Революція

Йому було лише 25 років. Він був фельдшером. Побратими називали його «Псих», бо він запекло боровся за життя кожного пораненого, нехтуючи власною безпекою. Йому присвоїли звання Герой України посмертно. Про Ігоря Зінича, медика, який провів чотири ротації у Донецькому аеропорту, у річницю їхнього знайомства, розповіла Радіо Свобода парамедик Ольга Башей. Під позивним «Кроха» Ольга працювала у команді реанімобіля «АСАП ЕМС Хотабич» і взяла участь у порятунку семи сотень бійців.

«Усі присутні на Майдані чули, як представники опозиції запевняли український народ: «Все зміниться, коли ми прийдемо до влади». Я, як учасник Майдану з перших до останніх днів, а також учасник АТО, можу сказати – кардинальних змін суспільство не відчуло і не бачить». На цьому наголосив голова Вінницької обласної організації Європейської партії України Павло Лесик, виступаючи у прямому ефірі програми «Політрада» на ТРК «Вінтерра» 21 листопада.

Зранку на Спаса залізничники провели Богоугодну справу на землі — доведені до відчаю, вони вкинули в сміттєвий бак свого керівника за зловживання ним владою і свавілля, яке базувалося на нехристиянських цінностях і приниженні робітників Українцям всім без винятку вкрай важливо зрівнятися з жорстокістю і рішучістю, що проявлені ворогами України. Нація яка спить під час війни- не просипається вона зникає.  

А цей захист — від ООН, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Швейцарської Конфедерації, Фонду “Східна Європа”, інституту економічних досліджень та політичних консультацій, обласної влади, регіональної ради підприємців при ОДА, Спілки підприємців “Стіна”

Не вирішивши єврейського питання, яке не вдавалося  вирішити з часів Богдана Хмельницького, Україна ніколи не ввійде в правове русло. Так як президент нажив свої  статки і робить  ставку на корупційний уклад України  з метою неймовірного шарового збагачення

