«Я не можу замінити вдома вчительку». Батьки та діти про дистанційне навчання

Богдана навчається на дистанційному вже чотири тижні

Козятинчанка Анна - мама двох хлопчиків. Її старший син Даниїл навчається у другому класі школи № 1. Як і всі школярі нашого міста, Даня пішов на карантин 12 березня. Тепер для нього почалося дистанційне навчання.

Такий досвід новий не лише для Дані, а й, передовсім, для його мами. Тепер Анна виконує роль не лише мами, а й вчительки. Вона має організувати для свого сина навчальний процес, пояснити матеріал і допомогти виконати домашнє завдання.

Робить уроки по обіді

Розпорядок дня у Дані приблизно такий: зранку він прокидається, вмивається і чистить зуби. Першу половину дня займається своїми справами, наприклад, дивиться мультики чи грає з меншим братиком Кирилом. Навчання у нього починається по обіді. Щодня дві години він витрачає на письмо: самостійно розв’язує задачі з математики та вправи з української мови. Мама лише допомагає, якщо щось незрозуміло. Потім півгодини він читає і 10–15 хвилин вчить табличку множення.

— Та програма, яку вони проходили півроку у школі, вони зараз усе повторюють. Нічого важкого немає, — каже Анна. — Інші, я читала, дуже багато задають, просто катастрофа. У нас не задають стільки, щоб дитина перевантажувалася. Дитина має вільний час, вона може піти погратися і подивитися мультик. І не перевтомлюється. Єдине, що буває, попадаються такі теми, що ми, батьки, розказуємо по-своєму. Мене цікавить питання, як вчителька буде те саме пояснювати в школі повторно. Бо це ж буде повторюватися.

Англійська - випробування

З учителями Анна підтримує зв’язок через Вайбер. Якщо щось незрозуміло, вона телефонує чи пише незрозуміле завдання. Вчителі усе розписують і пояснюють.

— Наша вчителька, якщо важчі завдання письмово, то робить маленькі підказки для батьків, не для дітей, щоб нам було зрозуміло, як пояснити дітям те чи інше завдання, — продовжує жінка. — З одного боку, я не можу замінити вдома вчительку. Але, як сказала наша вчителька, по можливості, хто як має донести інформацію дитині, той так і доносить.

Загалом Анна каже, що виконувати завдання не важко. Труднощі виникли, коли треба було здавати тематичний диктант. Вчителька надіслала посилання на Вайбері. Анна зайшла на сайт, виписувала завдання на чернетку і лише після цього Даня їх робив. Каже, якби завдання були надруковані, так, як на справжній контрольній, було б значно легше.

А ще, зізнається, справжнім пеклом для неї стали уроки англійської.

— Усе написано англійською, немає жодного українського слова, все треба перекладати, — пояснює жінка. — Я ж не буду кожне слово перекладати! Це займе півдня. Гугл не завжди правильно перекладає слово. Там може дати кілька варіантів. А його ж підставити треба.

Як зробити процес цікавішим?

Уроки по телебаченню Даня не дивиться. Хоча вчителька й рекомендувала за можливості їх переглядати.

— Я скажу так — вони сидіти його дивитися не будуть. Їм буде не цікаво, — каже Анна.

Ще карантин викликає деякі незручності. До прикладу, не працюють магазини з канцелярією. Але дітям писати треба: і паста виписується, і зошити закінчуються.

— Зошити, ті, що їм повидавали, у них лишилися, — каже наша співрозмовниця. — А звичайні мені довелося докупляти. Добре, що у мене біля будинку є продуктовий магазин, там де є зошити. Мені пощастило, що я могла їх купити. І ми ще не дуже багато пишемо, у нас не багато завдань.

Також, на думку Анни, нині можна було б використовувати інформаційні технології для того, щоб зробити дистанційне навчання якомога цікавішим для дітей. До прикладу, розробити ігри для смартфонів, за допомогою яких дитина може опановувати матеріал і навіть вчитися рахувати чи розв’язувати задачі.

— Наприклад, Петрик їде на велосипеді, треба дізнатися, скільки кілометрів він проїхав, і щоб все було у формі гри, — пояснює жінка. — Якби таке зробили, мені здається, половина б дітей сиділа в телефоні. Бо це цікаво.

Найважче — не навчання

Даня до школи поки не хоче. Та й Анна каже, що займатися вдома з дитиною не так страшно. Тим паче, через карантин з’явилося більше вільного часу. Магазин, у якому працювала жінка, зараз не працює, тож вона вдома і весь свій час може присвятити дітям. У цьому бачить плюси. Проте у такому режимі є й мінуси і вони зовсім не стосуються психологічного стану мами, яка одночасно виконує роль вчительки.

— Немає фінансів утримувати дітей. За ті гроші, які я отримую від держави як мати-одиначка, я не можу забезпечувати дітей. Якби підтримували таких мам хоча б продуктами, навіть не фінансами. Щоб зробили так, що в собес можна звернутися за такою допомогою. Щоб могли робити пакунки з елементарним — картопля, морква, цибуля, буряк, крупи, борошно, олія. Щоб можна було зварити їсти, — підсумувала жінка.

«Я думала, що на дистанційному — це круто»

Богдана навчається у сьомому класі школи № 2. Із 12 березня вона так само, як і Даня, на дистанційному навчанні. На її думку, головна відмінність у тому, що учнів тепер контролюють не вчителі, а батьки. А завдання можна виконувати тоді, коли зручніше саме учневі.

— Дистанційне навчання дуже відрізняється від того, як в школі, — розповідає Богдана. — Спочатку було незвично і я боялася. Тому що перший раз щось робити завжди страшно. Але за кілька тижнів я вже звикла і можу це робити спокійно і не перейматися.

Розпорядок дня у школярки такий: зранку вона прокидається і годину сидить в інтернеті, п’є чай і снідає. Після цього починає робити уроки. Якщо завдань багато, то займається дівчинка до третьої дня, якщо не багато, може завершити ще до 12-ої.

Минулого тижня з алгебри та геометрії почали проводити онлайн уроки у вигляді конференції. Це ще один новий досвід для Богдани.

— Першого дня я дуже нервувала і не могла звикнути, — зізнається школярка. — Потім всі інші рази мені було легше і зараз я можу спокійно сидіти і не звертати ні на що уваги, окрім вчительки і того, що вона показує.

А от дивитися онлайн уроки по телевізору вчителі поки ще не рекомендували. Та й Богдана вважає, що їй вони не потрібні.

— Онлайн уроки потрібні тим, у кого немає доступу до інтернету, а є доступ до телевізора, — пояснює дівчинка. — А тим, у кого є всі ці штуки (інтернет і гаджети — авт.), то хай роблять онлайн уроки і «домашку».

Богдана зазначає, що в дистанційному навчанні є і плюси, і мінуси. Серед плюсів те, що це економія часу, бо не треба півдня сидіти в школі, а потім ще півдня сидіти над домашнім завданням. Головний мінус — те, що матеріал треба опрацьовувати самостійно. Звісно, завжди можна зателефонувати до вчительки чи написати у Вайбері, якщо щось не зрозуміло, але на відповідь доводиться трішки почекати.

— Одного разу я думала, що на дистанційному — це круто. Але зараз я спробувала і, як виявилося, це не круто. Це дуже важко, тому що треба самій опрацьовувати це все і не дуже легко дається. А на уроках тобі вчитель може пояснити і «розжувати», і ти вдома просто повторюєш, — каже дівчинка.

За школою Богдана сумує і дуже хоче побачитися з однокласниками.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.