Творчість
Слухай, Віка Циганова, про що буде тут розмова:
Від донецька до Кремля — українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий підкорив болота, луки.
Він Москву вам заснував, щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,
Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає, на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади, він поставив свої «Гради».
Там, де соняшник в нас ріс,
Поле топчуть «Стрілок», «Біс».
Де були сади, левади, зараз там його гармати.
Де хліба росли високі, вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки —
Розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати, вимусив людей страждати.
Надсила на нас конвої найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті — так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні та не вмерти Україні,
На здамо землі ні клапоть —
Пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю — прийде час, відповість він за Донбас,
За землю мою святую, за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі, за всі зламанії долі,
За скалічених людей і за смерть малих дітей.
Чуєш, Віко, стерво сите, Україну вам не вбити!
І земля моя, Донбас, прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах: «Мир дай, Боже, Україні!».
Щастя дай захисникам, її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю, спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю — я молю тебе, благаю!
Путіна я проклинаю, «щоб ти здох», йому бажаю.
В небуття підуть кобзони, путіни і циганови,
Та залишиться країна, наша ненька Україна.
Вільная і працьовита, не раз кровію полита.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 22 від 1 червня 2023
Читати номер