День української писемності та мови у Козятинській бібліотеці

День української писемності та мови в нашій державі відзначають 9-го листопада. Тож  в центральній районній бібліотеці відбулися святкові заходи з цієї нагоди. Підготували свято відділ юнацької творчості бібліотеки. Організувала святкове дійство Світлана Науменко з своїми помічниками дев’ятикласницями школи №1 Аліною Мошківською, Інною Набокою та однокласницею школи №2 Веронікою Кирилішеною і десятикласниками цієї ж школи Владиславом Процюком та Владиславом Артемчуком. Приїхали на свято співоча гордість нашого краю школярка з Миколаївки Віталіна Бальшанек і місцева поетеса з Широкої Греблі Ольга Балецька. Гостями святкового заходу були старшокласники першої та другої школи.

З вступним словом до присутніх в залі звернулася бібліотекар- бібліограф Тетяна Яковчук.

— Сьогодні ми поговоримо про один із найбільших скарбів, який кожен народ успадковує від своїх предків, — такими с ловами вона розпочала захід. — Це незаперечно є його мова. Мова — то джерело душі народу, то святиня, з котрою пов’язане не тільки минуле, але і майбутнє народу і його повага у світі. Рідна мова — то неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу. У рідному слові народ усвідомлює себе, як творчу силу. Це — могутній засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного побутового досвіду народу. Віками українській народ творив це багатство, збираючи в скарбницю рідної мови найдорогоцінніші перлини— думки, почуття, фантазії. І хоча українська мова, як і наш народ, пройшла тернистий шлях історії вона живе і розвивається...  

Відзначати День писемності та мови в Україні стало традицією. Це один із тих днів коли кожен має нагоду відчути себе частинкою свого народу. Бути героїчною постаттю в  історії та, багатою культурою і прекрасною дарованою Богом мовою. Рідна мова дорога людині як і саме життя- каже народна мудрість  Адже мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його. Живе з ним всюди і завжди. Без неї як і без сонця людина не може існувати. Володимир Забаштанський писав:

Як нема без зірок небосводу,

Як блакиті без сонця нема,

Так і мови нема без народу

І народу без мови нема.

Тож від покоління до покоління передають батьки дітям рідну мову, як неоцінений дар.

Славна і справжня історія нашого народу, тож і випробувань випало на долю української мови над усяку міру. У світовій історії не багато мов, які зазнали таких масштабних на державному рівні заборони.

Відома українська пис

ьменниця Оксана Забужко нарахувала 173 урядові постанови видані за неповні 200 років. Крім того, були ще підзаконні акти, таємні регіональні укази, директиви та розпорядження. Українську мову забороняли, принижували, охристивши “холопською”.

Та українську мову, культуру забороняли значно раніше. І Вероніка Кирилішина перераховує деякі заборонні укази від Люблінської унії що була в 1669 році до1989 року. Постанова, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну. Для підверження вищесказаного Справжня українка Аліна Машківска прочитала вірш про рідну мову. А десятикласники Владислави Процюк і Артемчук трохи розважили присутніх. Вони в ролі Карпа та Лавріна виконали сценку.

Українська мова належить до найпоширешиніх на планеті й посідає 17 місце за кількістю тих хто розмовляє нею. Це понад 50 мільйонів людей. Нині по за межами нашої держави українська мова в усній формі поширена в Росії,Молдові, Білорусі,Казахстані, Окрім того Укаїнською мовою послуговуються діаспоряни в Польщі,Чехії,Словаччини, Румунії, Сербії,Хорватії, Угорщини, США, Канади В країнах Латинської Америки. У Європі це одна із шести демографічних потужних  мов.ЇЇ вивчають в багатьох університетах світу. Проте ще не всі українці усвідомлюють значимість рідної мови. Часто люди забувають як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї , що є рівноцінним неповазі до батька й мактері Недаремно повторнюють слова філософа: ЗаГовори щоб ятебе побачив. Адже мова це не тільки показник культури людини А й показник її духовності.

Українська мова в нашій державі стане по- справжньому престижною тоді коли ми не будемо соромитися її. Борис Антоненко Давидович зазначив “Правильно і чисто говорити своєжю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це аж ніяк не прерогатива учених мовохнавців, письменників або вчителів моників. Це не тільки ознака, а й обов’язок кожної культуринох людини”

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.