90-річний ювілей відсвяткував Станіслав Омельчук, 60 років життя він віддав колгоспу

Станіслав Омельчук відзначає свій ювілей в родинному колі

Народився наш герой у Вернигородку в багатодітній родині. У його батьків Тіта Юхимовича та Маланки Олександрівни вже було двоє дочок та двоє синів.

На здоров’я ювіляр не скаржиться. Тільки ноги дають за себе знати

Голодний 33 ювіляр не пам’ятає.

— Що я міг пам’ятати, коли мені тільки 3 роки було, – каже пенсіонер. – З  розповідей батьків знаю, що дуже важко було. Голодний рік пережили не всі брати. 

Їхня родина бідувала, в школу не було що одягнути, тому Станіслав восьмирічним пішов не до школи, а працювати в колгосп. Допомагав дорослим чоловікам у полі і багато чому навчився. Маючи освіту три класи, трактор так знав, що на військовій службі міг добре танк водити. Але оскільки трактористом фактично не був, то в армії став кулеметником.

— Станіславе Тітовичу, – перебили ми ювіляра. – Ви вже до кулеметника дійшли, а як 12-річним у німців корову свою зі стада забрали, не розповіли.

— Я свою корову відбивав у німців у два етапи. За першим разом мене спіймали й добре набили. Мабуть, карателі думали, що після побиття більше ніхто не наважиться корову додому гнати. А я наважився і таки забрав у них свою корову. Хотіли німці всю нашу сім’ю закрити в хаті та спалити. Я сховався, й мене вони не знайшли. Стадо відправили, й німці відправились, а інші гітлерівці про мою витівку не знали.

— Розкажіть, чим же був знаменитий ваш дембельський заплив у водах Байкалу?

— Нічим не знаменитий, – каже господар будинку. – В Байкалі я простудився і приїхав додому з фурункулами. Було матері роботи, простуду з чиряками лікувати. 23 роки мені тоді було.

— І що, відразу на роботу?

– Ні, – каже іменинник. – Спочатку з друзями до дівчат.

– От про дівчат давайте я вам розкажу, – підключається до розмови син Юрій, який приїхав з дружиною Валентиною з Миколаєва на ювілей батька. — Спочатку батько до маминої сестри залицявся. Потім роздививсь, що щось не те, та й мама перед лакованими туфлями батька не встояла. У червні 54-го зіграли весілля. Весілля – то так сильно сказано. Забрав він з батьківського дому у Верболози придане, яке помістилось в одній торбині. На тому його походи до дівчат завершились та почалися будні молодої сім’ї, – каже син Юрій.

Разом з дружиною Анастасією Терентіївною виростили чотирьох синів. Жили не у великому достатку. Голодні та в холоді не сиділи, інколи одяг від старших передавався молодшим як естафета, але любов батьків діти відчували.

Щоб прогодувати сім’ю, голова родини пробував себе на різних роботах. Працював в бригаді теслярів, годував худобу на фермі, навіть подався працювати на залізницю. Тільки коли за трудодні в селі грошей трохи добавили, повернувся працювати в рідний колгосп, де вже робив до заслуженого відпочинку. Щоправда пішов відпочивати, коли  йому було далеко за 60.

Усім синам пана Станіслава не вдалося привітати його в батьківському домі. Син Леонід в день народження батька перебував на роботі. Дружина Леоніда Тетяна піклується свекром, наче рідна дочка. Провідують дідуся по можливості двоюрідна сестра Євгенія та племінниця Зоя.Така увага з боку родичів придає нашому імениннику багато моральних сил. Наш ювіляр розуміє, що його близькі та рідні за нього пам’ятають, тому й прийшли на день народження привітати його з ювілеєм.

Але на якусь мить задумався ювіляр, засмутився, що не привітали його в колгоспі, нині це дирекція ТОВ «Вернигородоцьке», якому він віддав 60 років свого життя.

Та син Юрій не дав імениннику сумувати у день народження, згадавши батьків батька. Так і сказав: «Давайте згадаємо в цей день Тіта Юхимовича та Маланку Олександрівну. Якби мої дідусь із бабусею не зустрілися, я не мав би такого чудового батька».

Махнув рукою іменинник на сумні думки та й з усіма підняв невеликий келих за своє здоров’я, пам’ять своїх батьків і за здоров’я рідних, які прийшли його привітати.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.