Фундатор українського кооперативного руху вчителював у Козятині

Олександр Черненко 19 років вчителював на Козятинщині

►Черненко -  5 -ий, зліва на право, дружина його- 6-та та Барановський 7-ий

Біографія цієї непересічної людини доводить, що стараннями, жагою до навчання, порядністю можна було досягти успіхів в улюбленій справі, навіть коли ти походиш зі звичайної родини селянського чумака Давида. Батько в ті часи возив чумацьким шляхом на волах до Одеси й Криму пшеницю, а повертався додому із сіллю, копченою, солоною рибою. Привив хлопцеві жагу до знань, купуючи у  дорогу ще й книги, які любив читати. Саме тому при нагоді після закінчення сільської двокласної школи, відправив цими ж волами старшого сина навчатися до учительської Коростишевської семінарії.

Там знайомиться юнак з нареченою і у 1889 р. одружується на коліжанці Олександрі Корольковій ( 1859-1942), доньці священика с. Дзензелівки, і  опиняється з родиною у нашому містечку Козятині, учителюючи у залізничній школі (сучасна школа № 2).

Усього у подружжя народилося 6 дітей. Більшість з них в радянські часи проживали в еміграції.

Працював разом з учнем

Уперше познайомився Олександр Черненко з кооператорською діяльністю ще у  с. Немиринцях, де з 1873 р. було засноване «Немиринецьке Ссудо-Ощадне Товариство імені княгині Кудашевої». Молодому вчителю було запропоновано  взяти на себе обов’язки заступника голови Ради Товариства.

Діяльність його розпочалася не за сприятливих умов, але ніякі труднощі не завадили молодому вчителю взятися за свої обов’язки і товариство швидко стало зростати. На роботу рахівником він запросив уродженця села Немиринець, свого учня Христофора Барановського, який в часи становлення України був членом Центральної Ради, генеральним секретарем фінансів та міністром фінансів УНР. Своїм стрімким кар’єрним зростом фінансиста він зобов’язаний саме вчителю Козятинської залізничної школи, який довіряв йому головування у правлінні товариством близько 15 років.

Зробив перший вклад

Згодом Черненко намагався створити товариство у рідному селі Паланочка, але дозволу спочатку не отримав. Це сталося пізніше, у 1907 році. Там відкрили кредитне товариство (кредитний кооператив) і Черненка знову обрали головою ради.

У співпраці зі своїм учнем взявся за створення кооперативного товариства на батьківщині дружини у с. Дзензелівка. Незабаром, 1895 року, було урочисто відкрито Дзензелівське Ощадно-Позичкове Товариство. Засновник, задля довіри серед селян, вніс свій, зароблений учительською працею, капітал 1000 крб.

Кошти вкладали залізничники

У серпні повернувся на роботу у Козятин, залишившись головою Ради товариства. Через декілька років невеличка квартира учителя в Козятині  перетворюється умовно на філію Дзензелівського Ощадно-позичкового Товариства, куди більш охочіше вкладали свої кошти заможніші від інших громадян містечкові залізничники.

Для більш швидкісного листування та зв’язку з правлінням й економії коштів Олександр Черненко звертався до машиністів, кондукторів, котрі просто скидали сторожисі на залізничних будках пошту й досить часто великі суми грошей, але ніхто не пам’ятає жодного випадку, щоб була втрачена хоча б 1 копійка.

У 1899 році Черненко засновує Козятинське споживче товариство і обирається головою правління. Неймовірним є те, що коли пограбували Козятинський ощадно-позичковий кооператив, то голова правління із своєї учительської зарплати десять років віддавав борги товариства кредиторам, щоб не втратити свій авторитет і кооперативу.

Першими збували цукрові буряки

Усі  зусилля вже окупилися через 2,5 р., капітал товариства кооператорів у с. Дзензелівці збільшився у 30 разів і складав 3000 крб, а через 10 р. число вкладників зросло до 3000 осіб, баланс став складати  0,5 млн, станом на 1910 р. внесено паї 5000 особами, а сукупний капітал установи становив 450 000 крб.

Товариство займалось не лише кредитуванням населення, а і мало товарний склад, куди закуповувалася продукція від селян, інших господарів. Паралельно займалися торгівлею сільськогосподарським реманентом, зерном, цукровим буряком. Дзензелівське ощадно-позичкове товариство було одним із перших кооперативів царської імперії, який розпочав операції по збуту цукрових буряків. Також приваблював  кооператив вкладників вирішуванням соціальних та духовних питань членів товариства. Серед них утримування школи на достатньо високому рівні, різні виплати по підтримці родин вкладників. Даний кооператив практично повністю ліквідував приватних кредиторів, які дерли з мужиків три шкури.

