Спецтема: карантин

«Я не можу замінити вдома вчительку». Батьки та діти про дистанційне навчання

«Я не можу замінити вдома вчительку». Батьки та діти про дистанційне навчання
Богдана навчається на дистанційному вже чотири тижні
  • Школярі вже чотири тижні навчаються вдома.
  • Вперше у нашій країні вимушено запровадили дистанційне навчання, щоб зупинити поширення COVID-19.
  • Ми поспілкувалися із мамою другокласника та семикласницею і дізналися, що вони думають про домашню освіту.
     

Козятинчанка Анна - мама двох хлопчиків. Її старший син Даниїл навчається у другому класі школи № 1. Як і всі школярі нашого міста, Даня пішов на карантин 12 березня. Тепер для нього почалося дистанційне навчання.

Такий досвід новий не лише для Дані, а й, передовсім, для його мами. Тепер Анна виконує роль не лише мами, а й вчительки. Вона має організувати для свого сина навчальний процес, пояснити матеріал і допомогти виконати домашнє завдання.

Робить уроки по обіді

Розпорядок дня у Дані приблизно такий: зранку він прокидається, вмивається і чистить зуби. Першу половину дня займається своїми справами, наприклад, дивиться мультики чи грає з меншим братиком Кирилом. Навчання у нього починається по обіді. Щодня дві години він витрачає на письмо: самостійно розв’язує задачі з математики та вправи з української мови. Мама лише допомагає, якщо щось незрозуміло. Потім півгодини він читає і 10–15 хвилин вчить табличку множення.

— Та програма, яку вони проходили півроку у школі, вони зараз усе повторюють. Нічого важкого немає, — каже Анна. — Інші, я читала, дуже багато задають, просто катастрофа. У нас не задають стільки, щоб дитина перевантажувалася. Дитина має вільний час, вона може піти погратися і подивитися мультик. І не перевтомлюється. Єдине, що буває, попадаються такі теми, що ми, батьки, розказуємо по-своєму. Мене цікавить питання, як вчителька буде те саме пояснювати в школі повторно. Бо це ж буде повторюватися.

Англійська - випробування

З учителями Анна підтримує зв’язок через Вайбер. Якщо щось незрозуміло, вона телефонує чи пише незрозуміле завдання. Вчителі усе розписують і пояснюють.

— Наша вчителька, якщо важчі завдання письмово, то робить маленькі підказки для батьків, не для дітей, щоб нам було зрозуміло, як пояснити дітям те чи інше завдання, — продовжує жінка. — З одного боку, я не можу замінити вдома вчительку. Але, як сказала наша вчителька, по можливості, хто як має донести інформацію дитині, той так і доносить.

Загалом Анна каже, що виконувати завдання не важко. Труднощі виникли, коли треба було здавати тематичний диктант. Вчителька надіслала посилання на Вайбері. Анна зайшла на сайт, виписувала завдання на чернетку і лише після цього Даня їх робив. Каже, якби завдання були надруковані, так, як на справжній контрольній, було б значно легше.

А ще, зізнається, справжнім пеклом для неї стали уроки англійської.

— Усе написано англійською, немає жодного українського слова, все треба перекладати, — пояснює жінка. — Я ж не буду кожне слово перекладати! Це займе півдня. Гугл не завжди правильно перекладає слово. Там може дати кілька варіантів. А його ж підставити треба.

Як зробити процес цікавішим?

Уроки по телебаченню Даня не дивиться. Хоча вчителька й рекомендувала за можливості їх переглядати.

— Я скажу так — вони сидіти його дивитися не будуть. Їм буде не цікаво, — каже Анна.

Ще карантин викликає деякі незручності. До прикладу, не працюють магазини з канцелярією. Але дітям писати треба: і паста виписується, і зошити закінчуються.

— Зошити, ті, що їм повидавали, у них лишилися, — каже наша співрозмовниця. — А звичайні мені довелося докупляти. Добре, що у мене біля будинку є продуктовий магазин, там де є зошити. Мені пощастило, що я могла їх купити. І ми ще не дуже багато пишемо, у нас не багато завдань.

