Голодомор 1946-1947 років у хлібному краю села Махаринці

Голодомор 1946-1947 років у хлібному краю села Махаринці

Як сталінська політика хлібозаготівель стала визначальною причиною голоду у споминах старожилів

Старожилу села Махаринці Василю Івановичу Василюку 80 років. Він пам’ятаєте голодомор 46-47 років.

— Справжній голодомор був у 47-му. Це півслявоєнні роки. Дуже було скрутно з хлібом. Треба було в черзі в Козятині стояти півдня, щоб бухінець взяти. За цей шматочок хліба люди билися в тій черзі. А хліб такий невеличкий  був, чорний-чорний. А ми малі були і мати будить нас у час ночі, щоб чергу зайняти...

— Це ви пішки йшли з села в Козятин?

— Так. Це 5 кілометрів. І якраз перед жнивами, коли вже жито і пшениця наливалися. А їсти не було чого. Хто мав корову, то той виживав. А в кого не було, то опухлі такі ходили. Варили на воді либоду і хлебтали. І від цієї води все трусилося: і ноги, і руки. І, як уже мали бути жнива, ще недозріле зерно, то батько, щоб спасти сім’ю, вдосвіта, о 3 ночі, брав серпа і зжинав колоски. Ці колоски сушили в печі, теребили  і на жорнах мололи, варили зелений куліш. Так ми і вижили. А вже, як жнива почались в 1947-му, в колгоспі нічого не давали із зерна. Ходили колоски збирати. Були спеціальні об’їзджчики з гарапами. Як нажене, як ушкварить! І торби забирали з тими колосками. Викликали батьків, тих, що крали на полі зерно. Оце таке було. Вишні ще з однієї сторони зелені їли,”клей”, що на стовбурах, такі червоненькі були ягідки. Усе їли, щоб вижити. Дуже тяжко було в 47 році, дуже…

— А ви були з простої селянської родини?

— Так. Було нас шестеро дітей. Вижили всі. Один помер в 1933 році, новонароджений, з голоду. Я з 38 року, сестра з 36, брат один з 28, його забрали в армію, то там було легше, бо в 45 році мали їх кидати на Берлін. Та й вже війна закінчилася.

— Що скажете про сьогоднішню політику?

— Кучма роздав заводи, політики збагатилися. Кучма сидів, на гітарі грав і не дивився документи. Тому завода, тому… Своєму зятю. Хто зна, скільки він там тих заводів Пінчуку безкоштовно все робив. Розвалив колгоспи, забрали трактори. Хто що міг, те й цупив. А потім будівлі стали валити. А створювалося це не один рік і не десять. Ті ферми, ті свинарники, ті курники... Одна тільки Білорусія встояла — ні один колгосп не розвалився. А зараз подивіться, як люди живуть. Наш пенсіонер отримує 1500 гривень, в Білорусії 190 доларів, Угорщина — 420, Польща — 415, Німеччина — 500 євро. А ці німці, що воювали, то їм пожиттєво ніяких податків, ні за світло, ні за газ не платити.

Ті, що воювали в нас німці, ті що залишилися, відбудовували господарства, в городах те, що було зруйноване, теж німці відновлювали. Їм умови зробили такі, багато їх вимерло, їх вважали фашистами. А вони були прості робітники, такі самі із сіл — слюсарі, муляри, шофери. Вони ж не винні були, що Гітлер всіх поголовно забрав на війну...

Дивіться відео-репортаж :

Голодомор.1946 - 47 роках в хлібному краю с.Махаринці на Козятинщині
 


 

0
0
1
0
Коментарі (1)
  • RIA-Козятин

    Новини Козятищини на нашому Телеграм-каналі: https://telegram.me/RIA_kazatin_bot
Найчастіше Найчастіше
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up