«Плакали і ті, що проводжали, і ті, що сиділи у вагоні»: провідниця з Козятина про евакуацію з Покровська

«Плакали і ті, що проводжали, і ті, що сиділи у вагоні»: провідниця з Козятина про евакуацію з Покровська
Під час евакуації людей з Покровська, що на Донеччині, люди були в паніці. В той день рашисти кинули ракету на Краматорськ, де загинуло більше півсотні мирних жителів
  • Козятинчанка Сніжана, яка працює провідницею, розповіла про те, як з війною змінилась її робота. Спочатку були поїздки з Києва до Львова. Потім евакуйовували мешканців Покровська, що на Донеччині тоді, коли рашисти обстріляли залізничний вокзал у Краматорську. Каже, що найважче було морально, бачити налякані очі людей. А ще страшно чути вибухи російських бомб

Козятинчанка Сніжана має близько 15 років стажу у професії провідник. До початку війни в Україні вона працювала на швидкісних електричках, їздила у напрямку Конотопа, Ворожби. Та з війною росії в Україні все змінилось. Українці боронять свою землю від російського ворога і кожен воює на своєму фронті. 

Ми поспілкувались з працівниками залізниці, а саме з провідниками, які теж стоять на передовій, тільки на евакуаційній. Адже вони ризикуючи своїм життям, рятують життя інших. Бачать злякані очі людей, які змушені покидати свої рідні домівки, їдучи в нікуди, заспокоюють їх та супроводжують з гарячих точок у більш спокійніші міста.

Перша евакуаційна поїздка Сніжани відбулася 15 березня. Разом зі своїми колегами  вивозили людей з Києва до Рахова, на Львів. Так тривало більше двох тижнів, без перестанку. За словами Сніжани було важко, найперше морально. Охочих виїхати з Києва вже було не так багато, як у перші дні війни, значна частина встигла евакуюватись. Але люди все ж були, і не самі, а з домашніми тваринами та повними валізами речей.

— В три години дня ми відправилися з Києва і на другий день біля 10-ої були у Рахові, — розповідає Сніжана. — Потім на другий день їхали знову на Київ назад. І так до другого квітня. Важко було дивитися на страждання людей. Вони показували нам фото і відео як були у бомбосховищах, як діти виїжджали. Душу виливали.

За словами Сніжани, дуже допомогали волонтери, вони виносили їжу, воду. Так було по Хмельницьку, по Львові, по Козятину. Також продуктами забезпечували і на роботі, у ВЧ. В цьому плані було більш-менш нормально. 

Другого квітня поїздка на Рахів мала ще продовжуватись, але як розповідає Сніжана, в якусь мить відчепили вагони і повідомили: «Терміново на евакуацію». То була евакуація з Покровська, що на Донеччині. Як виявилось пізніше, тамтешнім мешканцям дали три-чотири дні, щоб виїхати, бо в планах рашистів був нещадний обстріл територій Донецької та Луганської областей 

— Деякі пасажири навіть розповідали, що їх примусово змушували до евакуації. Хто б міг подумати, що таке буде в нашій країні, — каже Сніжана. — То було страшно. Пам’ятаю, як я вийшла з вагона і як хлинули люди, мало мене знесли. У всіх була паніка, страх. Дітей запихали, деякі навіть взуття губили. Багато було людей з інвалідністю. Всі плакали. Ті, що проводжають, плакали на пероні, інші плакали у вагоні. Як по телевізорі дивишся, то це одне, а побачити все на власні очі, всі ці страждання людей, то зовсім інше. 

Під час евакуації з Покровська у вагонах було по 90-100 пасажирів. Хтось з величезними валізами, а хтось і з однією маленькою сумочкою — хто як встиг. Головне — якнайшвидше добратися до безпечного місця. Як розповіла нам Сніжана, важко було з водою. Коли їхали на Покровськ через Козятин-2, Сніжана зв’язувалася із своїми знайомими, щоб ті піднесли їм до поїзда воду, бо пасажири просили пити.

— Коли ми вже виїхали з Покровська і прямували до Чернівців, ворог здійснив ракетний обстріл по залізничному вокзалі у Краматорську, що теж на Донеччині. Тоді загинуло більш як півсотні людей. Хоч ми і не чули сам вибух, але навіть від самої думки про це стає страшно.

Натомість, за словами Сніжани, їхня бригада відчула інший вибух. Коли рвануло у Дніпрі. Тоді рашисти влучили по одному із об’єктів інфраструктури

— Ми саме доїжджали до Дніпра, їхали через міст саме і воно як бахнуло, — згадує Сніжана. — Перед мостом завжди зупиняємось. Тоді ще мій напарник сказав: «Зараз як рвануть цього моста». Дякувати Богу не рванули, але чути було добре.

Через день-два Сніжана знову вирушить у поїздку. Куди на цей раз — невідомо…

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі

12:07 Відома ймовірна причина пожежі, через яку загинув козятинчанин play_circle_filled 11:09 «За дві години пів тонни розібрали». У Козятині немає солі 10:23 Зберігайте спокій: у нашому районі проведуть масовий вибух з використанням вибухових речовин 09:38 Наші винищувачі перехопили та збили дві крилаті ракети: про війну по регіонах України Від читача 23:18 Проросійські символи на рекламних баннерах в Козятині 08:45 У власній квартирі під час пожежі загинув 71-річний козятинчанин 08:11 Грози та сильний вітер: про погоду у Козятині і не тільки сьогодні, 26 травня 19:00 Втратили роботу через війну? Інструкція, як оформити допомогу по безробіттю в «Дії» 17:53 ID-картки: куди звертатися, щоб отримати та скільки це коштує 15:10 Козятинський вокзал, пес Патрон і Шевченко: що на екосумках, які продадуть на благодійність photo_camera 14:37 Чорні археологи добралися до лісосмуги photo_camera 13:18 На сушарки назбирали. Тепер потрібні руки для плетіння основи під маскувальні сітки
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up