Час не лікує, рана не заживає. У житті матері загиблого Олександра Оцабери — щодня кладовище

Час не лікує, рана не заживає. У житті матері загиблого Олександра Оцабери — щодня кладовище

У селі Панасівка живе Лідія Іванівна Оцабера. Війна забрала у неї найдорожче — сина Олександра.

У ексклюзивному інтерв’ю газеті “RIA-Козятин” вона розповіла, як живе сьогодні.

— Яким він був, яким запам’ятався в останні дні, коли йшов на війну?

— Другий раз, коли він йшов на війну, видно, відчував, що не повернеться. Першого разу, як пішов, не казав такого: “Якщо зі мною що-небудь станеться, то ти допоможеш Ані з дітьми”. А цього разу сказав: “Мамо, не дай Бог щось станеться, допоможи моїм”. Він напевно відчував щось. І у мене теж було відчуття… Він навіть не хотів, щоб ми його проводили. Він їхав з Гурівець від тещі, його тесть віз в Житомир. Їх мали відправляти вночі. Я винесла гроші і поїсти. Кажу: “Саша, щось ти нічого не говориш, якийсь ти такий зовсім…” Він каже: “Все нормально. Я повернуся, на зовсім повернуся”.

— Він пішов добровольцем чи його призвали?

— Перший раз потрапив на війну за повісткою, а другий раз — заключив контракт і пішов в 199-й навчальний центр. Там він уже був інструктором. Я думала, його більше не візьмуть, але забрали знову на передову. Потрапив у Авдіївку 2 жовтня, а 11 листопада 2016 року о 8 годині ранку він підірвався на фугасі.

— Скажіть, як склалося ваше життя як матері загиблого, як його сім’я?

— Я живу, якщо це можна назвати життям: кладовище і дім, більш нічого. Сім’ї держава дала квартиру в Житомирі. Вони там проживають, діти пішли вже в школу, обидва хлопчики.

— Скільки років Сашиним синам, як вони?

— Жені вже 9 років, а Владику 6. Пішов у перший клас. Старший уже розуміє, що батько вже не повернеться, а Владик чекає. Йому ще приснився сон такий, що він бачив батька і той йому сказав, що він на війні і скоро повернеться. Каже мені: “Ба, папа сказав, що ви там закопали павука”. Ось так він жде його. Коли прийдемо на кладовище, там пам’ятник на весь зріст. І молодший онук завжди до мене каже: “Ба, не треба йти на кладовище, папа скоро вийде з цього пам’ятника”. Бо він так якось зображений, що ось ногою має вийти із пам’ятника.

— А як сім’я взагалі? Матеріально забезпечена? Дружина працює?

— Дружина пішла служити в Сашину роту в 199 навчальний центр діловодом. Важко їй, дуже важко, але багато допомагають волонтери. Багато бувають із Польщі, Німеччини. А так тягнеться сама. Поки там ще є її мати, допомагає. З двома дітьми зараз лишитися такій молодій дуже важко, бо хлопцям потрібен батько у всьому. Але якось справляється. І я часто там. Теж допомагаю. Гляжу дітей, забираю зі школи.

— Ваше життя зараз перемістилось трохи в Житомир?

— Так, більше я в Житомирі з хлопцями. Ось так живемо.

— Чи була вам від держави матеріальна допомога по смерті сина?

— Я, звісно, вдячна, що мені також дали квартиру. Виділили кошти тобто. Ми в Бердичеві за ці кошти купили помешкання. Але зайти туди я не можу, не можу там знаходитись, весь час думаю, якою ціною мені далась ця квартира. Так і стоїть зачинена. Там потрібно ще вкласти багато грошей на ремонт...

— Яка увага від місцевої влади?

— Районна влада нам допомагає, допомогли з пам’ятником. І міська рада виділила 20 тисяч гривень і районна рада — 20. Пам’ятник вийшов ціною в 100 000 грн. На Покрову, на День захисника України голова райдержадміністрації Юрій Слабчук був у мене вдома, привітав, подарунок привіз. Міський голова допомагає, завжди надає психологів. На День захисника України в п’ятницю був психолог. Дуже хороший психолог, вона мені дуже допомогла вже два рази.

