Катерина Лисюк живе в будинку, де в роки війни був німецький гараж

Катерина Лисюк живе в будинку, де в роки війни був німецький гараж
Труба водопостачання в бабусі Каті на зиму не утеплена

Непроста доля. За прожитих 90 років Катерина Кіндратівна Лесюк на своєму віку бачила багато. Росла в багатодітній родині. У роки окупації під час Другої світової війни була зв’язківцем з партизанами. Після війни 17-річну Катерину влаштувала на роботу і дала житло єврейська громада в знак подяки за врятовані нею дві єврейські сім’ї 

Народилася наша співрозмовниця в селі Сушки, що на Житомирщині. У сім років пішла до школи. Коли вчилася в  п’ятому класі, почалася Друга світова війна. Як каже сама пані Катерина, чотирнадцятирічною була зв’язківцем. 

– Переправляли до партизанів всіх, кому загрожувала небезпека. Німці та поліцаї придивлялися до нашої родини, але ми робили добру справу навіть після того, як мало не до смерті вони побили матір, – каже пані Катерина.

Після війни стала працювати на взуттєвій фабриці і навчатися у вечірній школі. Вийшла заміж за військового розвідника воєнних років Миколу Лисюка.

Переїхавши в Козятин, Лесюки отримали тимчасове житло, яке було переобладнане в житлове приміщення з німецького автомобільного гаража. Було воно без фундамента і під час дощів чи танення снігу волога потрапляла у хату. Через надмірну вологу в приміщенні зогнила підлога, а у санвузлі відклеїлась плитка. На стінах, за словами Катерини, була цвіль, а зранку можна було помітити непроханих гостей – слимаків, які за ніч вилазили з-під підлоги.

– У 1992 році чоловіка як військового розвідника Другої світової поставили на пільгову чергу для поліпшення квартирних умов, – каже колишня підпільниця. – Тільки за життя фронтовика так нічого й не змінилося. На багаточисельні звернення до органів влади відповідь була одна: «Немає коштів, щоб провести капітальний ремонт квартири».

Зверталася наша співрозмовниця не тільки за місцем проживання, а й у область і столицю. Десь чули козятинську гостю та не реагували, деякі чиновники давали відповідь, що є сім’ї, які проживають у гірших умовах, тож доведеться почекати.

– Було навіть таке, що приходилось терпіти образи від чиновників, а один директор Козятинського комунального підприємства сказав, що я є «проявом соціального паразитизму», – розповідає пенсіонерка. 

 Мабуть забув чиновник, що завдячуючи таким, як його гостя, він добре почуває себе в кріслі. Та навіть коли Катерина Кіндратівна була звичайною пенсіонеркою, де повага до ветерана праці? А тут жінка, яка за фактом воювала. Люди, які пройшли війну не по своїй волі, заслуговують подяку в першу чергу від держави. Ця вдячність на законодавчому рівні виливається в соціальний захист, пільги, матеріальну допомогу. Тільки не дочекалася ні пільг, ні допомоги. Зрозумівши, що нового житла добитися не вдасться, наша співрозмовниця відмовилася від черги на житло в обмін на капітальний ремонт свого помешкання.

Щоб змити в унітазі, Катерина Лесюк запасається водою, з бачка, що їй приєднали, вода тече на підлогу 

Тільки, на думку довгожительки, ремонт зробили не капітальний, а на скору руку. Хоча документів про використані будматеріали на підпис пенсіонерці принесли цілу кіпу.

У туалеті Катерина Кіндратівна показує на бутлі з водою.
–. Так я зливаю з унітаза. З бачка, що поставили при так званому капітальному ремонті вода тече на підлогу, – розповідає жінка. 

Організація, яка проводила ремонт, фактично розпалася. Єдине, чого добилася жінка, яка розміняла десяток до сотні років, так це те, що кімнати, в яких вона мешкає, побілили. 

– Єдиний, хто чимось допоміг мені в житлових питаннях, – каже довгожителька, – так це Ігор Гвелесіані, який встановив хороші двері. І народний депутат Петро Юрчишин, який дав людей, щоб побілили кімнати. 

Про підпільницю Другої світової, ветерана праці Катерину Лесюк та її проблеми писали вже не раз і ми, і інші видання. Але віз і нині там.  

 

 

Новини за темою Читайте також
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up