Нею вони користувалися споконвіку, а тепер тут ставлять капітальну огорожу

Сьогодні це свято відзначається у 142 країнах і територіях світу

Польсько-радянська війна 1919–1920 рр. Битва за Україну (частина 2)   [Польський генерал А. Лістовський, Головний Отаман Військ УНР С. Петлюра, військовий міністр В. Сальський, командир 6-ї Січевої дивізії М. Безручко. Квітень 1920 р.] Польський генерал А. Лістовський, Головний Отаман Військ УНР С. Петлюра, військовий міністр В. Сальський, командир 6-ї Січевої дивізії М. Безручко. Квітень 1920 р. З колекції В.Подгорного Головним союзником Війська Польського під час планованого Ю. Пілсудським походу на Київ була Армія Української Народної Республіки. Стан матеріально-технічного оснащення цього війська був не найкращим, оскільки військо було відрізане від основних складів в Україні та повністю залежало від постачань ззовні. Під час формування з’єднань Армії УНР а Польщі її солдати отримували російські гвинтівки Мосіна та спорядження, виведені в цей час з Війська Польського, однак набоїв до російської стрілецької зброї у поляків було недостатньо. В пошуках джерел постачання українці звернулися до Румунії, звідки у червні 1920 р. отримали 5 млн. набоїв. Напередодні походу на Київ у з’єднаннях, що формувалися у Польщі (6-й та 2-й стрілецьких дивізіях) було на озброєнні 15 гармат і 92 кулемети. За весь же період військової співпраці між Польщею та УНР (лютий – листопад 1920 р.) українські частини отримали від поляків 29 тис. гвинтівок, 1 тис. револьверів, 328 кулеметів, 38 трьохдюймових гармат, 6 важких гаубиць. Крім того, передбачалося, що в ході війни проти Червоної армії українці будуть озброюватися трофейною зброєю. З цією метою вже в ході наступу в Бердичеві та Могилеві Подільському було відкрито спеціальні станції, куди поляки передавали всю захоплену зброю російських зразків. Однак робота цих пунктів не призвела до серйозних поповнень у арсеналі Армії УНР, а польські поставки часто не доходили до українців, або прибували занадто пізно, вже під час відступу. Зброя, що використовувалася вояками Армії УНР, була їм знайома ще з російської імператорської армії: гвинтівки Мосіна зразка 1891 р., кулемети систем Максима та Кольта, російські гармати. Кулемети могли ставити на підводи, використовуючи їх як тачанки. Вояки Армії УНР у 1919–1920 рр. носили різноманітні форми та предмети спорядження, головним чином успадковані з російської армії та взяті з її складів на території України. Спроби завести одноманітні польові (не кажучи вже про парадні) однострої, передбачені наказами № 28 від 8 січня 1919 р., № 276 від 24 квітня 1919 р. та № 16 від 30 березня 1920 р., не призвели до бажаних результатів. Тому протягом польсько-радянської війни форма одягу українських союзників поляків поєднувала елементи одностроїв російської армії з пізнішими постачаннями, отриманими від поляків. Основними видами головних уборів козаків та старшин були англійського крою кашкети з сукняним дашком та російські кашкети зі шкіряним дашком, на яких носилися круглі металеві кокарди з тризубом, взимку – папахи з баранячого хутра. Старшини Армії УНР носили передбачені наказами френчі захисного кольору, але серед простих солдатів все ще траплялися російські сорочки. Хоча наказами передбачалося носіння лише чорних високих чобіт, масовим взуттям були черевики, що носилися з обмотками. Популярністю серед козаків і старшин користувалися елементи традиційного українського та козацького вбрання: черкески, шаровари, “козацькі” папахи з довгим шликом. Через брак одностроїв деякі солдати носили елементи цивільного вбрання. Під час формування частин Армії УНР у Польщі українцям постачали американські та польські мундири; усього з лютого по листопад 1920 р. українські частини отримали 40 тис. комплектів одностроїв, частина з яких надійшла запізно, вже в кінці війни. Систему знаків розрізнення за родами зброї та посадами (військові звання в Армії УНР скасували ще у 1917 р.) протягом 1919–1920 рр. неодноразово змінювали: спочатку рангові відзнаки розміщувалися на комірі, з квітня 1919 р. – на рукавах, разом з трикутниками кольорів родів зброї, а у березні 1920 р. введено систему кольорових петлиць з позначеннями на них посад системою зірочок і смужок. Оскільки як головний супротивник Армії УНР – Червона армія, – так і частково її союзник – Військо Польське – носили елементи одностроїв і спорядження колишньої російської армії, одним з головних засобів вирізнення для українців слугував тризуб з тканини, що носився на лівому рукаві вище ліктя. [Старшини УГА. Розмальоване фото. 1920-і рр.] Старшини УГА. Розмальоване фото. 1920-і рр. З колекції В.