Гурток авіамоделювання шукає меценатів

Гурток авіамоделювання шукає меценатів

Єдиний в Україні юнацький гурток авіамоделювання, діє тільки… в Дубових Махаринцях! Його ентузіаст — креативник, вчитель, батько. До його фото і прізвища легко ставити хвалебні епітети, щоб яскраво охарактеризувати особистість.

Знайомтесь: Дмитро Міщенко, фаховий вчитель. Працює керівником гуртка авіамоделювання при позашкільному навчально-виховному центрі Козятинського району. З ним знайома газета “RIA-Козятин” давно. За свою мету ставимо знайти постійного спонсора, мецената (називайте його і по іншому), щоб при не значних фінансових витратах до трьох тисячах гривень в місяць суттєво покращити технічні можливості гуртка. Охопити та залучити якомога більше дітей. Надати учням, як можна більше можливостей виступати в змаганнях різного рівня. Так, щоб наші краяни стали чемпіонами краю, України і всесвіту.

Керівник авіамодельного гуртка “Політ” села Дубові Махаринці Дмитро Міщенко працює вчителем у школі. Авіамоделювання — це така галузь, яка розвиває в дітях хист до науки, техніки, до дисципліни, до творчості.

— Але це не допомагає в навчанні, — каже пан Дмитро. — У навчанні зараз такі програми, що там не кожен дорослий розбереться, не те що діти. Але навики ці, які вони там мають, плюс до того ще спритність рук, “двіженіє ума”, то воно залишається  на все життя. До мене приїхав мій вихованець Артур з Ямпільського району. Теж знайшов там школу і буде відкривати гурток. Так що вже сліди якісь є.

— Уже можна сказати ваші учні стали вчителями!

— Один навчається в Києві в академії - авіаційному інституті. Ким він там буде, я не знаю. Чи буде літати, чи супроводжувати польоти, бо це також важливо. Бо тих, котрі на землі, повинно бути більше, щоб один полетів. Так і тут. Усе вкладаєш в модель. Ти ж її не робиш за годину, а робиш протягом місяця. Розбиваєш потім протягом 4-х хвилин.

На сьогоднішній день займається в гуртку 16 старших дітей. Приходить багато малих.

— На змагання не можна їхати – ми поїхали, вигравати не можна – ми виграли, не можна паливо змішувати, бо воно смердить — ми змішуємо, не можна паяти, бо немає витяжки – ми паяємо. Ми такі, — так каже про свій гурток авіамоделіст.

— Тобто це базується чисто на вашому особистому ентузіазмі?

— Якби не малі, то що, я його буду сам для себе робити? Для дітей калатати. Хоч не для своїх. У моїх також виходило, але бабця з мамою були проти. Не стали чемпіонами.

— Це такий вид спорту, який потребує постійних фінансових затрат. І вони  ж — безповоротні. Це ж не комерційна діяльність...

— Звичайно, не комерційна. Для того, щоб зробити дрона, потім його продати, то спочатку треба купити всі ці запчастини. А ми так — на що можемо потягнути. Ну ми так: купили двигуна. Головний наш напрямок — це повітряний бій, бо це цікаво. З одного боку аварійно, модельки ламаються, але є результат — ніхто не може замилити тобі очі. Якщо ти виграв, значить ти виграв. Бо якщо ти поїхав на олімпіаду сьогодні, а перевірили роботу через три дні, то зрозуміло, що ти пролетів. А це сьогодні на сьогодні. Якщо різниця в п’ять очків, значить, переліт чи там жереб. Чи один поступається іншому. Наприклад, здаюся, бо вони були кращі. Але таке рідко буває. У основному до останнього. Дорого все, дорого. Моторчики дорого, ефір дорого, всякі масла, свічки.

— Навіть поїхати на змагання, це їде осіб 10-20?

— Виходить, якщо у нас три категорії: старша, середня і молодша, то 6 людей. Тому що на кожного треба по 3-4 модельки. А скільки з ними їде багажу, то це різні речі.

— Скільки вже ваш гурток діє?

—  Років 5. А років 2 не діяв, бо я пішов зі школи на будівництво, бо там більше платять. Та й це все діло… Ну нема людини, нема розвитку.

—  Ваш клуб потребує меценатства? Постійного, а не разового?

— Бажано, щоб хтось нас взяв під свою опіку. Бо це діло хороше. Як би там не було, окрім цього, що вони там крутять, то вони уявляють, як воно. Одне діло, коли машинка поїхала по землі, кораблик поплив по воді, а друге діло — повітря. І плюс гуртківці набувають навиків з інструментами, матеріалами, передовими технологіями. Наприклад, натяжна стеля. Це зараз вона увійшла в моду, а моделісти з самого свого початку, з 60-х років, або мочили папір – він розтягувався, або утюжком вигладжували каркас, плівочку, лавсан. Це все у моделістів взято. І їм ніхто за це не доплачує...