Також, на думку Анни, нині можна було б використовувати інформаційні технології для того, щоб зробити дистанційне навчання якомога цікавішим для дітей. До прикладу, розробити ігри для смартфонів, за допомогою яких дитина може опановувати матеріал і навіть вчитися рахувати чи розв’язувати задачі.

— Наприклад, Петрик їде на велосипеді, треба дізнатися, скільки кілометрів він проїхав, і щоб все було у формі гри, — пояснює жінка. — Якби таке зробили, мені здається, половина б дітей сиділа в телефоні. Бо це цікаво.

Найважче — не навчання

Даня до школи поки не хоче. Та й Анна каже, що займатися вдома з дитиною не так страшно. Тим паче, через карантин з’явилося більше вільного часу. Магазин, у якому працювала жінка, зараз не працює, тож вона вдома і весь свій час може присвятити дітям. У цьому бачить плюси. Проте у такому режимі є й мінуси і вони зовсім не стосуються психологічного стану мами, яка одночасно виконує роль вчительки.

— Немає фінансів утримувати дітей. За ті гроші, які я отримую від держави як мати-одиначка, я не можу забезпечувати дітей. Якби підтримували таких мам хоча б продуктами, навіть не фінансами. Щоб зробили так, що в собес можна звернутися за такою допомогою. Щоб могли робити пакунки з елементарним — картопля, морква, цибуля, буряк, крупи, борошно, олія. Щоб можна було зварити їсти, — підсумувала жінка.

«Я думала, що на дистанційному — це круто»

Богдана навчається у сьомому класі школи № 2. Із 12 березня вона так само, як і Даня, на дистанційному навчанні. На її думку, головна відмінність у тому, що учнів тепер контролюють не вчителі, а батьки. А завдання можна виконувати тоді, коли зручніше саме учневі.

— Дистанційне навчання дуже відрізняється від того, як в школі, — розповідає Богдана. — Спочатку було незвично і я боялася. Тому що перший раз щось робити завжди страшно. Але за кілька тижнів я вже звикла і можу це робити спокійно і не перейматися.

Розпорядок дня у школярки такий: зранку вона прокидається і годину сидить в інтернеті, п’є чай і снідає. Після цього починає робити уроки. Якщо завдань багато, то займається дівчинка до третьої дня, якщо не багато, може завершити ще до 12-ої.

Минулого тижня з алгебри та геометрії почали проводити онлайн уроки у вигляді конференції. Це ще один новий досвід для Богдани.

— Першого дня я дуже нервувала і не могла звикнути, — зізнається школярка. — Потім всі інші рази мені було легше і зараз я можу спокійно сидіти і не звертати ні на що уваги, окрім вчительки і того, що вона показує.

А от дивитися онлайн уроки по телевізору вчителі поки ще не рекомендували. Та й Богдана вважає, що їй вони не потрібні.

— Онлайн уроки потрібні тим, у кого немає доступу до інтернету, а є доступ до телевізора, — пояснює дівчинка. — А тим, у кого є всі ці штуки (інтернет і гаджети — авт.), то хай роблять онлайн уроки і «домашку».

Богдана зазначає, що в дистанційному навчанні є і плюси, і мінуси. Серед плюсів те, що це економія часу, бо не треба півдня сидіти в школі, а потім ще півдня сидіти над домашнім завданням. Головний мінус — те, що матеріал треба опрацьовувати самостійно. Звісно, завжди можна зателефонувати до вчительки чи написати у Вайбері, якщо щось не зрозуміло, але на відповідь доводиться трішки почекати.

— Одного разу я думала, що на дистанційному — це круто. Але зараз я спробувала і, як виявилося, це не круто. Це дуже важко, тому що треба самій опрацьовувати це все і не дуже легко дається. А на уроках тобі вчитель може пояснити і «розжувати», і ти вдома просто повторюєш, — каже дівчинка.

За школою Богдана сумує і дуже хоче побачитися з однокласниками.

 

Авторизуйтесь, щоб читати повну статтю
Коментарі (2)
  • АНОНИМ

    Поддерживаю
  • АНОНИМ

    Долбодятлы,тот кто желает авторизацию при входе на сайт.И кто захочет потом этот сайт посещать???? ИДИОТЫ!!!!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up