Спецтема: карантин

Історія 95-річного фронтовика з Кордишівки Леоніда Дриги: «Тікав, воював і ледь не загинув»

Історія 95-річного фронтовика з Кордишівки Леоніда Дриги: «Тікав, воював і ледь не загинув»
Солдат Ліворуч Іван Дрига разом з побратимами. Війна забрала багатьох його товаришів
  • Пам'ять. Історія 95-річного фронтовика з Кордишівки Леоніда Дриги. На його долю випало чимало випробувань: тікав від примусових робіт, воював, і дивом вижив після поранення
     

Леонід Петрович Дрига народився 16 вересня 1925 року в селі Кордишівка. У родині було четверо дітей. Жили дуже бідно. Чоловік закінчив п’ять класів. Потім пішов на роботу в колгосп. Коли розпочалась війна, молодому Леоніду було 16 років. Його та іншу молодь в 1943 році забрали німецькі солдати на примусові роботи до Третього Рейху.

Втеча і довга дорога додому

  —  Погрузили нас в ешелони, на станції Козятин, дали мед в невеликих брикетах і ковбасу. Я вирішив, як втечу, занесу маленькому племіннику ці ласощі, — згадує Леонід Дрига. – Втекти на рідній землі не вдалося. На території Польщі ми домовилися з конвоїром. Совісний чоловік був. Ми попросили, щоб він не закривав дверей вагона. Тільки ешелон почав набирати швидкість, ми ці двері відкрили. Вистрибнуло кілька чоловік. Німці відкрили вогонь. Бог помилував, ешелон набрав швидкість і його не могли зупинити. Так ми втекли до лісу.

Далі кожен з втікачів пішов своєю стежкою. Леонід Дрига залишився сам. Дорогою з’їв мед та ковбасу.  

 —  Дійшов до міста. Бачу, написано по-німецьки  - Краків. Зажурився, як це я додому втраплю?  На щастя, зорієнтувався, де росте мох, звідки сонце сходить, так і йшов на Схід, – розповідає ветеран. – Найстрашніше було перейти річку, на мосту німецькі конвоїри. Два дні сидів голодний, їв траву. Врешті наважився іти разом з польськими робітниками. Картуза насунув на очі, руки – в кишені і разом з усіма так перейшов цей міст. У прикордонній зоні жили українці та поляки. Бачу, хата стоїть, чоловік ходить, підходжу і прошу: «Дайте щось поїсти», той розпитав, хто я такий. Говорив до мене українською. Я придумав якусь байку, проте чоловік не дурний, все зрозумів. Каже до мене: «Ти ховайся в клуню, – піду їсти принесу». Я звернув увагу, що він жовту клуню на замок закрив. Коли пішов, я почав у щілини заглядати, бачу, він до німців йде, щоб здати мене. Я з тої клуні вирвався, і по картоплі почав по болоті тікати.

До України дійшов за 2,5 місяці

Щоб вижити Леонід Петрович їв малину, що траплялась дорогою, ягоди. Якось натрапив на доброго польського господаря. Той налив криночку молока, дав хліба, сала та цибулину. Порадив, яким шляхом іти далі. 

—  Зустрівся потім в лісі з хлопцями, — ділиться спогадами ветеран. –  На картузах тризуби, то очевидно були ОУНівці. Розговорилися, я розповів усю правду. Вони пропонували залишитися з ними, але я дуже хотів прийти додому. Привели мене  в село і один хлопець каже до своєї матері: «Мамо, дай но цьому хлопові поїсти, бо він дуже голодний. Жінка насипала борщу. Такого борщу я більше ніколи не куштував. Він такий був смачний, що на все життя закарбувався в пам’яті.

Дивом вцілів

У 1944 році Леоніда Дригу призвали на фронт. Він воював на третьому білоруському фронті. Звільняв Литву. У 1944 році його важко поранили під Каунасом на території Прибалтики. У ветерана була важка контузія, біля хребта досі ятрить рвана рана. У тілі залишились осколки. Дивом вижив. Врятували життя фронтовику коробки з-під патронів на плечах і мішок для речей. 

 —  Пам’ятаю, розірвався снаряд і мене засипало землею. Якби не ця коробка, загинув би. Тоді нам видавали патрони з ініціалами. Коли прийшов до тями, мене несли на плащ-палатці і повезли в госпіталь. А цей патрон з моїми даними загубився, —  додає Леонід Петрович.

Надійшла похоронка в Кордишівку. Рідні уже оплакували молодого солдата. Тим часом йому вчасно надали медичну допомогу. У 1945 році в лютому його уже виписали з Курського військового госпіталю і направили у Челябінськ на навчання в танкову школу.

Перемога була, але відразу її не відчували

Ветерана разом з іншими побратимами повезли до Німеччини. Не доїжджаючи до Берліна, хлопці почули стрільбу, крики.

  — Чуємо, кричать наші: «Перемога, німці капітулювали, підписали перемир’я!» Проте з перших днів ця перемога була відносна. Коли я служив у Німеччині за кожним будинком і кущем нас чекали підпільники, стріляли. Багато наших хлопців у той час загинуло. Згодом цей ідейний нацистський підпільний рух придушили.

Прослужив Іван Дрига у Німеччині три роки - з 1945 до 1947. У 1950 році мобілізувався і повернувся у рідну Кордишівку. Довго не розповідав ні рідним, ні близьким про пережите. Ці спогади щоразу з болем зі скупою чоловічою сльозою скрапували в душі. 

За участь у війні Іван Дрига нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За бойові заслуги» та Орденом «Вітчизняної війни другого ступеня». 

 

Авторизуйтесь, щоб читати повну статтю
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up