«Датчани всі посміхаються і там є чому радіти». Як козятинчанки живуть у Данії

• Коли почалася повномасштабна війна, наша землячка Олена разом із двома донечками виїхала до Данії.
• Там вона знайшла роботу, а діток прилаштувала у школу та садочок.
• Чому датчани уникають солодкого, чому у декрет частіше йде тато, ніж мама і чому замість шкільного автобуса за дітьми приїздить таксі — про це і не тільки поговорили з козятинчанкою

Олена живе у комуні на півдні Данії. Її разом із дружиною чоловікового брата і чотирма дітьми прихистила місцева мешканка.

— Датчани всі посміхаються і там є чому радіти, — розповідає козятинчанка. Вона вже почала вчити данську. Поки що опановує абетку. — У них цікава вимова, коли вони говорять, здається, ніби вони в роті щось тримають. І їм важко вимовляти тверді звуки. Але у нас багато схожих слів. Гітара, щось подібне до слова «тарілка», сандалі, тільки вони кажуть сАндалі. Їхнє «так» — це наше «дякую».

Попри мовний бар’єр, наша землячка швидко знайшла роботу. Влаштувалася у квіткову теплицю. Робочий день Олени починається о сьомій ранку і закінчується о другій дня. У Данії заборонено працювати довше восьми годин на добу — цього правила дотримуються всі. Щойно робота завершується, датчани поспішають додому, тому що сім’я для них на першому місці. У вихідні вони обов’язково збираються разом.

Нашої гречки не знайдеш

Данці взагалі цінують свій час і ненавидять проводити його на кухні. Тому харчуються переважно фаст-фудом чи в кафе, а коли вдома — здебільшого роблять бутерброди.

— Ми коли приїхали, хазяйка нас запитала: «А ви любите готувати?!» — згадує Олена. — Ми такі: «Тобто?! Не любимо, треба готувати, бо четверо дітей». За два тижні ми з’їли шість кілограмів картоплі. Вона казала, що вона за рік стільки картоплі не з’їдала.

Такого різноманіття круп, як у нас, в Данії немає. На прилавках макарон, рис, сочевиця і нут — оце й усе. Тож каші тут не їдять. Так само як і супи. Хоча наші козятинчанки все ж привчили датчанку не лише їсти, а й варити український борщ і познайомили з іншими стравами нашої кухні.

— Вона дуже полюбила червоний борщ, голубці їй дуже подобаються, — продовжує жінка. — Плов, пельмені взагалі йдуть на ура, вареники також їй сподобалися. Із зеленим борщем важко — там немає щавлю, то я брала шпинат, заливала лимонним соком і чекала, поки він трохи прокисне. Сала у них немає теж.

►У Данії використовують альтернативні джерела енергії. На полях там часто можна побачити вітряки

Данці прихильники здорового способу життя. Попри те, що вони полюбляють гамбургери і шаурму, вони багато вживають овочів і оминають десятою дорогою цукор. Не лише через те, що він шкідливий для фігури.

— За цукор у нас із хазяйкою постійна війна, тому що зуби треба берегти і цукор їсти не можна. Вони солодке люблять, але їдять його рідко, тому що дуже дорога стоматологія, — пояснює Олена. — До 18 років стоматологія безкоштовна, а після 18 — дорого. Наша адміністратор на квітах теж українка з Полтави і вона казала, що раз на рік їздить додому робити зуби. Тому що тут одна коронка — це 15 тисяч крон. За ці кошти машину можна купити. Це приблизно 60 тисяч на наші гроші.

До школи на таксі

Старшу донечку Олена віддала до школи. У навчальному закладі три українських класи. От тільки сама школа далеко — їхати цілих 12 кілометрів. Втім ані для дітей, ані для батьків це не проблема, тому що за учнями щоранку приїздить безкоштовне таксі. Щойно машина під’їжджає, на телефон мами приходить смс-повідомлення і вона відправляє дитину до школи.

— На наш район виділяється одне таксі, воно забирає дітей, які живуть поряд, — розповідає козятинчанка. — В одній машині їде чотири дитини. Назад їх теж привозять на таксі, інколи бусом.

Уроки починаються о восьмій і тривають до першої дня. Літні канікули всього місяць, втім школярі через це не переймаються, тому що у школі весело — вони навчаються в процесі гри. До того ж, на території є не лише дитячий майданчик, а й мотузковий парк.

— Книжки, зошити ми не купували і я їх в очі не бачила, тому що вони всі залишаються в школі, — каже жінка. — Додому уроків не задають, діти займаються тільки там. Дочка бере з собою лише їжу і телефон. Телефоном дозволяють користуватися на уроках. Вчитель викладає англійською, тому доводиться користуватися перекладачем.

Влаштовують вечірки біля багаття

Молодша донька ходить до садочка. Туди дітей приймають з 9 місяців. І якщо у нас вихователь — це суто жіноча професія, то у Данії все інакше. У садку, який відвідує дочка Олени, вихователем працює чоловік. Його звуть Сойєр. Він грає з хлопцями у футбол, допомагає дітям майструвати.

— Ми прийшли з дочкою в перший день, діти залізли на дерево, їм по чотири роки, — продовжує наша співрозмовниця. — Я до Сойєра кажу: «Агов, там діти!» Він відповідає: «Це нормально». Вони хвилин п’ять посиділи і акуратно злізли. Їм дозволяється все.