Перша зарплата — 7 карбованців

Наступним кооперативним товариством, де Черненко головував у раді, було Волосько-Махаринецьке, Бердичівського повіту (зараз с. Махаринці Козятинського району Вінницької області), яке відкрилося в 1908 році і де він вчителював у 1887–1893 рр. У Козятині теж відкрилися ще два кредитних кооперативи, якими він опікувався.

Успіху у кооперативній справі досягав завдяки інтелектуальним і фізичних силам, принциповій безкорисливості і самозреченості від матеріальних благ не лише для себе, але й родини. Першу зарплату 7 крб. 50 коп. на рік він отримав лише через 5 років головування у кредитному товаристві. Улюблена діяльність потребувала від Олександра Давидовича невтримної енергії, повсякденної праці серед народу. При цьому він виявляв абсолютну безкорисливість, по суті жив як аскет, досить скромно.

Покинув вчителювати

У 1908 році голова чотирьох Ощадно-позичкових товариств залишає учительську роботу в Козятині і з задоволенням поринає в кооперативну діяльність. У 1907 р. з ініціативи Черненка організовується Київський «Союзбанк», де з середини 1908 р. йому довірили очолити ревізійну комісію «Союзбанку» Київської кредитної спілки, а його  друг Христофор Барановський очолив спілку.

У 1909 році союзом відкриті контори по прийому вкладів в Умані і Козятині. Згодом “Союзбанк” перетворився у потужній фінансово-кредитний кооперативний центр Київщини і став фінансовим осередком для всієї України, а Олександр Черненко беззмінним членом його ради до останнього дня свого життя.

З 1 по 15 червня 1910 року з ініціативи Черненка і Барановського в с. Дзензелівці були влаштовані перші в Україні курси зі споживчої кооперації. Успішна фінансово-господарська робота “Союзбанку” дозволила йому у 1913 році придбати спочатку маєток у відомого магната і мецената Є. Терещенка на Київщині і, власне, приміщення в Києві.

“Союзбанк” посідав перше місце серед кредитних кооперативних союзів України. На 1 серпня 1913 року його баланс перевищував 2 млн крб. Свідченням високого авторитету Київського союзу установ дрібного кредиту стало прийняття його у грудні 1913 року до лав Міжнародного сільськогосподарського кооперативного союзу. На кінець 1914 р. «Союзбанк» об’єднував 190 кооперативів, а на 1916 р. - 233. Гамбурзький союз споживчих товариств запропонував двосторонні економічні зв’язки, зокрема, для постачання за кордон курячих яєць. Можливо, саме тому у Дзензелівці була створена артіль для збуту яєць.

Останні роки життя

З 1915 р. Черненку довелося пережити дуже тяжкі і неприємні явища і факти, навіть посидіти в Уманській тюрмі днів з 10 і зустрітись з людською невдячністю, зрадою і хамством тих, кому він довіряв кооперативну діяльність. Усі ці неприємності підривали здоров’я, матеріальний стан родини, але не заважали боротися з різного виду злочинністю у створеному ним дітищі. На жаль, у 1918 р. кооперативний рух в Україні був знищений.

Помер Олександр Черненко 10 квітня 1921 р., похований у с. Дзензелівці. Могилу  знайшли завдяки родичам і впорядкували лише у 2006 р., але залишилась пам’ять у керманичів державою тих часів.

Слово не розходилося з ділом

«Є на світі особливий сорт діячів - це розумні, чесні працівники, вірні на слові і на ділі, люди чисті серцем, слово яких ніколи не розходиться з ділом. Ось якими перлами чистого серця і гарної душі посіяв Олександр  Давидович Черненко кооперативну стежку, якою йшов 35 літ свого життя. Треба ці розсіяні перлини  вправити в добру оправу і поставити на видноті, щоб вони завжди світили нашим людям серед темряви ночі, бо воно придасться для історії кооперації на Вкраїні”, — Федір Матушевський, член Української Центральної Ради, посол Греції УНР.

 Лілія Макаревич, директор Музею історії міста

Читайте ще історичні теми:

Вчили французьку, а одна місцева школа переїхала в Крим. Освіта до революції
Що Наполеон робив у Білопіллі?
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.