—  Значить статус вашої організації – це робота, найперше, з дітьми. Який там вік дітей?

—  Був в мене період, 2 роки тому, що старші вийшли, осталися менші, то найкращий льотчик був з 4 класу – Артем Павлюк. А зараз позиція змінилася трохи, він сам підріс. І залишилося у нас на школу 2 пілоти. Один весь час неправильно вирішував ситуацію чи навпаки злітав, чи ще щось. Фактично був один, що міг злетіти, посадити, передати ручку. Зараз вже їх шестеро, які впевнено почуваються. З коліс злітаємо, в спортзалі тренуємось, поки зима. То вже в мене є льотчиків з 10 крепких. Ще їх треба просіяти, щоб поїхали на змагання.

—  Звичайно, в місті такий вид спорту приживеться, а ви в селі. Звідки у вас таке натхнення до цієї справи?

— Коли був малий, ці всі конструктори називалися КІТ. КІТ-набори, вони були з фанери і всі ці літачки, які там міг дотягнутись до поличок, я їх виловив, випиляв і склав, і склєїв. Був у нас цей двигунець. Ми його не могли завести з вчителем трудового навчання. Я поїхав у Старосиняв, там мені показали, як він заводиться, все. І там вони робили такі кораблики, гонки: там вони по кругу. Два рази треба було торкнутися землі, щоб зарахували, що він не летить, пливе буцімто. Ну і ці не взяли мене в той гурток. Чи там треба було платити 3 рублі. І так воно все захололо. У Вінниці була ця моделька, та ніхто ж не знав, де знаходиться. Потім відслужив я армію. Пішов вчителювати в Непедівку  і вже тут я їх знайшов, цих моделістів старих. Уже коли ми почали, про нас взнали, віддали частину моделей. Вони були тяжелезні, проти тих, що зараз. Але ми на них літали, поки не побили. Дали нам коди двигунів. Плюс навчилися пілотувати.

— Де навчилися?

— Я спеціально їздив у Брацлав.

— Який приблизно місячний бюджет?

— У пару тисяч ми б вклалися. Ефіру треба по три баночки (по 70 грн), свічечок штуки чотири (ще 400 грн), плюс гасу, касторочки, всякі там масла. Акумулятори добре садять бюджет, сам накал без акумулятора, це такий зажим (ще плюс 400). Також польотний ящик, катетери, насосики, кембрики, силіконова трубочка, плюс моторчик. І якщо це все скомпонувати (на один виліт треба 2 модельки), одна вартує приблизно 1000 грн і друга 1000, плюс ще заправка там на півтисячі. 2500 грн, це достатньо, щоб вийти на один політ. А може таке трапитися, що ми виграємо у всіх і станемо самі.

— Пане Дмитре, дайте свої координати, як з вами зв’язатися, якщо буде у людей бажання напряму вам подзвонити.

—  0978808389, плюс в Viber я є по цьому ж номеру. Ще добавлю, що серед тих яскравих перемог: два рази ми виграли “Артек”. Зимою один малий з внуком Азарова був в одному загоні. За те, що говорили вночі, підлоги мили... Зараз він служить у війську. Це Дмитро Остапчук. Потім ще в нас друге місце було по зміях, перше місце на виставці наш Т-34 зайняв, ну обласні — то ми з фіналу не вилазимо.

— Це є і міжнародні змагання?

— Так. Бувало, ми потрапляли помилково на міжнародні змагання. Їхали на всеукраїнські, а там перенесли числа, ми не подивилися, і приїхали на Кубок Литви. То що, вже вертатися назад? Внесок був 10 євро чи 30. Скинулися, одного вписали. Ну там 3 місце, ну 4. Всяке буває.

— Дасть Бог знайдеться спонсор, фінансовий помічник, який постійно давав би можливість протягом року стабільно працювати...

— Дай Бог! Зараз виходить, ми приїжджаємо, а там моделювання для багатих. Там династійні моделісти, їх дуже тяжко посунути. Нещодавно знайшли змагання для нас бідних “Ретро”. Чим старіший двигун, тим краще добавляють балів. І ти маєш літати без обмежень. Ні глушника не вимагають, ні встановлення двигуна... Там, як в реальному бою. Байдуже, що в тебе старіша техніка. Якщо ти збив того, хто з авіаносця злетів, то ти молодець...

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up