Художники з різних куточків України зобразили краєвиди козятинської Водокачки

Художники з різних куточків України зобразили краєвиди козятинської Водокачки
  • На нашому стадіоні провели пленер під назвою «Водокачка-Арт».
  • Це перший подібний захід у Козятині.
  • На подію з’їхалися художники з багатьох міст.
  • Протягом кількох годин вони працювали над картинами, після чого подарували свої полотна громаді.
  • Що цікавого розповіли нам майстри і як проходив захід?

Суботнього дня, 7 серпня наша Водокачка перетворилася на справжню арт-майстерню під відкритим небом. Вздовж берега на острові вишикувалися художники. Хто працює за мольбертом сидячи, комусь легше стоячи. Поруч — невеликі столики з палітрою, фарбами і пензликами. Кілька хвилин і на сніжно-білому полотні вже з’являються перші обриси майбутньої картини. Кожна з них — неповторна, адже кожен художник має власне бачення і використовує іншу техніку.

Учасниця пленеру Ірина Прокопчук вподобала локацію, з якої видніється наш костел.

— Обійшла все і повернулася сюди, на початок, — пояснює жінка свій вибір. — Тому що мені так якось цікавіше, ніж просто воду зображати.

Зараз її полотно переважно у рожевих тонах. Але тут вже проглядаються обриси святині. Для роботи використовує акрил, хоча зазвичай пише картини олією, чи пером і тушшю, якщо це графіка.

— Так як я працюю акрилом, то роблю підмальовок якимось кольором, — каже Ірина. — Дуже круто виглядає на яскравих кольорах, тому що на стиках це додає трохи графічності і воно таке реально-нереальне, а атмосфера якраз така. Олівцем я не працювала. Який колір перший взяла, намітила собі і далі працюю. На яскравому кольорі олівець трішки погано видно і я би зараз плуталася. Плюс пішло би більше часу на саме ескізування, а тут хочеться якоїсь легкості, я ж на відпочинок приїхала.

Ірина Прокопчук із Вінниці. Пише картини з 10 років. Спершу вивчала образотворче мистецтво у студії, потім — в художній школі, після цього — в університеті. Вона — художник-графік.

— У графічних серіях я люблю використовувати українські мотиви, особливо легенди або повір’я, символіку і складати такі композиційні обереги, — розповідає наша співрозмовниця. — Я їх так називаю. Використовуються, наприклад, квіти барвінку, колоски пшениці, мак і це все зав’язується в коло неперервне і воно все символічно, все несе в собі сильну енергетику і захищає нас.

А ось при роботі на пленері є свої нюанси. Ірина каже, що працювати треба максимально швидко, тому що сонце постійно рухається, від чого змінюється освітлення.

— Треба швидко реагувати, — додає художниця. — Ти не можеш дозволити собі дуже довго куняти, тому що вид може повністю змінитися.

За кілька кроків від Ірини над своєю картиною працює Тетяна Зоря, наша землячка, яка нині мешкає у Вінниці. Захопилася образотворчим мистецтвом сім років тому. Починала як художник-аматор.

— Я навчалася в іменитих художників, таких як Макс Кобілінський, — каже Тетяна і додає, — Дякую, що підняли мене. Мені треба відійти від картини.

— У яких техніках ви переважно працюєте? — запитую я.

— Точно олія, — відповідає жінка. — Я намагаюся брати техніки художників, з якими я спілкуюся. Наприклад, ми були в Одесі в Іллічових і там дуже цікава техніка протирання шкарпеткою. Спочатку полотно фарбами заповнюється, а потім протирається шкарпеткою і проявляється картина.

Раптом наша розмова переривається. Тетяна бачить сім’ю качок, які пливуть Водокачкою. Зі словами «вибачте, треба сфотографувати», вона хапається за свій мобільний і йде зробити світлину. Після чого повертається.

— Експресіоністів, мені дуже подобається Моне, — продовжує Тетяна Зоря. — Там скрупульозна дуже техніка, треба мати час на неї. Обожнюю творити в такій техніці. Дуже багато малюю руками, пальцями, ганчіркою, підручними матеріалами. Все залежить від настрою, від картини, від сюжету, від завдань, тому що багато інтер’єрних картин, де ти вибираєш формат, вибираєш колір і воно має лягти так як треба.

До речі, чимало робіт Тетяни можна побачити у медичному центрі «V елемент». Її полотна прикрашають стіни закладу.

Поки ми спілкуємося, помічаю, що руки у художниці всі в олійній фарбі.

— Тому мій майстер манікюру сказала — спочатку малюй, а потім манікюр, — жартує жінка.

Тетяна Зоря також обрала локацію, з якої видно костел. Щоправда, трохи з іншого ракурсу.

— Як ініціювати Козятин і Водокачку? Вода, дерева є скрізь, — каже художниця. — Колір води не унікальний. А наш собор католицький, мені здається, на цьому фоні буде читатися саме як Козятин. Тому що багато малювали ми з подругою Наталею в Провансі і там типові пейзажі. Треба прив’язку мати до місця, щоб потім, коли ти дивишся на картину і згадуєш:» Де це я тут була? А, тут я була в Козятині!»

— Бачу, костел на задньому плані вже проглядається. Його буде краще видно чи це буде просто силует? — запитую.

— Що важливо в нашому житті — природа чи костел? Тут вже далі філософія, вирішуйте самі, — відповідає питанням на питання Тетяна і згодом додає, що акцент все таки робитиме на природі. — Костел буде немов оповитий серпанком, він буде проглядатися, ви його будете читати, але він не буде промальований в такій техніці, просто буде видно, що він тут є.

