Дистанційне навчання: виклик вчителям та морока батькам

Дистанційне навчання: виклик вчителям та морока батькам
Восьмикласник Денис Юдін вже звик до дистанційного навчання. Але каже, що вчитися у школі разом з однокласниками значно легше і цікавіше
  • Навчання по новому. Чому несподівані канікули дітям «не зайшли», як навчають дистанційно вчителі різних шкіл міста своїх учнів та чи приживеться дистанційне навчання у школах?
  • Про це розповіли освітяни Козятина та району

 

Ніхто й не очікував, що вірус зачинить цілий світ удома на невизначений термін. Спочатку здавалось, що все швидко минеться. Проте, проживши кілька тижнів «дивних канікул» за новими правилами, дітям та й усім нам стало зрозуміло про помилковість такого судження. У карантин козятинські школи увійшли без чіткої інструкції від Міністерства освіти і науки України. «Проборсавшись» у вирі скидання «домашок» та їх хаотичних перевірок певний період часу, навчальні заклади почали виходити зі становища та налагоджували роботу, хто як міг.

Третьокласник Артем Юдін каже, що йому набридло вчитися вдома. Дуже скучив за однокласниками

Окремі школи майже одразу обрали проведення уроків-конференцій на онлайн-платформах. Інші обмежились розсилкою завдань у соцмережах з їх дублюванням на сайті школи. Ще інша частина дітей отримують знання на майданчику «Всеукраїнська школа онлайн». То ж як навчатись онлайн, як іти в ногу з часом, як підтримувати мотивацію дітей до засвоєння матеріалу, розпитали у директора та вчителів Козятинської школи-ліцею, вчителів інших шкіл міста та району.

 «Удосконалювати набутий досвід – «домашнє завдання» колективу»

Олена Анатоліївна Білянець, директор Козятинської школи-ліцею.

— Спочатку ми налаштувалися на оптимістичний варіант тритижневого карантину і організували супровід самостійної роботи учнів за допомогою месенджерів. Однак розвиток подій не залишив надії на швидке завершення епідемії. За дуже короткий термін ми «прожили» всі труднощі й недоліки першого досвіду організації дистанційного навчального процесу, коли вайбер-групи розриваються від купи повідомлень із завданнями. Переважна більшість батьків (і це зрозуміло) не була готова автоматично стати ще й викладачами, суміщаючи і роботу з дому, і проходження нових тем з усіх предметів з дітьми, і домашні клопоти. Крім того, не всі діти настільки відповідальні, щоб вивчати новий матеріал самостійно. Саме ці обставини спонукали адміністрацію ліцею-школи стимулювати вчителів переорієнтуватися на проведення уроків на онлайн-платформах, що дозволяє повернути живе спілкування вчителя з дітьми, так необхідне для якості освітнього процесу. Найпершими виходити на «живий» зв’язок з учнями почали вчителі математики, української мови, іноземної мови, хімії тощо. Це й зрозуміло: якщо прочитати художній твір чи опрацювати матеріал з основ здоров’я учень може самостійно, то зрозуміти нову тему, наприклад, з геометрії без допомоги вчителя – майже нереально.

Дуже швидко на роботу в режимі відеоконференцій перейшли вчителі, що працюють за проектом «Інтелект України». З кожним днем усе більше педагогів нашого закладу опановують роботу з сучасними електронними сервісами, удосконалюючи якість дистанційного навчання. Для мене особисто це є показником професіоналізму, адже в режимі публічності працювати важко і з технічної, і з психологічної точки зору. Епідемічна ситуація вказує на велику ймовірність застосування технологій дистанційного навчання в майбутньому. Тому нашому колективу надзвичайно важливо швидко напрацювати найбільш ефективну модель роботи з учнями в умовах карантину. Проаналізувати набутий досвід й надалі удосконалювати його – «домашнє завдання» колективу ліцею-школи, з яким ми обов’язково справимося завдяки відповідальності вчителів, а також небайдужості та підтримці батьків наших учнів.

 «До кожного заняття готую презентації»

Тетяна Миколаївна Домбровська, вчителька української мови та літератури школи-ліцею

— З перших днів карантину всім стало зрозуміло, що одними лише домашніми завданнями нам не обійтись. Адже мова йшла не тільки про повторення пройденого матеріалу, а й про засвоєння нового. З таким діти самотужки, звичайно ж, впоратись не змогли б. Адміністрацією нашої школи були створені ініціативні групи. Ми почали працювати над вирішенням того, як провести такі ж повноцінні уроки, як і раніше, але онлайн. Ні для кого не секрет, що сьогодні для роботи вчителя пропонується безліч платформ, відео уроків, електронних журналів, розроблених уроків при Міністерстві освіти і науки тощо… Але в пріоритеті став той факт, що діти звикли до свого вчителя, що живе спілкування просто необхідне для якісного навчального процесу. Тому і обрали для роботи платформу ZOOM. Наші учні із задоволенням реєструються та працюють на уроках-відеоконференціях. Для них це нова форма роботи, а нове завжди викликає інтерес. Уроки проводити мені не складно, бо і при класно-урочній формі навчання я часто використовувала елементи відеоуроків. Звичайно, це нелегко. Бо до кожного заняття готую презентації. Також паралельно підключаю фрагмент якогось відеоуроку та використовую різноманітні схеми тощо.