Подгорного Напередодні польського наступу радянські сили Південно-Західного фронту були представлені двома арміями – 12-ю під командуванням С. Меженінова (7-а, 44-а, 47-а, 58-а стрілецькі дивізії, 17-а кавалерійська дивізія) та 14-ю на чолі з І. Якіром (41-а, 45-а, 60-а стрілецькі дивізії та дві кавалерійські бригади); війська радянського Західного фронту (15-а і 16-а армії) нараховували 10,5 стрілецьких та 1 кавалерійську дивізію. У складі РСЧА позиції на Південно-Західному фронті займали також 3 бригади Української Галицької армії (УГА). Крім того, навесні 1920 р. очікувалося прибуття з Кавказу до України 1-ї Кінної армії С. Будьонного. Робітничо-селянська Червона армія використовувала величезні запаси обмундирування та озброєння російської імператорської армії. У піхотних частинах переважали гвинтівки системи Мосіна 1891 р., у кавалерії – карабіни Мосіна 1891/1910 рр., використовувалися головним чином кулемети Максима, Кольта та російські зразки гармат і гаубиць. Напередодні польсько-українського наступу на позиції Червоної армії остання зосередила у своїх частинах 1,2 тис. кулеметів, 236 гармат, 8 бронепотягів та 24 літаки. В ході бойових дій у складі 25-ї Чапаєвської дивізії в Україну прибуло ще 539 кулеметів та 52 гармати, до серпня 1920 р. червоноармійські загони Південно-Західного фронту були поповнені ще 586 кулеметами, 59 гарматами та 46 літаками. Солдати Червоної армії носили головним чином російські кашкети, папахи, сукняні сорочки та шаровари захисного кольору, російські шинелі. Популярністю користувалися елементи одностроїв червоного кольору, серед командного складу – френчі, шкіряні куртки та кашкети. Солдати окремих частин і з’єднань інколи носили самостійно розроблені уніформи з різних елементів обмундирування старої армії. В результаті на червоноармійцях можна було побачити кашкети з різнокольоровими околишами, кубанки, білі сорочки, кольорові шаровари і чакчири, нерідко з кольоровими же лампасами, бурки, а також елементи цивільного одягу. В ході Громадянської війни більшовики не змогли налагодити ефективне постачання військової форми до усіх частин на фронті, тому солдати РСЧА часто були одягнені у старі поношені форми, або ж не мали деяких елементів одягу чи взуття взагалі. До кінця 1919 р. червоноармійські загони в Україні перебували на самозабезпеченні, тобто одягали своїх солдатів у те, що вдалося захопити. Військові звання у РСЧА були скасовані, однак вже у 1918 р. постала потреба у відрізненні командного складу частин і з’єднань від рядового. У січні 1919 р. були введені знаки розрізнення за посадами, які розміщувалися на лівому рукаві, однак командири носили їх далеко не завжди. Основним знаком розрізнення для солдатів РСЧА була кокарда на головному уборі у вигляді емальованої червоної п’ятикутної зірки з жовтими серпом і плугом на ній. Червоноармійцями носилися різноманітні червоні смуги, розетки і банти на одязі, а також велика червона зірка, яку, подібно до супротивників РСЧА, червоноармійці носили на лівому рукаві. З лютого 1920 р. у підпорядкуванні командування РСЧА перебували бригади Української Галицької армії, до назви якої додалося слово Червона. Однострій УГА на той час являв собою мішанину австрійських та російських мундирів. Основним видом головного убору були кашкети англійського крою (“київлянки” або “петлюрівки”), носилися австрійські кепі та російські папахи; вояки УГА вдягалися у френчі, австрійські кітелі та кітелі УСС спеціального крою, а також російські рубахи і “сорочки-френчі”, взувалися у черевики з обмотками, рідше – шкіряні чоботи. Сукняні і галунні знаки розрізнення військових рангів (“пружки”) розміщувалися на рукавах, роди зброї позначалися кольором зубчатих петлиць на комірах кітелів і шинелей (“зубчаток”). Після переходу на сторону більшовиків вояки УГА лише додали червоні розетки під свої кокарди. Радянське командування