Всього пів години і на полотні вже чітко видно і берег, і плесо річки, і дерева. Тетяна малює не лише пензлем, а й пальцями, а ще користується ганчіркою та спеціальним шпателем, який називається мастихін.

— Ним змішуються фарби і він дозволяє поставити грубі мазки, — додає художниця. — Зараз картина ще не домальована, але далі, коли доведеться ставити яскраві акценти, світліші, то світлої фарби має бути багато. Пензликом чи ганчіркою ти того не зробиш, а мастихін — чудовий матеріал, щоб кинути багато фарби.

Ще один учасник пленеру, Олександр Войтко приїхав з Бердичева. Пише картини вже протягом 20 років. Починав як аматор, а в 2003 році вирішив навчитися цій справі професійно.

— Я не знаю навіть, чи я зараз професіонал великий, порівняно з митцями відомими, — каже Олександр. — Тому що все життя треба вчитись. Порівняно з Рєпіним чи Шевченком, то, звичайно, я аматор. Намагаюся працювати так, щоб мені подобалось і якщо я дарую людям якісь емоції, якщо я бачу, що їм це подобається, мені теж приємно.

У студентські роки Олександр надихався полотнами Сергія Васильківського та Петра Левченка, у роботах яких чимало сільських пейзажів, а також Івана Шишкіна, який відомий своєю картиною «Ранок у сосновому лісі».

— Я вдосконалював таку техніку як реалізм, мені подобається, але коли є настрій і коли часу дуже мало, то можна навіть спробувати імпресіонізм. Спіймати цю емоцію, — додає чоловік.

Для своєї картини Олександр обрав дещо іншу локацію. Його зачарувала верба, що росте одразу біля мосту.

— Ми сюди коли приїхали, я як тільки вийшов, щойно це побачив — ця верба, відбивається все у воді, тут качечки плавали і я надихнувся, — розповідає учасник пленеру. — Пішов, пройшовся протилежним берегом і зрозумів, що той стан писати мені краще, коли вечір, і я сюди повернувся.

Акцент у своїй роботі Олександр робить на вербі і будинку, який видно з берега. Це — звичайна хата, але на полотні художника вона заграє новими фарбами.

— Я хочу зробити його більш автентичним, — каже Олександр Войтко. — У нас тут була домовленість, що ми можемо вільно малювати, навіть якби я захотів його малювати в теплих кольорах, бо таке моє творче бачення. Хоча пленер — відтворити той стан, що є зараз. Тому я буду намагатися відтворити те, що я бачу. І ще мені подобається там гра кольору. Туди б ще таку жіночку з курочками, а ще б в українському костюмі, то було б взагалі чудово!

Хочуть створити мистецьку галерею

У пленері «Водокачка-Арт» взяли участь 5 фотографів та 16 художників з Вінниці, Черкас, Жмеринки, Бердичева і Козятина. Вони не лише робили світлини і писали картини, а й відвідали цікаві екскурсії на вокзалі та у Музеї історії міста. А увечері, коли робота над усіма полотнами була завершена, картини митців представили на Площі Героїв Майдану.

І тут, до речі, не лише пейзажі Водокачки, а й навіть вокзал. Митці використали різні техніки — акварель, акрил, олія і навіть поєднували картини з віршами.

Учасникам пленеру вручили подарунки, а після провели невеликий концерт. Гості слухали живу музику і вірші.

Захід ініціювала наша землячка, художниця Тетяна Куліш. Протягом багатьох років вона прожила у Черкасах, та два роки тому доля привела її назад до рідного села Козятина. До речі, вона також взяла участь у пленері.

— Мою ідею підтримала влада і відділ культури, — розповідає Тетяна Куліш. — Я дуже їм вдячна, що вони прислухалися і змогли втілити мою ідею, тому що я хотіла зібрати художників, провести тут перший пленер і започаткувати такий бренд як «Арт-Водокачка». Це буде не тільки пленер, це будуть виступи поетів, можливо в майбутньому виступи артистів, конкурси. Це можна розвивати, а початок вже покладений.

Мета пленеру — створити в майбутньому мистецьку галерею у Козятині. Свої роботи учасники подарували Козятинській громаді. В подальшому з цими полотнами планують робити пересувні виставки у різних закладах.

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі

14:11 Користувачам порталу «Дія» став доступний новий документ — довідка про доходи 13:00 Захоплюється шахами і мріє стати програмістом: про Володимира Воронюка, який набрав 200 балів на НМТ 11:03 У Білопільському музею хліба провели свято «Народу вічний оберіг» онлайн play_circle_filled 10:29 Громада Козятина попрощалася з Героєм Сергієм Бондаревським photo_camera Від читача 00:09 Прогулянка у міському парку, або квест - як не попасти собаці на зуб та не принести гілляку на голові. 09:06 Преображення Господнє та Яблучний Спас: традиції, прикмети та заборони у цей день 08:32 Готуються до 1 вересня: у школах Козятинської громади перевіряли, у якому стані знаходяться укриття play_circle_filled photo_camera 19:25 Самгородчан запрошують долучитися до благодійного ярмарку на підтримку ЗСУ. Варіанти участі 18:16 Козятинський «Локомотив» здобув перемогу з футзалу на підтримку ЗСУ photo_camera 16:17 «Справжнісінька історія, поділена втричі»: Кирил Сабадаш про свої роботи для благодійного вернісажу 15:00 Куди зникли портрети Героїв із Алеї пам’яті?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up