«Козятинчан назвами ШЧ, ТЧ не здивуєш»: залізничник про роботу і відпочинок

«Козятинчан назвами ШЧ, ТЧ не здивуєш»: залізничник про роботу і відпочинок
У кабіні машиніста. Олександр Гладуш займається перевіркою радіозв’язку
  • Праця за покликанням. Олександр Гладуш працює на залізниці вже більше тридцяти років. Каже, хоч і важко, зовсім не шкодує, що обрав таку професію.
  • А знімати нервову напругу йому допомагають туризм і спорт

Упродовж десяти років Олександр Гладуш працює заступником начальника зі зв’язку в Козятинській дистанції сигналізації та зв’язку. А почалося все з далекого 1976-го року, коли він з рідних Прилук поїхав до Києва навчатися в електромеханічному технікумі залізничного транспорту (нині це Київський електромеханічний коледж). Далі — навчання в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту (сьогодні це Український державний університет залізничного транспорту).

Колектив Дистанції сигналізації та зв’язку під час ремонту кабеля

Починав механіком

Першим місцем роботи стала Гребінківська дистанція сигналізації та зв’язку. Звідти пішов до армії. Після демобілізації переїхав до Козятина, бо тут бачив для себе більші перспективи. Півтора року пропрацював електромеханіком зв’язку і отримав підвищення.

— Тоді на залізниці була така тенденція: керівників цехів обирав колектив голосуванням, — згадує Олександр Гладуш. — Мені довірили керувати лінійним цехом зв’язку Козятин-2 – Чорнорудка, де я працював 17 років старшим електромеханіком. Там став професіоналом своєї справи.

Потім почав працювати начальником дільниці зв’язку. А 2009 року він став заступником начальника зі зв’язку Козятинської дистанції сигналізації та зв’язку, яку також називають ШЧ.

— Козятинчан назвами на кшталт «ШЧ», «ТЧ» не здивуєш, — каже залізничник. — Ти можеш сказати: «Зустрінемось біля ТЧ», і тебе зрозуміють. А тим, хто не живе на залізничному вузлі, ці назви не знайомі. У мене є сестра. Вона живе не в Козятині. Якось питає мене: «Де ти працюєш?» Я їй кажу: «В ШЧ». А вона перепитує: «Де-де?»

Любить подорожувати

Робота в Олександра Гладуша цікава, але складна. Адже дистанція організовує технічне обслуговування усіх пристроїв зв’язку та радіозв’язку, контролює стрілки, світлофори та переїзди. Залізниця як велика грибниця, де всі підприємства пов’язані між собою і збій в роботі одного з них може призвести до колапсу.

— Доводиться багато працювати з документами і з технікою, — розповідає Гладуш. — І з колективом. Без нього я сам нічого не можу зробити. Зараз роботи дуже багато. Нервова напруга велика. Важко, але треба тримати себе в руках, відволікатися після роботи.

Відпочити від роботи Олександру Гладушу допомагають подорожі. Він разом з дружиною Людмилою полюбляє їздити на екскурсії. Час від часу вони бувають у Києві, Вінниці, Житомирі та Прилуках. Минулого року відвідали Болгарію.

— Болгарія — країна цікава, — ділиться враженнями  залізничник. — Подивилися пам’ятки архітектури, який побут в тамтешніх людей, яке дозвілля та культура. Як на мене, там трохи більше порядку. У нас люди дуже звикли смітити. Не цінують працю інших.

Колишній спортсмен

Також відволіктися від буденної рутини Олександру Гладушу допомагає спорт. Ще за часів навчання цікавився баскетболом. Захищав честь технікуму та інституту на різних змаганнях. Коли почав працювати, теж брав участь в іграх.

Зараз він — активний вболівальник. Любить дивитися як баскетбольні, так і футбольні матчі.

— Мав честь бути на матчі збірної України на відбірковому турнірі до Чемпіонату Європи-2008, коли грали зі збірною Італії, — згадує Олександр Гладуш. —  Наші приймали на той час одну з найсильніших збірних. Це було в Києві на НСК «Олімпійський». Вболівальники з українськими прапорами скандували. Це те, що не можна купити за гроші. Це той адреналін, який отримує людина, коли потрапляє в чашу стадіону. Там вона стає не сама собою, а частиною загальної маси вболівальників.

Чому дистанцію сигналізації та зв’язку називають ШЧ?

Наш співрозмовник розповів, що чув дві різні версії. За однією з них, ШЧ розшифровується як «Шаговая часть» російською. Коли залізницю почали будувати, вона була воєнізована.

Раніше не було світлофорів та сигналів. Працівники стояли на перегоні з прапорцями і пропускали поїзди. Тому, ймовірно, дистанцію й назвали «ШЧ». Коли вже почали використовувати сигнали і світлофори, система змінилася.

За іншою версією, ШЧ — абревіатура від російського «Шнуровая часть». Колись люди не могли одне одному телефонувати без телефоністок. Їх називали «баришнями». Вони використовували комутатори. Для того, щоб комусь подзвонити, спершу треба було підняти слухавку і попросити «баришню» з’єднати вас з абонентом. На комутаторі були шнурки. Телефоністка за допомогою них зв’язувала двох абонентів.

Олена УДВУД

Підпис під фото1: У кабіні машиніста. Олександр Гладуш займається перевіркою радіозв’язку

Коментарі (1)
  • RIA-Козятин

    Підписуйтесь на канал у інстаграмі ria_kazatin_ria https://www.instagram.com/ria_kazatin_ria/
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up