Легенді медицини нашого краю, Василю Мельнику – 90!

Наш ювіляр білий халат вішати в шафу не збирається він досі працює в приватній клініці

Перед 90- річчям ювіляра ми зустрілися з його рідними, щоб домовитись про зустріч з світилом районної медицини. Але вирішили: нехай газетна публікація стане для нього сюрпризом. Для нього, це буде наче фотоальбом, який він любить перегортати, заглядаючи в своє дитинство, юність і хірургічне минуле..

Перше фото довоєнних років. На ній він з батьками колгоспниками і старшими братами Юхимом та Андрієм в селі Нехворощ теперішнього Андрушівського району, що на Житомирщині. Там він пішов до сільської семирічки. Поруч зі школою була амбулаторія. Медпрацівники були шанованими людьми односельцями. Можливо, дитяча увага стала поштовхом стати лікарем.

Навчання у школі перервала війна. Нехворощ знаходився в лісистій місцевості. Німці боялися партизанів, тож в селі був староста та поліцаї. Тільки війна не минула для підлітка безслідно. Після визволення Житомирщини, чотирнадцятилітній Василь на військовому аеродромі знайшов підривач від бомби. Знахідка вибухнула в руках майбутнього лікаря, травмувавши йому руку. Після того випадку, він познайомився з роботою хірурга і ще більше став поважати роботу медичних працівників.

На іншому фото Василь – випускник школи поруч з класним керівником, як кращий учень класу. Перегорнувши чергову сторінку альбому, наш ювіляр бачить себе в статусі  фельдшера. Далі в його біографії військова служба, де він був ротним санінструктором. Після служби в армії демобілізований сержант стає студентом Вінницького медичного інституту. Саме в ньому він отримав диплом лікаря-хірурга та зустрів надійного друга, акушера-гінеколога Ольгу Мильниченко, яка стала його супутницею у подальшому житті.

Переддипломну практику студент Мельник проходив у Комсомольській районній лікарні, яка у ті часи була однією з кращих в області. Адже завідував нею патріарх місцевої хірургії заслужений лікар України Іван Данилюк. Данилюк приїхав на розподіл студентів і забрав молодого спеціаліста до себе. Так Василь Мельник став хірургом Комсомольської лікарні, а поруч з ним трудилася його кохана дружина. Разом вони виростили і виховали двох дітей: дочку Олену, яка нині працює ендокринологом в районній лікарні, та сина Віктора, який не хотів продовжувати лікарняну династію. Бачив, що батька часто викликали вночі на термінові операції. Сказав, як відрізав: «Ніч для того, щоб відпочив організм. І вночі я буду спати».

Згодом родину Мельників перевели в Козятин, де голова сімейства зарекомендував  себе висококваліфікованим хірургом. Пізніше став очолювати хірургічне відділення.

На цій посаді він пропрацював ще три роки, будучи на пенсії. Знаючи, що є гідна заміна, поступився дорогою молодим лікарям. Сам став працювати хірургом-онкологом районної лікарні.

За роки роботи пан Василь має багато нагород. Серед них – Орден Дружби народів. Він відмінник охорони здоров’я. Почесний громадянин міста Козятин. Кілька разів Василя Семеновича представляли на присвоєння почесного звання «Заслужений лікар України», але так і не дали. Але найбільша нагорода сьогоднішньому ювіляру — це любов та шана людей.

Яким він був хірургом, відомо багатьом. Як до спеціаліста і зараз ідуть до нього за порадою. А чим він живе, коли білого халата на ньому немає, знають тільки рідні. 

Як у вихідця з селянської сім’ї любов до землі у нього і досі не пропала. Любить він поратись на земельній ділянці. Садить, пересаджує, на зиму грунт готує. А ще наш ювіляр великий мандрівник і мисливець. В мандри ходить лише в рідному краю, не виїжджаючи з України. 

Так і перегорнув він весь сімейний альбом і не знайшов фото, де він мисливець. Не знайшов тому, що забирати нічиє життя не хоче, навіть у тварини. На полювання їздив з друзями, та нікого не вбивав, для годиться брав рушницю на плече. 

З розповідей дочки хірурга Олени Шавлюк. Хорошого знайомого ювіляра та сім’ї Шавлюків Петра Співаченка. Пацієнтки та інших козятинчан. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.