Історія кохання: «Ми не вміли сердитись»

Історія кохання: «Ми не вміли сердитись»
Ольга та Микола Лукич мріють разом зустріти діамантове весілля
  • Ольга та Микола Лукич з села Михайлин наприкінці січня відсвяткували 58 років спільного подружнього життя. У їхньому житті – як на вишитому рушникові – було все: переплетені труднощі і радість та любов.

Доля звела Миколу Лукіча та Ольгу не випадково. Вони обоє були працьовиті, щедрі і добрі. На їхню молодість припали 60–ті роки СРСР. 

— Закінчила 10 класів, прагнула навчатися у медичному закладі, але не набрала потрібну кількість балів. Опісля пішла працювати на завод. Я сама родом з Теплицького району село Росош. А Микола закінчив вінницький енерготехнікум і прийшов на завод на практику. Він був відповідальний і його поважали. Ми три місяці зустрічалися і потім 28 січня відсвяткували весілля, —  розповідає Ольга Лукич. 

За тодішніми звичаями, весілля святкували два тижні. Один на батьківщині нареченої, інший – нареченого. Все було гарно, але дуже скромно, відзначає пані Ольга. 

– Коли мені було три роки - померла мама, батько привів другу жінку, бо у нас п'ятеро дітей, і потрібно було усіх доглянути. Одному важко. У 1958 році помер уже мій батько. Заміж видавала мачуха, брати і сестри. Мачуха було хорошою жінкою, ніколи не ображала. Родина загалом у нас була дружня, але і бідували не мало, – додає пані Ольга.  

У молодят не були медових місяців, ані довгого відпочинку. Пан Микола закінчував навчання, далі його направили на роботу на Юзефо-Миколаївський цукровий завод. Подружжю виділили однокімнатну квартиру і саме там вони звили своє родинне гніздечко.  

– У 1963 році народилась у нас дочка Раїса. Ми розуміємо одне одного з півслова. Чоловік ніколи не зловживав спиртним. Допомагав мені. У нас не було таких розподілень – це жіноча, а це чоловіка робота. Усе завжди робили разом, – розповідає Ольга Євгенівна. – Добре, коли є любов, але повага – це те, що допомагає цю любов утримати. Раділи всьому, і щось нове могли купити, і дітям, й онукам. Чоловік завжди піде на клумбу і на свято, і на день народження квітів зірве та подарує, а мені приємно, все ж увага! 

Відпустив на цілий рік

Родинне життя ніколи на заважало Ользі Лукич мріяти про улюблену справу.  Вона хотіла стати медиком. 

– Я дуже хотіла бути медиком, і чоловік відпустив мене вчитися на цілий рік у медичне училище. Двоє діток було, господарство. І мій коханий Микола із усім справлявся. І ще й казав: «Будуть давати білети вам в театри  - іди, в кіно – теж іди». Він ніколи не сварився і не ревнував. Але стільки наслухався від своїх колег, мовляв, навіщо він мене відпустив, – розповіла пані Ольга.

Після навчання Ольга Лукич прийшла у Йосипівську лікарню. Там пропрацювала 37 років медсестрою. 

– Нам у всій родині було добре, як хтось хворіє, знала, як лікувати, медична справа допомогла мені по життю. Я й  сусідам всім уколи робила, ні з кого ніколи гроші не брала, — зазначає наша героїня. 

Родина нині має чотирьох онуків і четверо правнуків – усі дівчата. Найбільше свято для подружжя Лукичів – це коли разом збирається уся родина за одним столом. А усім родинам та молодим парам пані Ольга бажає прислухатися одне до одного, не гордитися, завжди вірити одне одному. І наостанок нашої розмови додає: 

— Моя порада, якщо жінка чи чоловік любить дітей – тоді можна, не вагаючись, іти заміж чи одружуватись. Любіть одне одного! 

Читайте ще:

У День всіх закоханих у Козятині планують зареєструвати шлюб п'ять пар
 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up