Хай всі живуть і процвітають. Хочеться, щоб Козятин був чистішим, затишнішим та охайнішим, а не таким, який він зараз є”.
Від редакції ми попрохали цього поважного мешканця міста зателофонувати до нинішнього керманича міста і посовістити його за безвідповідальне ставлення до проблем міста, за допущення такої кількості бродячих собак на його вулицях. Може прислухається?

Ірина ШЕВЧУК

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.