Але проблем вистачає. Зовсім не просто перевірити письмові роботи. Адже надсилаються вони у різних форматах та на різні месенджери чи просто звичайною електронкою. Складно провести контрольні роботи. Навіть час роботи (безкоштовний) на відеоконференції теж обмежений… А ще потрібно розробити інструкції для дітей по різних класах до виконання домашніх завдань, розробити та розіслати запрошення на відеоконференції. Та й участь дітей в предметних онлайн-олімпіадах теж ніхто не відміняв. Навіть сама підготовка до уроку вимагає більше часу та зусиль, ніж раніше.

А ще є ряд проблем, які теж добряче «сотають нерви» як мені, так і дітям. Це і слабке інтернет-покриття, це і відсутність комп’ютерної техніки, яка б давала можливість підтримувати ту чи іншу інтернет-програму. І це далеко не повний перелік таких моментів, що вимагають уваги вчителя. Але для мене і у такому складному сьогоденні найважливіше — це мої учні. Бо кожного разу, коли мої вихованці показують гарні результати знань, я неймовірно радію за них. І це є головним мотиватором моєї роботи.

«Важко працювати, коли я не бачу очей своїх діток»

Ірина Миколаївна Заїчко, вчителька 3 класу школи №1

— Коли постало завдання продовжити навчання онлайн, то, порадившись з батьками, було вирішено продовжувати працювати у Viber. Цей додаток ми використовували для роботи ще й до карантину. Тому освоєння якоїсь нової форми роботи онлайн могло внести певний дискомфорт та напругу. А такого і так вистачає. Тож моє завдання як учителя полягало в тому, щоб створити максимально комфортні умови як для батьків, так і для учнів. Я записую відео, де є пояснення нового матеріалу. Також кожен учень може поставити запитання по матеріалу і тоді я йому надсилаю відео відповідь з поясненням. А ще даю посилання-рекомендації у групу, щоб діти могли подивитись пояснення тієї чи іншої теми з інших джерел та, звичайно, за бажанням, опрацювати додаткові завдання. Діти надсилають мені виконані роботи також на Вайбер. Проте мені неймовірно важко працювати, коли я не бачу очей своїх діток. Звичайно, така система роботи забирає набагато більше часу та зусиль. Це і перевірка робіт учнів, це і налагодження індивідуальної роботи з учнями. Адже при класно-урочній формі навчання я могла відслідковувати і миттєво реагувати на розуміння-нерозуміння учнями нового матеріалу. Використавши ще якусь додаткову форму роботи для глибшого пояснення теми, я могла уникнути прогалин у знаннях. Крім того, що ми працюємо з учнями, ніхто не відміняв роботу з самоосвіти, педради та наради при директорові, фіксацію та щоденне планування нашої роботи з учнями… Та й домашні не дуже радісно реагують на «школу ще й вдома», бо їм теж хочеться моєї уваги.

Коли підсумувати сказане, то виявляється, що не існує загальнодержавного безкоштовного онлайн-порталу для того, щоб вчитель та учні були не обмежені у часі під час відеоконференції, програми перевантажені обсягами навчального матеріалу, уроки знімаються у стані авралу…

Як бачимо, важко всім: і вчителям, і батькам, і, в першу чергу, дітям. Бать и стомилися від нескінченного «тилімкання» месенджерів, куди надходять цілі простирадла шкільних завдань. Діти - від довгого сидіння перед екранами моніторів і виконання самотужки, часом і не дуже, завдань. Вчителі, в свою чергу, від недосконалості системи віддаленого навчання і від намагань все ж таки, хоч і «з коліс», але знайти вихід.

Але, це як варіант, що школа майбутнього буде містити елементи дистанційного навчання. І тільки отой «освітній трикутник» вчителі-діти-батьки допоможе нам вистояти.

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі (2)
  • Олег Насинник

    А як тепер здавати на штори ?
  • Алла

    Я не розумію такого навчання . Не у кожного учня є дома інтернет чи комп .Як навчатися  малозабезпеченим сім"ям? Як навчатися коли діти не розуміють викладений матеріал і батьки не можуть їм допомогти (або зайняті , або самі  не знають про що йдеться)Коли діти не посидючі (вони на уроках не хочуть сидіти) Не всі ж європейські сім"ї...
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up