Майже весь час діти проводять на свіжому повітрі і це попри те, що у Данії частенько дощить. Коли погода погана, малечі просто вдягають дощовики і гумові чоботи. І ніхто не сварить, якщо дитина грається в болоті. Там повна свобода дій, вихователі не обмежують дітлахів ні в чому.

— У нашій групі є хлопчик, який приходить у сукні, — розповідає Олена. — Вихователі нормально до цього ставляться. Вони кажуть: «Вау, ти сьогодні в такій сукенці!» Останні два тижні він вже приходить без сукні. Вони дають право вибору дитині, не будуть кричати, казати: «Ні, не можна».

Щоп’ятниці в садочку розводять багаття і влаштовують невелику вечірку, смажать на вогнищі маршмелоу та інші смаколики. А ще займаються йогою. Діти не лише граються та розважаються, а й вивчають навколишнє середовище — на території садка є невелика присадибна ділянка, де малеча сіє зернятка, а потім спостерігає за тим, як вони проростають. Натомість літери і цифри вони не вчать. І не сплять — в садочку навіть немає ліжечок. Ще одна відмінність від нашої системи дошкільної освіти — харчування.

— Їжу ти даєш із собою в боксах, — продовжує козятинчанка. — Вони підписані цифрами «один», «два», «три». У роздягальні стоять холодильники, які підписані так само. У першому лотку сніданок, у другому — обід, у третьому — їжа на післяобідню пору. Заходиш у садочок, там планшет, на якому всі діти. У цьому планшеті ти вибираєш свою дитину і відмічаєш, о котрій годині ти її привела й о котрій ти її забереш. Коли забираєш, ти також відмічаєшся. Якщо дитину має забрати не мама, а хтось інший, ти позначаєш, хто саме має забрати твою дитину.

Жінки заробляють більше

У Данії заборонено застосовувати до дітей фізичну силу. Якщо хтось побачить, що ти штурхаєш навіть свого сина чи дочку, одразу викличуть поліцію. Раз на три місяці сім’ям виплачують допомогу на дітей, щоб за ці кошти купувати одяг та взуття. При чому не лише датчанам, а й іноземцям.

Натомість дорослі не надто переймаються темою одягу. Вони можуть собі дозволити дорогі речі, втім одягаються по простому. Тому що у Данії не прийнято хизуватися своїми статками.

— Вони не переймаються стосовно того, які у них машини, — каже козятинчанка. — Хоча у всіх машини останньої моделі. Коштують вони дорого, але вони собі це можуть дозволити.

Середньостатистичний датчанин заробляє приблизно 200–250 крон на годину. А ще часто-густо жінки мають більшу зарплату, ніж чоловіки. Тому тато у декреті — звична для Данії річ. І люди сприймають це без осуду. Щоправда, високі у цій країні не лише зарплати, а й податки.

— Із заробітку у тебе вираховується 38%, — продовжує жінка. — Але воно того варте: медицина безкоштовна, садочок і школа безкоштовні, дороги чудові. Тобі щось подарували на певну суму — ти маєш сплатити податок. Тобі переслали гроші — також з певної суми ти платиш податок.

Довіряють одне одному

Податками обкладається усе, навіть домашні тварини. Тому у Данії взагалі немає безпритульних собак і котів, адже людина свідомо заводить домашнього улюбленця.

— Вони дуже люблять коней, — каже Олена. — У них скрізь навіть знаки на дорозі «Обережно, коні». Держава дає компенсацію на сіно. У нашої хазяйки, наприклад, чотири коня, чотири кота і собака. У дівчат, які їхали з нами, ще й кури є. Якщо у тебе квочка висиділа, скажімо, десять курчат і потім з’явилася ще одна квочка, про це треба повідомити.

Ще у Данії підтримують чистоту. Там сортують сміття. Є окремі баки для твердих побутових відходів, для картону, паперу, у четвертий окремо скидають скло та жерстяні банки. А на пластику взагалі можна заробити.

— Пластикові пляшки і жерстянки з-під коли ми збираємо у великий пакет і беремо з собою, коли їдемо в магазин, — розповідає Олена. — У кожному маркеті стоїть апарат, який приймає пляшки. За це тобі видається купончик на певну суму і ти ним розраховуєшся. Ми собі назбирали на 130 крон і взяли дітям все, що вони хочуть — морозива тощо. Півлітрова пляшечка коштує один крон, за дволітрову — два крони.

У Данії є не лише супермаркети і звичні для нас магазини, де за прилавком стоїть продавець. Там чимало маркетів самообслуговування.

— Їдемо дорогою, там будиночки і прилавок, — каже козятинчанка. — Написано «полуниця — 25, картопля — 10» і стоїть скарбничка. Я вертаюся назад, 50 крон поклала і взяла два лотки по пів кіла полуниці. Із людей — нікого. Там є магазинчики, де розкладена продукція і висить QR-код. Ти береш все, що треба, скануєш його і розраховуєшся. Там все побудовано на довірі. Вони довіряють одне одному, їм немає сенсу обманювати. У кожного є достаток, ніхто нічого не краде. Вони навіть двері не зачиняють на ніч.

Читайте також:

«Я пішки йшла 11 кілометрів з дитиною на руках». Історія козятинчанки, яка виїхала за кордон

«Барселона — клас! Тільки я наш Козятин не проміняю ні на красиві барселонські вулиць, ні на море»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.