«Багато травмувалося осколками». Згадували про Майдан

«Багато травмувалося осколками». Згадували про Майдан
  • У Козятині провели історичну конференцію, присвячену подіям Революції Гідності.
  • Слухали спогади очевидців, говорили про внесок козятинчан у Майдан і про те, чи досягнули революції останніх тридцяти років своєї мети

У вівторок, 22 листопада, у читальній залі міської бібліотеки вчителі історії та працівники Музею історії міста зібралися на історичну конференцію. Захід приурочили до Дня гідності та свободи, який відбувся напередодні, 21 листопада.

— Ми всі переконані, що українців не скорити, не поневолити, не зламати і найголовніше не стерти ген свободи, — сказала Світлана Рибінська, начальник відділу культури Козятинської міської ради. — Вся наша багатовікова історія — це боротьба за свободу і державність. Саме тому нам притаманні такі феноменальні явища як майдани.

Стримували беркут голіруч

Темою конференції обрали події Євромайдану. Що відбувалося на той момент у Козятині, розповіла Ольга Тюренкова, вчитель історії ліцею № 7 (колишня школа-гімназія-дитячий садок імені Володимира Підгорбунського). Спільно зі своїми учнями Ольга збирала спогади наших земляків, які брали участь у Революції Гідності. Тоді козятинчани спершу зібралися на центральній площі міста, де обговорили питання надання допомоги Майдану і відправки людей до столиці. Частина наших активістів поїхала до Києва. Серед них була Олена Іванчук. Ольга Тюренкова зачитала її спогади.

Відео дня

«Переглядала фотоархів і попалися на очі фото, зроблені рівно п’ять років тому, в ніч першого штурму з 10 на 11 грудня. Це барикада на Михайлівській біля нашого намету. І там я в натовпі, наші хлопці, які стримували беркутівців, голіруч, лише своїми тілами. Бабцю гнали геть і чесно скажу, я стояла біля парапету зі своїми медрюкзачками та ще геройства не вийшло. Під набат дзвонів Михайлівського ми чекали світанку і було видно, як з пагорбів стікається жива ріка киян, які поспішали на допомогу. Після повернення в КМДА близько восьмої години трохи розслабилися, а тут евакуація, готується зачистка. Нас у медпункті було п’ять чи шість: я і юні дівчата, бо хлопці залишилися на барикадах. Подруги, ви пам’ятаєте, як з переляку ми наївні набирали зеленку в 20-грамові шприци, щоб точним цвирком у беркутівську морду вивести гадів зі строю. Добре, що хлопці зупинили штурм водичкою, а то б нам ця зеленка… А коли мокренькі автобуси виїхали, тоді ми перші побачили поранення від світлошумових гранат. Ми ще не знали, що найстрашніше попереду», — йдеться у спогадах.

Залишив на згадку

Ще один мешканець Козятинщини, який був на Майдані — Антон Іваненко з Перемоги. Він зібрав респіратор, шолом та окуляри і поїхав до столиці 29 січня. Поселився до намету, де жили активісти з Вінниччини. Перше, що зробив — встановив на одній із опор прапор. Палатка опалювалася двома буржуйками, їжу забезпечувала польова кухня.

«18 лютого о 9 годині ранку самооборона вишикувалася по сотнях. Колонами всі вирушили у бік Верховної Ради, але бійці внутрішніх військ заблокували всі підходи. Зібралися тітушки, беркут стояв далеко під Парламентом. Самооборона супроводжувала звичайних людей, які прийшли на пікет. Десь через дві години у парку хтось кинув газову гранату і зчинилася бійка. Зі сторони бійців і тітушок в хід пішли камінці, світлошумові гранати та газові гранати. В нас кидали коктейлі молотова, були й вибухові пакети. Беркут почав стріляти із пневматичної зброї. Ми відчули, що якраз на очі газ майже не діяв, зате органи дихання пекли неймовірно. Це вже зараз відомо, що нові гранати завезли днями раніше з росії. Неподалік від мене сотнику 15 сотні відірвало кисть руки. Багато травмувалося осколками», — згадував Антон.