— Допомога психолога є нагальною для вас?

— Так, вона потрібна. Я думала, що час лікує, але він не лікує. Якось зразу я була рік у лікарні, мене там підтримували лікуванням, а зараз, честно скажу — я з розуму сходжу. Я вже не знаю, що робити, йду на кладовище, хочеться там і ночувати. Кричу до такої міри, поки аж дурно не зробиться. Я думала, що це мені так, але невістка теж каже, що думала пройде, але воно не проходить.

— У дні пам’яті про вашого сина, що б ви хотіли побажати нашому молодому поколінню та нашій владі?

— Владі хочу побажати, щоб вона нас не забувала, що батьки ще є на білому світі. Що так, як вони до нас відносяться, щоб відносились так ще декілька років. Поки ця рана хоть трішечки загоїться.

А молоді — не знаю… Я не розумію, чи це війна, чи бізнес. Юлія Тимошенко правду сказала: “Це не війна, а бізнес, в якому крутяться гроші”. Я вже більш нічого не хочу, ні здоров’я навіть, а тільки, щоб закінчилась війна. Може нам було б легше. Не дивлюся того телевізора. Там кожен день кажуть, що один, два, три — гинуть, гинуть. Воно мене дістає до такої міри, що не знаю, де себе подіти.

А молоді треба думати про здоров’я, думати про життя. Тому що молодь зараз вдарилась в оковиту. Дивлюся, ходять тільки з пляшками і більш нічого. Перекидається світ.

Це все, що я можу сказати. Син мій був золото, а не дитина. До нього зараз всі, кого не зустріну з Тернополя, Ужгорода — всі люди їдуть. Ось на кладовищі буваю і дивлюся - живі квіти. Завжди хтось до нього йде.

Після того, як пройшов похорон, через три місяці приїхали його хлопці 25 чоловік, де він був командиром. Один з військових сказав: “Вашому сину було 27 років, а мені 60 і завжди пораду я у нього питав”. Де це все бралося у мого сина, не знаю, чи життя його заставило так подорослішати, що ми старі люди, і в нього просили пораду. Згадують про нього тільки хороше. Я і сама знаю, який він був, золото був, а не людина.

Зараз його так не вистачає, я зараз не знаю, як мені жити без нього. Адже надія на нього вся була. Я ж надіялася, що він мене до старості догляне…

З розповіді Лідії Іванівни стало відомо, що її син загинув, коли його група потрапила в оточення. Щоб не дати загинути всім, він підірвався. Усі врятувалися, йому відірвало ноги. По дорозі до шпиталю ще шуткував з медсестрою, казав, щоб ноги не забула, бо пришити треба. Але травми були несумісні з життям…

Вічна пам’ять Герою. Герої не вмирають. Слава нації!

Читайте також:

Понівечені війною

Козятинщина в траурі. Сьогодні проводжаємо в останнню путь Олександра Оцаберу, який загинув в АТО. Йому було всього 27

В печалі. Скорботі. Та в бога його душа.


По Солдату ЗСУ Александру Оцабері церковний дзвін


Разом допомагаємо воїнам АТО, біженцям, пораненим

День Героя в Козятині від "Суспільних ініціатив Козятинщини" (ОНОВЛЕНО)
 




 

0
0
0
1
Сьогодні у Козятині Сьогодні у Козятині
Тепло не буде: синоптики  про погоду в кінці тижня Тепло не буде: синоптики про погоду в кінці тижня
По Довженка ріжуть дерева По Довженка ріжуть дерева На Одесу через Козятин з 31 березня: Укрзалізниця запускає новий рейс На Одесу через Козятин з 31 березня: Укрзалізниця запускає новий рейс Обмін досвідом: козятинське  залізничне училище підписало нову угоду про міжнародну співпрацю Обмін досвідом: козятинське залізничне училище підписало нову угоду про міжнародну співпрацю У 2019 році на Козятинщині на кір захворіло 100 людей У 2019 році на Козятинщині на кір захворіло 100 людей
Коментарі (1)
  • RIA-Козятин

    Новини Козятищини на нашому Телеграм-каналі: https://telegram.me/RIA_kazatin_bot
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up