неодноразово забороняло носити кокарду з тризубом і синьо-жовту символіку, однак стрільці УГА противилися цьому як могли. На озброєнні галичан перебували переважно російські зразки стрілецького озброєння та кулеметів. Запаси зарядів до австрійських гвинтівок, карабінів і кулеметів було вичерпано ще під час українсько-польської війни 1918–1919 рр., але вже після проголошення Злуки ЗУНР та УНР до Галицької армії було направлено чималу кількість гвинтівок, кулеметів з набоями до них та іншого озброєння. Артилерійський парк УГА був переозброєний у російські тридюймові гармати зразка 1903 р. та 48-лінійні польові гаубиці ще у квітні 1919 р., а після входження УГА до складу Червоної армії його було реорганізовано і переозброєно у більш старі зразки. Під час роззброєння УГА до рук поляків потрапило 7 тис. гвинтівок, 171 кулемет і 43 гармати, що частково виявилися несправними. [Польський патріотичний плакат. 1920 р.] Польський патріотичний плакат. 1920 р. 25 квітня 1920 р. розпочався польсько-український наступ в Україні: сили 2-ї армії Війська Польського здійснили наступ на Бердичів, 3-я армія наступала на Житомир та Коростень, кавалерія генерала Я. Ромера – на Козятин. 2-а і 3-я бригади УГА здалися без бою. Частини 6-ї армії та військ УНР почали наступ лише після відступу 14-ї радянської армії через поразки радянських військ на київському напрямку. Командування Червоної армії вирішило не обороняти Київ, через що вже 7 травня 1920 р. поляки на трамваї в’їхали до міста. Військо Польське зайняло оборону на лінії р. Дністер біля Ямполя–Яруга–Вапнярка–Брацлав–Липовець–Сквира–Біла Церква–Канів і далі вздовж Дніпра до Прип’яті. Поводження польської армії в Україні не відповідало українсько-польським домовленостям, тому на Правобережжі знаходять підтримку антипольські гасла. На зайнятій же більшовиками території України чекісти, керовані начальником тилу Південно-Західного фронту Ф. Дзержинським, навпаки, успішно долали антибільшовицький опір. Ю. Пілсудський, який особисто керував наступом в Україні, прорахувався, сподіваючись зустріти тут основні сили РСЧА та очікуючи контрнаступу більшовиків лише 17 травня. Через це несподівана атака частин Червоної армії 14 травня на литовсько-білоруському театрі воєнних дій принесли успіх радянським військам: біля р. Двіни війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевського просунулися на 60 км вглиб фронту. Крім того, радянські армії в Україні в ході відступу не були розбиті і зберегли фронт. 28 травня 1920 р. Ю. Пілсудський наказав створити Український фронт (на чолі з генералом А. Лістовським), в складі якого опинилися 3-ю армію генерала Е. Ридза-Сміґлого і 6-у армію генерала В. Івашкевича. Вся Армія УНР, реорганізована після мобілізації на зайнятих теренах у 6 дивізій, підлягала командуванню 6-ї польської армії. Ця реорганізація була здійснена у невідповідний момент, коли радянський Південно-Західний фронт отримав поповнення – маршем через Ростов–Катеринослав до району Умані 25 травня прибула 1-а Кінна армія; крім того, з квітня по червень до України було перевезено 25-у Чапаєвську дивізію, Башкірську кавалерійську бригаду, а також поповнено і озброєно інші з’єднання Червоної армії. Хоча радянські частини в Україні і не досягли чисельності польських військ, відчутною була їх перевага у кавалерії, що при розтягнутості польських часин по фронту і за відсутності у них суттєвих резервів давало велику перевагу Червоній армії при проведенні контрнаступу. [Промова М. Калініна перед солдатами 1-ї Кінної армії. Зліва – командарм М. Будьонний. 26 травня 1920 р.] Промова М. Калініна перед солдатами 1-ї Кінної армії. Зліва – командарм М. Будьонний. 