Дисидент, який оселився в Білопіллі

Дідусь-дисидент Іван зберігає сімейні фото і реставрує їх. У Білопіллі чоловік живе в 100-річній хатинці-мазанці

Козятинський край «заполонили» дощі. Іван Фещук в теплому светрі іде мені назустріч. Він приїхав до села Білопілля віднедавна. До цього багато років жив у Луганській області у Стаханові (після декомунізації — Кадіївка - авт.). Зараз, це окупована територія ЛНР.

У село на Вінниччині дідуся покликала рідна племінниця Ольга. Вона ще на початку ескалації військового конфлікту покинула містечко. Місцеві у селі називають Івана Фещука переселенцем. Насправді, він родом з Білопілля, і лише сивина видає його розлуку з домом.

Живе у 100-річній хаті

Дідусь має блискавичну пам'ять і без прикрас оповідає про своє життя

— Я народився 1932 року. У родині нас було четверо дітей. Моя найстарша сестра померла через Голодомор. Я вижив завдяки тому, що мама обміняла дорогий подарований диван на 10 пляшок молока.

Мати важко працювала, а батько пройшов Першу світову війну. Його довго вважали загиблим. Він був у полоні в Німеччині. У 1919 році повернувся в Білопілля. У мене ще збереглися фото нашої родини, проходьте в хату, я все покажу, — запрошує Фещук.

Хатинці дідуся Івана понад 100 років. Це старенька, біла мазанка із голубими дубовими вікнами, обкладена черепицею. Такі хати нині є експонатами у музеях.

Усередині зберігається стара скриня, ікони з позолоти, старі фотографії, а ще піч. Племінниця дідуся ніяковіє через безлад, стару підлогу і стіни. Іван Фещук знаходить фото батьків 1905 року і далі продовжує розповідати.

— Мені було 9 років, як у Білопілля увійшли німці. Три класи закінчив під час німецької окупації. Я і мій друг дитинства Коля Гаврилюк почули, як німець шукав курячі яйця. Він пропонував обміняти їх на бензин. Я прибіг до мами, взяв яйця та й пішов міняти. Сусіди теж винесли. Німець щедро поналивав всім бензину. Ще радіо витягнув з машини. Наш сусід вирішив ще забрати машину. Той зрозумів і втік.

Мали розстріляти

Розкажіть, як ви потрапили у російські табори?

— У 1954 році мене призвали в армію і забрали в десантно-повітряні війська. На той час я мав спеціальність вчителя фізики і математики. Разом зі мною призвали моїх однокурсників, що теж звалися Іванами. Так ми три Івани служили в Острові, Псковської області.

У 1956 році в Угорщині почалася революція, нас хотіли туди відправити. Я і мої друзі відмовилися бути там жандармами. Я сказав, що Україна підневільна і ми не підемо у чужу країну окупантами. Потім я почав писати листівки, що Україна повинна бути незалежною. Воювати в Угорщину ми не підемо, — сказав Іван Фіщук.

Згодом Іван з товаришами утворили підпільну організацію та шукали для її роботи приміщення. Попросив знайомого українця з хімічного загону дозволити збиратися в його домі. А він виявився завербованим КДБістом.

— Я цього не знав і дав йому свою листівку. У особовому відділі на мене завели справу. Якось серед ночі забрали у відділок. Там мені кажуть, дослівно: «Ваша карта бита – викладайте весь план! Ви і ваш друг з Житомира домовилися десантуватися в Угорщину. Разом з угорцями вигнати наші війська. Потім поїхати до “Бандерівщини” і звільнити Україну». Але це брехня. Я такого плану не мав, мені це повісили. Винесли вирок – розстріл за двома статтями - 58.10 і 58.11, як організатору.

Бачив камеру, де сидів Ленін

Івана Фещука не розстріляли. З ним пішли на угоду. Він відмовився згадувати Угорщину, відрікся своїх слів та листівок в обмін на життя. Радянська Феміда змінила обвинувачення, кинула Фещука за грати під ярликом «бандерівець». Спочатку Псковська в'язниця, далі слідчий ізолятор «Петербурзькі хрести».

— Там сидів Сергій Корольов. Я бачив, як йому розбили щелепу під час допитів. Мені нічого не зламали, але бити — били. Я втрачав свідомість. Уже у Петербурзі з «хрестів» я перейшов у внутрішню в'язницю — бачив камеру, де сидів Ленін. Пробув у ізоляторі п'ять днів.

Після того мене перевели у мордовський табір для політв’язнів. Зі мною сиділи Юрій Шухевич, всесвітньо відомий композитор Василь Барвінський. Тут перебував і кардинал Йосип Сліпий. Після мене прибув Левко Лук’яненко, — каже Іван.

Чоловік відсидів сім років. Далі повернувся у рідне Білопілля.

Лише на Донбасі дали роботу

Іван Фещук намагався влаштуватися вчителем. Коли ж поглянули, що він сидів у в'язниці за політичними статями — розводили руки, в області теж відмовили. Навіть у столиці давали зрозуміти, що для такого як він роботи немає. Радянська влада не терпіла політв'язнів. Завдяки сестрі йому все-таки вдалося влаштуватися вчителем у Стаханові Луганської області.

— Я там пропрацював вчителем півстоліття. Одружився, маю двох синів. Мені найбільше боліло, що на Сході цуралися української мови. Я заледве її вивчив. Намагався викладати уроки українською, захищати незалежність України, а потім вислуховував різні докори від керівництва. І це вже в часи незалежності.

Іван Фещук проводив політику українізації, писав публікації на історичну тематику, організовував патріотичні заходи. Став почесним членом Конгресу українських націоналістів у Стаханові. Отримав орден «За вітчизну» від Угорщини.

Зараз, у свої 87 років, він бачить, як у Стаханові відбувається повне знищення усього українського.

— У нас у місті їздять з портретом Сталіна і Леніна. Знищили пам'ятник Шевченкові. Проводили обшук у квартирі мого сина, бо вся наша родина — це для влади ЛНР як кістка в горлі. Але я не здамся, мене після таборів і в'язниці уже ніщо не злякає, — сказав Іван Фещук.

Дисидент назавжди хотів би залишитися у Білопіллі, проте вирішив повертатися назад в окуповане місто. У нього там залишилась 90-річна дружина, діти та онуки.

Леся Кесарчук

Читайте також:

• Талант: Марія Дацюк — чергове дарування вокалу з школи №-9

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.