Кращих людей, як у Глухівцях, немає!

Кращих людей, як у Глухівцях, немає!

Привітними, добрими, чуйними їх називають ті, хто наляканий тікав зі своїх осель в ніч рукотворної технічної катастрофи в Калинівці

Одна з вимушених евакуйованих з Калинівки, жінка, якій більше 80 років, зателефонувала в редакцію, аби на шпальтах нашого видання висловити слова подяки людям з Глухівець.

— Мене звати Віра Василівна Килимник. Проживаю в Калинівці. У ніч з 26 на 27 вересня десь в десять годин вечора я вийшла на балкон. Почула, щось стріляє, побачила, що щось світиться. Подумала — десь пожежа. Але по вулиці бігли люди і я зібрала речі і пішла у підвал… — розповідає вона, хвилюючись зі сльозами в голосі.

За словами жінки, в той момент до неї зателефонував син Вадим, який сказав: “Мамочка, збирайся і відправляйся в центр міста, бо це дуже серйозне діло! Автобуси стоять біля Будинку культури”. Пані Віра повернулася в квартиру, зібрала документи, на себе теплу одежу одягнула і пішла. Це було близько другої години ночі.

— Стріляло дуже сильно і бахкало, — пригадує вона. — На щастя, до центру поки що нічого не долітало. Автобусів було багато. Взнала, що багато калинівчан роз’їхалися раніше. Я сіла в перший-ліпший автобус. Він їхав на Козятин. Не доїжджаючи до міста, ми повернули наліво. Приїхали в глуховецьку амбулаторію — дуже гарний медичний заклад. До речі, їхали всі в автобусі, зрозуміло, в поганому настрої, багато що собі навигадували. Але нас зустріли привітні люди. Виявилось, що персонал був на робочих місцях ще з дванадцятої години ночі! Усі чекали нас! Розвели по палатах, принесли все необхідне. Спати у ту ніч ніхто не міг, не дивлячись на те, що у Глухівці прибули десь о пів на четверту... Кинулося в очі (я сама медик), що всі співробітники вже по нашому прибутті були на робочих місцях.  Виходить, їх викликали на роботу і вони приїхали вчасно, щоб нас зустріти...

Зі слів потерпілої, під ранок всі “біженці” забулися якимось сном. А вже о 7-8 годині попрокидалися. І всі “сиділи” на телефонах.

— Не встигли ми відійти від хвилювання, бачу, нам несуть бутерброди з ковбасою і сиром, — каже пані Віра. — Ми навіть і не думали про їжу від всіх пережитих емоцій!

Пройшло трохи часу і нас запросили на сніданок. Усіх дуже здивувало, нас годували постійно. Був і сніданок, і обід, і вечеря. Усі співробітники дуже добре до нас відносилися. А вже під вечір середи до нас почали підходити місцеві жителі. Як у санаторії! Цим ми були дуже приємно здивовані. Люди приходили до нас в палати, приносили різні смачні страви. Ми всі навіть не сподівались, що люди так можуть відгукнутися, так можуть ввійти в наше положення...

За словами цієї літньої жінки, всім “біженцям” вже в четвер сповістили, що загроза минула. Дехто ще раніше поїхав до Калинівки своїм ходом. Опівдні 28 вересня о 15 годині організовано всіх відвезли за місцем проживання в Калинівку.

— Нам усім ще раз подали обід. І в кінці вже було, як шведський стіл — бери, що бажаєш, печиво, будь-який чай. Співробітники дуже гарно до нас ставилися. Ми всі їм дуже вдячні. Особливо, голові сільради Олександру Анатолійовичу Амонсу і завамбулаторії Галині Василівні. До речі, нас дуже розчулило, що дали з собою їжу в дорогу. Півмішка хліба, якісь рулети… У мене неодноразово наверталися сльози на очах від цієї підтримки і співчуття…

Від імені всіх пацієнтів глухівецької амбулаторії, яких прихистили в лиху годину наші земляки, і від себе особисто пані Галина бажає мешканцям Глухівець, медперсоналу і сільській владі всіляких гараздів, щоб Бог повертав їм сторицею те добро, яке вони дали калинівчанам.

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі (4)
  • Олександр Амонс

    Дякуємо за теплі слова. Від себе особисто хочу подякувати громадам Глуховець, Непедівки та Гуровець за небайдужість. Чужої біди не буває.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up