26 травня 1920 р. Однак перший удар армії С. Будьонного у районі Самгородок–Липовець польська армія витримала. Пізніше радянські кінні дивізії прорвали фронт північніше і східніше Козятина, 7 червня 1920 р. зайняли Бердичів і Житомир, після чого завернули на Київ. Однак через накази вищого командування С. Будьонний не став розбивати київське угруповання польської армії, а вирушив на захід. Через це 3-я армія Е. Ридза-Сміґлого змогла вийти з оточення і відійшла до Коростеня на з’єднання з іншими польськими частинами. Після відступу 3-ї армії на захід відходять і частини 6-ї польської та української армії. З 19 по 26 червня 1920 р. йшли бої між 1-ю Кінною армією та виділеної з польської 2-ї армії оперативної групи генерала Я. Ромера під Новоградом-Волинським. Важкі бої 4–5 липня під Рівним призвели до взяття міста радянськими військами. У цей час розпочався також контрнаступ військ Західного фронту РСЧА під командуванням М. Тухачевського, на литовсько-білоруському театрі бойових дій, що спричинив загальний відступ Війська Польського. Після зайняття Вільна 14 липня Червона армія увійшла в порозуміння з військом Литви, яка теж атакувала позиції поляків. 11 липня 1920 р. радянським представникам у Великій Британії було вручено ноту лорда Керзона, в якій пропонувалося зупинити Червону армію на лінії Гродно–Брест–Грубешів–Рава-Руська–Перемишль (відома пізніше як “лінія Керзона”), однак Москва її відхилила. Наприкінці липня 1920 північне угруповання Червоної армії дійшло до Осовця і Білостоку і вирушила на захід, до Варшави і Модліна. Виконуючи свої геополітичні наміри, радянське керівництво здійснило намір створити дві радянські республіки – 8 липня 1920 р. створений Галицький революційний комітет і проголошено Галицьку СРР, а 30 липня у Білостоку створено Польський революційний комітет на чолі з Ф. Дзержинським, завданням яких була радянізація Східної Галичини і Польщі. Південне угруповання наближалося до Збруча і Стиру. 29 липня – 3 серпня 1920 р. під Бродами відбулася битва між армією С. Будьонного та сильним польським угрупованням, яка принесла перемогу полякам. Однак невдачі Війська Польського на інших ділянках фронту не дозволили їм закріпити успіх, а Армія УНР відійшла на південний берег Дністра. [Виведення польських частин з Києва. 1920 р.] Виведення польських частин з Києва. 1920 р. Швидкий відступ польської армії спричинив неможливість закріплення на лінії Вісли та зосередження сил для контрнаступу. Військо Польське зайняло оборону на лінії кордону Східної Прусії – Дембліна (Північний фронт генерала Ю. Галлера у складі 5-ї, 1-ї та 2-ї армій), Дембліна – Коцка (Центральний фронт генерала Е. Ридза-Сміґлого у складі 4-ї і 3-ї армій) і далі на південь до Бродів (Південний фронт генерала В. Івашкевича у складі 6-ї армії, української групи генерала М. Омеляновича-Павленка і загін генерала С. Булак-Балаховича). Протистояли їм війська Західного фронту М. Тухачевського та Південно-Західного фронту О. Єгорова. Подальші бойові дії розігралися безпосередньо біля польської столиці. 13 серпня розпочалася битва під Варшавою, що призвела до розгрому Червоної армії та контрнаступу Війська Польського на терени Східної Польщі, Галичини та Волині. Запеклі бої розгорілися у Галичині, в районі Галич – Маріямпіль. 15 вересня Армія УНР переправилася через Дністер, вийшла до Збруча. Наприкінці вересня 1920 польські з’єднання дійшли до Старої Ушиці–Проскурова–Старокостянтинова–Коростеня. Українська армія продовжила наступ на Яругу, Ялтушків і Літин. Контрнаступ Війська Польського у Литві супроводжувався значними битвами під Німаном та Лідою. Взаємне виснаження сторін у війні призвело до необхідності підписання мирного договору. Без узгодження з УНР та іншими союзниками Польща 12 листопада 1920 підписала перемир’я з Радянською Росією. А 18 березня 1921 р. у Ризі було підписано мирний договір між Польщею, з однієї сторони, та РСФРР і УСРР, з іншої, який завершив польсько-радянську війну. Однак бойові дії, безпосередньо пов’язані з цією війною, тривали і після Ризького миру: 10–21 листопада 1920 відбуваються бої між РСЧА та Армією УНР на березі Дністра, що призвели до виходу українських з’єднань на контрольовані Польщею та Румунією терени; 27 листопада військові формування Білоруської Народної Республіки вступили у боротьбу з Червоною армією у околицях Слуцька, що тривала до 31 грудня 1920; восени 1921 український збройний загін на чолі з Ю. Тютюнником (“Українська Повстанська армія”) здійснив ІІ Зимовий похід проти більшовиків, що зазнав поразки. За результатами польсько-радянської війни між Польщею та радянськими республіками було встановлено кордон, що протримався до 1939 р.

Вічне презирство і ганьба тим, хто покликав в свій будинок русскій мір. Всім колабораціоністів і зрадників  

Перші визвольні змагання 1917-1921 рр.

keyboard_arrow_up