Із когорти лікарів від Бога: світлій пам’яті лікаря-терапевта Ольги Вікторівни Ляшенко

Сум та біль втрати охопив Козятинщину в останні дні минулого тижня. Раптово і передчасно залишила цей світ лікар-терапевт, життєлюб, любляча мама та дружина Ольга Вікторівна Ляшенко. Лікар ніколи не відмовляла у допомозі тим, хто її потребував. Інколи навіть нехтуючи власними проблемами.

Родом з Козятина

Ольга Вікторівна народилася у Козятині, у родині залізничників. Ще з дитинства вражала всіх своїм добрим серцем, бо кожному хотіла допомогти та підтримати. Але понад усе  вона хвилювалася за маму, бо та дуже хворіла. Мабуть, саме через це і вирішила стати лікарем. 

Хоча й закінчила школу №3 із Золотою медаллю, але одразу вступити до вишу не вдалося. Тож довелося відкласти свою мрію на  цілий рік і піти працювати санітаркою. Знову спроба — і  вона таки стала студенткою Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова. Роки навчання промайнули дуже швидко. Щастю дівчини не було меж — довгоочікувана мрія здійснилася. Та ще й долю свою зустріла, закохалася у однокурсника, майбутнього хірурга. І вже не сама, а разом з чоловіком, повернулася у рідний Козятин.

Доля звела і розлучила в травні

Про ті далекі молоді роки з болем розповідає чоловік Ольги Вікторівни, Юрій Ляшенко, лікар-хірург, головний лікар-онколог Козятина:

— Мабуть, сама доля звела нас у студентські роки. Бо, проучившись рік у медінституті, змушений був перервати навчання і, взувши кирзові чоботи, крокувати військовим плацом. А після закінчення служби я повернувся в медінститут і на одній із вечірок у спільних знайомих, зустрів свою Олю.

 Чоловік  каже, що доля звела їх у травні, а вже у листопаді  й побралися. Так і утворився подружній тандем двох лікарів — терпевта і хірурга. Бо у хірургії завжди важлива допомога терапевта і — навпаки. 

– Коли я чергував уночі і у пацієнта був серцевий напад, Оля не раз давала поради та консультації з дому, телефоном стосовно лікування. Це здорово допомагало в роботі, – згадує пан Юрій.

Здавалось, що Юрій Миколайович на хвилинку забував, що його Олі вже немає поруч, коли розповідав про те, як народилася донечка, як вони, граючись, навчили свою крихітку читати, коли тій ще й 5 рочків не було. І яким же було здивування бабусі, коли вона отримала листівку від онучки з 8 Березня, написану без жодної помилки... 

Професія лікаря не дає перепочинку

А ще у подружжя було спільне хобі — любов до подорожей. Чоловік згадує, що спочатку потроху подорожували по області, а потім вибирали маршрути значно триваліші. Разом побували в багатьох цікавих місцях не тільки України, а й за кордоном. Каже, що дружина часто повторювала, що хоче вирватись із круговерті справ хоч би на день у подорож. Бо саме нові враження від побаченого допомагали відновитися емоційно. 

Пан Юрій згадує ті моменти, коли і вдома Ольга Вікторівна продовжувала давати призначення, цікавитися станом пацієнта… Бувало так, що і вдома годинами не випускала слухавку з рук, бо мусила контролювати стан хворого. 

— Професія лікаря не дає змоги перепочити емоційно, увесь час тримає в напрузі, бо неможливо абстрагуватись, коли людина вимагає негайної допомоги. Саме ось такий шалений ритм роботи, бажання бути корисною людям і призвели до такого трагічного результату, — додає Юрій Ляшенко.

У пам’яті людській вона житиме вічно

Завідувач терапевтичного відділення Леонід Броніцький розповів, що Ольга Ляшенко була призначена  у їхнє відділення на посаду лікаря-терапевта близько двадцяти років тому. 

– Я завжди захоплювався її комунікабельністю, вмінням уладнати будь-який конфлікт, життєлюбством та оптимізмом, – каже Леонід Броніцький. – Вона поєднувала в собі унікальні вміння психолога та лікаря. Могла покращити на порядок самопочуття пацієнта, лише порозмовлявши з ним. А правильно підібраний курс лікування вже давав потрібний результат. 

Леонід Броніцький згадує, що не раз і не два  доводилось «розрулювати« надскладні ситуації. Але Ольга завжди посміхалась та знаходила потрібні слова підтримки. 

Сімейний лікар Сигнальської амбулаторії Ірина Олексюк пам’ятає Ольгу Ляшенко ще з тих часів, коли прийшла у терапевтичне відділення студенткою-практиканткою. 

– Своїм професіоналізмом, відданістю справі та служінням людям Ольга Вікторівна надихала, мотивувала всіх, хто працював з нею. Вона з радістю передавала свої знаннями та досвід практикантам, – каже Ірина Олексюк. – Коли я почала самостійно лікувати людей, завжди могла розраховувати на допомогу та консультацію досвідченого лікаря-терапевта. І неважливо, була пані Ольга на роботі, а чи деінде.

Козятинчанка Любов Землянівська розповіла, що саме завдяки настановам лікарки вона наважилась зробити операцію на серці в інституті ім. М. М. Амосова.

– Ольга Вікторівна завжди готова була вислухати та допомогти пацієнту, незалежно від того, ким він був і які статки мав, – каже пані Любов. – Такого чуйного, розумного та порядного лікаря зустріти в наш час дуже важко. 

Ольга Вікторівна не відмовляла у допомозі нікому, навіть і тоді, коли і сама її потребувала. Адже лікувати людські тіла і душі було її покликанням.

Редакція висловлює щирі співчуття рідним і близьким Ольги Вікторівни Ляшенко.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.