Хворому з відкритою формою туберкульозу допомогти нікому

– Це не життя, а мука. Він хворий, працювати не може. Живе, як бур’ян. Без сторонньої допомоги він пропаде, – казала жінка, що зателефонувала у редакцію, щоб повідомити про Андрія.

Від чоловіка, якому всього 36 років, відмовилися дружина, брат, обидві сестри і опікуни, які раніше добровільно погодились його доглядати. Названі опікуни привезли його до будинку, де раніше мешкав хворий, висадили з автівки та, поставивши до відома голову села, що він тепер хворому опікун, поїхали в зворотньому напрямку.

►  У цьому будинку не живе, а виживає Андрій

Перший, з ким ми зустрілися, був голова села, в якому мешкає хворий на туберкульоз Андрій. Сільський очільник погоджується, що він для кожного члена сільської громади є тато і мама, і опікун, але не тоді, коли хворий отримує пенсію за третьою групою інвалідності. Коли він має добротний цегляний будинок, в якому тільки треба засклити вікна і навести лад. Він не лежачий. За домовленістю між ним, листоношею та продавцем магазину, він отоварювається продуктами харчування в магазині.

Сусіди по черзі носять йому їжу.

— Якщо громада села і я особисто несемо за нього юридичну відповідальність, то у нього є брат і дві сестри, які несуть за нього відповідальність своєї совісті, — каже сільський голова. 

До нашої розмови підключається секретар сільської ради.

— Андрію треба ще півтора року лікуватися, — каже вона. — Після обстеження його направили на лікування в Козятинський тубдиспансер. Він не хотів там лікуватися і втік. Його відправили в тубдиспансер міста Вінниці. Чому його виписали, він не говорить. Медсестра, яка ним опікується, з району привезла для нього ліки, які не входять в оплату його пенсії. Кожен раз Ольга Андріївна контролює прийом ним ліків.

«Забрали з коровою, а повернули тільки Андрія» 

З сусідами, що живуть поруч з Андрієм, поспілкуватися не вдалося. Кого ми зустріли на вулиці чи були на подвір’ї сусідської оселі, казали, що вони не місцеві і приїхали в гості.

Сусіди, що живуть далі від Андрія, переживають не стільки за нього, як за тих, з ким він може зустрітися.

— Поки він веде себе спокійно, але не відомо, як може вести себе чоловік, у якого присутні провали пам’яті. Та й ходити хворому з відкритою формою туберкульозу — небезпека для оточуючих його людей. Його півроку тому забирали люди, які зголосилися бути для нього опікунами. Забрали з коровою в сусіднє село, а повернули тільки Андрія, — підсумували далекі сусіди. 

Не вдалося поспілкуватися і з ним самим. На момент нашого візиту двері будинку були зачиненими. Чи господаря в той час вдома не було, чи він не хотів пускати чужинців до своєї оселі. Тільки з того, що ми побачили, живе він далеко не в найкращих умовах.

Що кажуть у соціальних службах

— У випадку, коли хворому видали довідку, що він за станом свого здоров'я не може розпоряджатися своїми коштами, то ними може на його утримання розпоряджатися його опікун. Надати більш детальну інформацію з цього приводу наш Центр не може за відсутності спеціаліста в цьому населеному пункті, — каже директор Козятинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ігор Гасюк.

Думка юриста

Ситуація складна, – каже представник ради адвокатів. –  Такому хворому потрібен опікун, який погодиться офіційно ним стати. Таку людину знайти дуже складно. До нього міг би ходити працівник соціальної служби, але такий працівник має повне право відмовитися обслуговувати такого клієнта. Такого хворого через суд за висновком лікаря можна відправити на примусове лікування. Але суд вирішує, чи законні підстави примусового лікування. Тільки, як правило, лікарі не хочуть брати на себе таку відповідальність, адже через суд, це клієнт, за яким потрібен постійний нагляд. Єдиний, хто має доглядати за хворим, це його діти.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.