Спецтема: карантин

«І молимося, і робимо». Як жінки пошили для отця церковний одяг

«І молимося, і робимо». Як жінки пошили для отця церковний одяг
Такий фелон пошили парафіянки менш ніж за тиждень. Фото зі сторінки Антона Бориса у Фейсбук
  • Раніше ми вже писали, що прихожанки із села Михайлин самостійно пошили для священика одяг для богослужінь.
  • Ми поспілкувалися із жінками і дізналися, як їм це вдалося.
  • Виявилося, що вони виготовили фелон всього за тиждень.
  • Чому вирішили взятися за пошив, як відбувався процес і що робили, коли щось не виходило - читайте у нашому матеріалі.

Фелон, який священик одягає для богослужінь, також має назву риза. Коштує він не дешево. В інтернеті ціни на нього стартують від 5,5 тисяч гривень. Тож парафіянки із села Михайлин вирішили пошити фелон для священика свого приходу самостійно.

Виготовили одяг троє жінок — Раїса, Леся та Марія. Як розповів нам отець Антон Борис, це вже друга риза, яку для нього пошили прихожани.

— Перший фелон є жовтого кольору, — каже отець Антон. — Його священик вдягає кожного недільного богослужіння. Другий фелон — червоний. Він вживається на всіх поминальних богослужіннях і в часі посту. Така червона барва в нашій церковній традиції використовується для богослужінь поминальних, за упокій, але також і в часі посту.

Лекала зробили самі

Матеріали купували в інтернет-магазині. Обговорювали, що краще придбати.

На перший фелон у майстринь пішло досить багато часу: понад два місяці. Адже це був для них новий досвід. До того ж, викрійки вони не брали готові, а робили самостійно.

— Це все ініціатива їх особиста, — продовжує Антон Борис. — На самі викрійки пішло близько двох тижнів часу, щоб їх виготовити. Жінки взяли готовий фелон, його подивилися, відміряли, зробили викрійки і потім вже шили.

Другий фелон, червоний, пошили за вкрай короткий термін — не більше тижня. Бо, по-перше, вже знали, як і що робити, по-друге, наближався піст і треба було якомога швидше виготовити спеціальний одяг.

Перед початком роботи жінки отримали благословення і помолилися. А коли завершили, ризу освятили.

Вирішили ризикнути

Леся — одна з трьох майстринь, що долучилися до пошиття фелону. Як розповіла нам жінка, ідея виникла у Раїси. Саме вона запропонувала виготовити церковний одяг.

— Подивилися, дорого купити, щоб готовий, — розповідає Леся. — Раїса каже: «Давайте пошиємо». А я кажу: «Рай, а як не вийде? Ну купимо матерію, а як зіпсуємо?» «Ну зіпсуємо — так і буде, але на Бога надія, давайте спробуємо».

— Спонтанно виникла ця ідея, — каже Раїса. — Коштів мало. Посиділи, подумали, та й вирішили пошити. Бо парафія маленька. Якби велика парафія, може, цим би не переймалися, є кошти та й купили б. А так щоразу щось придумуєш, щоб трошки легше було на фінанси.

— Ми зібрали кошти, парафіянам дякувати і Богу, — додає Леся. — Підлаштовувалися під Раїсу. Бо Раїса на роботі, а в неї машинка. На скільки можемо в селі піти?! На дві-три години.

Допомогли молитви

Спершу жінки викроїли фелон, потім підкладку, зробили виточки, а вже тоді сшивали фелон із підкладкою і пришили по колу стрічку. Крім самого фелона треба було ще виготовити додатки та епітрахиль. Це довга широка стрічка, що вдягається поверх підризника чи ряси.

Шила в основному Раїса, Леся та Марія їй допомагали: підрублювали, приметували, притримували фелон, коли треба було пришивати стрічку чи підкладку. Шиття доручили саме Раїсі, тому що жінка вже мала досвід працювати за машинкою.

— Я не професійна кравчиня, — розповідає Раїса. — Але моя бабуся постійно шила. Вона була швачкою, теж самоучкою. Залишилася машинка. Мама сама для себе шила, звичайно, не модельне, але постіль, рушник, щось підрубити, зашити — таке. Так само і я потихеньку вчилася. Шити вмію, а вже щось таке професійне — то ні. А по лекалу можу пошити.

Перед початком роботи жінки просили в Бога та отця благословення. Молилися «Отче наш» та «Ісусову молитву». Під час пошиття співали пісні. А по закінченню відпочивали за чашечкою кави.

— Як щось не виходить, (бо всяке буває, не все так гладко йде, як тобі хочеться), були труднощі. Так одночасно і молимося, і робимо, — продовжує Леся. — Починаємо «Ісусову молитву» читати. То машинка, буває, заїдає, не хоче шити. Ми починаємо чи «Отче наш», чи «Ісусову молитву». Буває «Вірую» собі співали.

«Ми сиділи тоді цілий день»

Аби вчасно встигнути усе пошити, довелося багато працювати. Але те, як швидко жінки закінчили другий фелон, здивувало навіть отця Антона.

— Ми сиділи тоді цілий день. Хто о котрій міг прийти: хто в вісім, хто пізніше. Як прийшли, то сиділи вже до вечора. Вже Раїсі на роботу треба, а ми ще лишалися шити. І які ручні роботи були, то Раїса йшла на роботу, забирала з собою і дошивала. Щоб на перший день посту вже був фелон готовий, — додає Леся.

— У нас була зацікавленість і бажання досягти мети, щоб все ж таки його зробити. І спробувати навіть для себе, чи взагалі вийде. Перший раз важкувато було, як другий фелон вже шили, то було легше. А перший раз важко, тому що думаєш, вийде чи не вийде. Все ж таки тканина не дешева! Але дякувати Богові, вийшло. З Божою поміччю, з молитвами ми його все таки пошили, — підсумувала Раїса.

Довідка

Ієрей Антон Борис — священик Української греко-католицької церкви. Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці у місті Козятин. Нині триває робота над зведенням церкви у нашому місті, тому поки що богослужіння проводить у каплиці на території Міського терцентру.

Із осені 2017 року Антон Борис має ще один приход у селі Михайлин, Козятинського району. Поки що прихожан четверо. Молитви проводять у спеціально відведеному для цього приміщенні і готують документи для того, щоб і там почати зводити храм.

Більше історій про минуле Козятина читайте ТУТ

 

Авторизуйтесь, щоб читати повну статтю
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
keyboard_arrow_up