До Козятина приїхала письменниця з Греції

Вона зайшла до кав’ярні, така усміхнена і щира. Одразу почала говорити про погоду. Воно й не дивно, адже в Афінах, де живе вже кілька років, зараз +20, а у нас — мінус три.

Козятин — перше з шести міст України, куди Наталія Довгопол завітала у рамках презентації своєї книжки «Шпигунки з притулку Артеміда». А приїхала вона сюди завдяки Тетяні та Олені Міщук.

— У мене дуже давня історія з Козятином, тому що я давно знаю Оленку, — розповідає Наталія Довгопол. — І насправді у нас дуже багато уваги йде до столиці, до великих міст. І ми часто забуваємо про те, що міст дуже багато і хочеться їздити туди, де менше подій, менше можливостей.

Саме Тетяна та Олена організували презентацію книжки у нас.

— Мені дуже хотілося, щоб вона приїхала в Козятин і поділилася своїм досвідом, підписала мені книжку, — каже Тетяна Міщук. — І сьогодні ця подія відбулася. В таку холодну погоду приїхати у Козятин — це подвиг.

Писала, щоб вийти з депресії

Наталія Довгопол лише зараз починає називати себе письменницею. Це попри те, що пише з дитинства, відколи навчилася виводити на папері літери. Ще маленькою вирішила — хоче бути співачкою чи поетесою. Співачкою так і не стала. Писати поезії передумала, тому що прозу, на її думку, писати значно вигідніше.

Нині має чотири електронні книжки. Перший її критик — це кума. Вона з нетерпінням чекає на кожен твір.

Друком цьогоріч вийшло дві книги Наталії — «Шпигунки з притулку Артеміда» і «Прокляте небо». Обидві брали участь у цьогорічному конкурсі «Коронація слова». Перша виграла другу премію у номінації «Романи».

Письменництво допомогло Наталії пережити складний період у житті, коли вона переїхала до Афін. Довгий час почувала себе там чужою.

— У мене була депресія, — ділиться авторка. — Я переїхала, тому що мій чоловік грек. Ми дуже довго думали, будемо жити у Києві, чи в Афінах. Я хотіла залишитися у Києві, але так склалося, що він мене переконав бути в Афінах. У мене був час, що я постійно не хотіла вставати з ліжка. Я прокидалася о дванадцятій годині дня і мені нічого не хотілолся. І письменництво — це одна з терапевтичних речей, які мене врятували і примусили мене рухатися.

Завершила роман за три тижні

2019-ий рік називає для себе проривом. Адже виграла «Коронацію слова». Наталія подавала свої роботи на цей конкурс неодноразово. Тобто, її історія не про те, як прокинутися одного дня знаменитою, а про кропітку працю і роботу над собою.

На цьогорічний конкурс подала спершу рукопис «Проклятого неба». Робоча назва була «Та, що читає зорі». Була позитивно налаштована, тому що чула багато позитивних відгуків про свій твір від друзів.

Несподівано для самої себе їй спала на думку ідея «Шпигунок». Було це першого листопада. А кінцевий термін подачі твору на конкурс — 1 грудня. Спершу вагалася, чи варто братися за такий пласт роботи, бо була не впевнена, чи встигне, проте наважилася спробувати.

— Це був творчий запал, — розповідає про той період письменниця. — Це такий творчий стан, коли ти не помічаєш нікого. Місяць, коли я працювала над книжкою — це мій челендж був. У мене не було життя. Я писала книжку. Коли чоловік казав: «Пішли погуляємо», я казала: «А ми обговоримо мою книжку?» Він казав: «Так» і тоді я йшла гуляти.

У книзі є деталі з життя авторки

«Шпигунок» хотіло надрукувати три видавництва. Книжка потрапила в категорію young adult — старші підлітки. Вона для молодих людей, які більш менш знайшли себе у цьому житті і для тих, кому цікаві пригодницькі романи.

Події у книзі відбуваються у 1913-му році. Це історія про чотирьох дівчат, які вирушають у навколосвітню подорож. Вона триває чотири місяці. Дівчата мають місії і у кожній з них повинні подолати власних «демонів» — страхи і комплекси.

Історія має деякі автобіографічні деталі. Саме завдяки цьому Наталії Довгопол і вдалося написати її так швидко.

— Я була однією із засновниць театру історичного танцю «Al'entrada», — розповідає письменниця. — Нас було четверо спочатку. Це був магічний період мого життя. Нам було тоді 24 роки. Ми з нуля почали. Ми робили величезні проекти — і вечірки, і концерти. І ця атмосфера, яка у нас була, це був неповторний час. Ми були різні темпераментами. І діалоги мені було так легко писати, тому що ми так спілкувалися між собою. Це завжди був сарказм, колючка одна до одної. Але коли тобі треба допомога, всі приїдуть і допоможуть. Тому «Шпигунки» — це для мене книжка про сестринство, у першу чергу.

Одна з героїнь «Шпигунок» — прототип самої письменниці.