Сам Антон також отримав на Майдані поранення — куля влучила у передпліччя правої руки. У будівлі Київської міської державної адміністрації під наркозом витягнули з тіла картеч. По тому Антон довго лікувався в Козятині, а картеч залишив собі на пам’ять.

Не вивчили свої помилки

Віктор Добровольський, вчитель історії опорного комунального закладу Ліцей, каже, що за останні тридцять два роки ми пережили три революції — Революцію на граніті, коли студенти виступили проти політики комуністичного режиму, Помаранчеву та Революцію Гідності. Втім, жодна з них не підпадає під визначення революції на сто відсотків, тому що революція означає докорінні зміни, в той час, як після подій 1990, 2004 та 2013–14 років докорінних змін, на думку історика, не відбулося.

Після Революції на граніті повалили комуністичний режим, втім першим президентом незалежної України все одно обрали комуніста. Через п’ять років після Помаранчевої революції до влади прийшов Віктор Янукович. І навіть зараз, після подій Євромайдану досі не покарані вбивці Небесної сотні.

— Проблема в тому, що ми не дослідили і не проаналізували, чому нічого не вдається, чому українська революція ХХ століття програла? — пояснює Віктор Добровольський. — Ми маємо розповіді про Героїв Крут, про універсали, про Грушевського, але ми не маємо аналізу поразок. Чому сусідам вдалося, а нам ні? Чому ми на даний момент пережили три майдани, але поки що не бачимо прекрасних змін, які б дали нам поштовх до розвитку? У нас немає стратегічного бачення, чому це не відбулося. Ми йдемо манівцями і це все трохи нагадує шлях сліпого.

Олександр Тітарчук, вчитель історії у гімназії № 9 (колишня школа № 9), зачепив взаємозв’язок гідності та свободи із революцією.

— Обов’язок боронити свою гідність призводить до того, що людина не тільки усвідомлює себе як людину, а часто виступаючи проти держави, переходить на інший рівень — на рівень громадянина, — каже Тітарчук. — Вона вболіває не тільки за саму себе. Через Майдан пройшло десять, двадцять тисяч, може трохи більше, але виступали вони за всю 40-мільйонну українську націю. Це можливість боронити гідність інших.

Будь-яка революція — це боротьба за свободу. Під час революцій ХХ століття люди боролися за те, аби звільнитися від гніту.

Презентували виставку

Вчитель історії ліцею № 2 (колишня школа № 2) Вадим Ткач говорив про те, чому нам так важко здобувати право на хороше життя і чому у нас сформувався такий менталітет, який не дав нам ранішого часу для перемоги. Одні з головних причин, які назвав історик — внутрішні. Це родюча земля, клімат, географічне положення і наявність великої кількості ворогів. Українці за природою завжди були землеробами і сприятливі умови не спонукали нас завойовувати інші землі. У той час як кочові народи, які не мали таких хороших умов життя, мусили не лише постійно пересуватися з місця на місце, а й відточували навички полювання та вчилися завойовувати. Ще одна причина — тимчасове загравання колоніальної влади. Як приклад Вадим Ткач навів період Нової української політики, коли запровадили тотальну українізацію, а потім до влади прийшов Сталін і почалося полювання на «ворогів народу».

Директор Музею історії міста Лілія Макаревич представила виставку, присвячену Революції Гідності, яку оформили у читальній залі бібліотеки.

Серед предметів експозиції були світлини з Майдану, які зробив козятинчанин Максим Кудимець, а також речі, які передав до фондів музею Віктор Заїчко: значки самооборони, шеврони, перепустки для паркування автомобілів, шолом та книга пошани Вінницького куреню, де робили записи усі, хто приїздив на Майдан.

 

Читайте також:

Маленькі козятинчани робили патріотичних янголів

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up