— Я завжди почувалася порівняно з іншими дівчатами у нашому колективі недолугою, — продовжує Наталія. — Я не так добре танцюю, як вони, я не така красива, як вони. Я відчувала це. Якраз вік становлення. Ти постійно собі не подобаєшся. І для мене дуже важливий момент, коли героїня зрозуміла, що вона варта чогось, що вона не гірша, що вона кохана і що вона може чогось досягти.

Думки матеріалізуються

У книжці багато описів різних місць — Греція, Японія, Америка. Їх вдалося написати завдяки тому, що авторка багато подорожувала. А один із епізодів взагалі змусив переконатися у тому, що думки матеріалізуються.

— Був невеличкий момент, — додає Наталія. — Ці дівчатка були у Туреччині біля Ізміру. Це місто на узбережжі Егейського моря. Я там не була. Мене пов’язує з Ізміром те, що у мене там тітка живе. Я колись купила туди квиток, але не доїхала. Але було дуже логічно і я відправила дівчат на територію Туреччини. Я могла уявити, подивилася по карті, який там ландшафт. І ця книжка вже була на розгляді в «Коронації». І тут я подавалася на проект і мені пишуть, що він буде там, в Ізмірі.

Нині Наталія Довгопол планує видати продовження історії про шпигунок.

Писати допомогла дисертація

Інша книжка Наталії, яку вона також подавала на конкурс — «Прокляте небо». На цю історію її надихнули корейські серіали. Цю книжку вона називає улюбленою. Коли завершила писати, навіть розплакалася від відчуття того, що зробила щось вартісне.

Події відбуваються у XVII столітті перед повстанням Богдана Хмельницького. Книжка розповідає нам історію дівчини, яка має схильність до астрології. Таке захоплення для своєї героїні Наталія обрала тому, що кілька років тому вивчала українську культуру XVI–XVII століття і писала дисертацію. Під час роботи над науковою працею мала доступ до архівних джерел. Найбільше її здивувало те, що у церковних стародруках знайшла гороскопи. Дисертацію вона так і не захистила, проте те, що дізналася, вирішила використати у своїй книзі.

До речі, цей роман читали і її батьки.

— Нарешті мої батьки прочитали мої книжки, — розповідає наша гостя. — І мама якось сказала мені: «Так чомусь нагадує Панаса Мирного». Я кажу: «Дякую, мамо, це якраз те, з чим би я не хотіла викликати асоціацію». Тому що це класика. Але я пам’ятаю свою школу, як гірко мені було читати.

Сама Наталія багато читає сучасної української літератури для старшого підліткового віку, щоб орієнтуватися у своїй ніші. Також класиків сучасної літератури, таких, як Василь Шкляр, Марія Матіос. Зараз читає дуже багато. Хоча, зізнається, раніше брати книжку до рук зовсім не хотілося. Тому що коли писала дисертацію, довелося опрацьовувати багато наукової літератури і мозок просто втомився.

Про життя у Греції

Наталія переїхала з України до Греції близько трьох років тому. Мову почала вивчати майже одразу, коли познайомилася із своїм чоловіком. Знає грецьку на побутовому рівні, тому двічі на тиждень відвідує курси. Але, каже, знання грецької у роботі їй усе одно не потрібне, бо там спілкується англійською чи українською. А з чоловіком — англійською.

— На жаль, чоловік не може прочитати мої книжки, — каже письменниця. — Він знає про всі мої рукописи. І зараз я його саджу навпроти себе і кажу: «Слухай, я заплуталася». Він мені каже: «Ну давай, розказуй». Я йому розказую і він пропонує виходи із ситуації. І дуже мені допомагає, тому що буває складно і він краще орієнтується.

У Афінах Наталія Довгопол разом із чоловіком живуть в емігрантському районі. Там дуже багато біженців і переселенців з усіх куточків світу. Саме місто надзвичайно перенаселене.

— У транспорті дуже важко. Я терпіти не можу транспорт, — зізнається авторка. — Звичайно, і з ментальністю там багато речей. Греки не звикли кооперуватися. Діаспора українська потужна, але розрізнена. У нас є кілька громадських організацій, ми намагаємося розшевелити молодь, тому що з молоддю складно. Ідея в тому, щоб їх згуртувати. Є українська церква. В українському посольстві, коли заходи, багато людей збирається. Ті люди, які в громаді, в основному західна Україна. Вони патріоти. Але в Греції з цим проблема, тому що Греція — проросійська держава. Вони настільки проросійські, що зривають заходи української громади. На «Міф», який минулого року демонструвався в кінотеатрі, прийшли з плакатами і погрожували підпалити кінотеатр.

За рідною Україною Наталія дуже сумує.

— Мені дуже хочеться бути тут, особливо зараз. Іноді я відчуваю, що в основному всі мої друзі, близькі тут лишилися. Що таке Україна? Це ті люди, це ті речі, які ти тут робила. Я намагаюся бути дотичною, наскільки я можу, до цього, — додає Наталія Довгопол.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.