«Маємо позбутися колоніального минулого»

У списку топонімів, які планують перейменувати — вулиця 8 Березня. Названа на честь свята, яке ми почали святкувати в часи Радянського Союзу

• На часі. Дискусія довкола перейменування вулиць і провулків Козятинської громади триває.
• Поки вирішення цього питання ще не дійшло до логічного кінця, ми продовжуємо збирати думки представників робочої групи, яка займається вивченням процесу перейменування.
• Цього разу поспілкувалися із вчителем історії Олександром Тітарчуком

У минулому номері газети «RIA-Козятин» ми публікували позицію Віктора Добровольського з приводу перейменування вулиць і провулків. Він — вчитель історії, член робочої групи з питань заборони використання комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистської) символіки, перейменування вулиць, провулків, тупиків, скверів, парків на території Козятинської міської територіальної громади. Цього разу публікуємо інтерв’ю із ще одним вчителем історії, який також входить до робочої групи — Олександром Тітарчуком.

Які вулиці, на вашу думку, стовідсотково варто перейменувати?

— Ті, які стосуються російських і радянських функціонерів, військових, культурних діячів-українофобів.

Чи вносили ви на засідання свої пропозиції стосовно тих вулиць, які треба перейменовувати?

— Рішення приймалися колегіально, але безумовно погоджуюся з основним масивом перейменувань.
Чому нам важливо перейменувати вулиці?

— Ми маємо позбутися російсько-радянського колоніального минулого. За тридцять років Незалежності ми не спромоглися на це. Минуле не є цінним саме по собі. Цінності творять люди, героїзують те, що має цінність. Тому те, що героїзоване, вважається цінним. Тому виникає потреба робити переоцінку історії. Адже якщо не відмовитися від історії (цінностей), написаної окупантами й колонізаторами, тоді в жодному разі не можна вести мову про економічне та духовне звільнення. Стосовно України, то її політична емансипація кінця ХХ століття не мала паралельного культурного виміру. Така ситуація вимагає від сучасних українців завершити справу беззастережної відмови від нав’язаних ідентичностей. Таким втіленням має стати деколонізація України, яка у колосальний мірі зводиться до дерусифікації.

У списку вулиць на перейменування багато тих, які стосуються періоду Другої світової війни. На вашу думку, їх всі треба міняти, чи деякі можна залишити?

— У назвах вулиць, які стосуються Другої світової війни, представлено лише радянський погляд на минуле України. Вони героїзують повторну окупацію України більшовиками.

Чи не найбільший ажіотаж довкола перейменування вулиць і провулків, названих на честь Сербіна і Кондрацького. Що ви думаєте з цього приводу?

— Вважаю, що в контексті деколонізації України від цих назв варто було б відмовитися. Одначе якщо окремі члени громади не готові до цього, варто провести відкриту дискусію. Наразі, як на мене, це не найбільш принципові прізвища.

Які ваші пропозиції стосовно нових назв вулиць?

— Є три ідеї з цього приводу. У першу чергу — це імена борців за свободу і незалежність України. Такі назви матимуть виховний ефект для молодшої генерації. Друга ідея — постаті місцевого значення, визначні вихідці з нашого краю, земляки-Герої війни проти російської федерації (2014–2022 років). І третій варіант — старі назви. Безумовно, варто прислухатися до пропозицій, що надходитимуть від жителів вулиць.

Чому нам варто перейменувати вулиці, названі на честь російських і радянських діячів?

— Ми маємо утверджувати й увічнювати власну автентичність, а не нав’язану нам окупантами. Це стане запорукою перемоги у нинішній війні та створить можливості для запобігання загарбницьким прагненням сусідів.

«Культура — інший вимір політики»

Олександр Тітарчук каже, що колонізація України росією відбувалася паралельно на кількох напрямках. Перш за все, у сфері економіки. Економічна колонізація стартувала ще у 17 столітті і нових обертів набрала в другій половині 19-го, коли почалася капіталістична індустріалізація.

— У той час підросійські українські землі було перетворено на розвинену колонію, — пояснює Тітарчук. — Імперський колоніалізм проявлявся не лише в матеріальній експлуатації, але й у практиці поселення російських робітників в українських містах як колоністів. Вони були соціальною базою новітнього російського колоніалізму. В подальшому це закладе підвалини спотвореної урбанізації, яка полягала в етнічній диспропорції міського населення на користь росіян, тотальній культурній та ідеологічній русифікації.

Культурна русифікація полягала в заохоченні мови і культури росії. Людям нав’язували думку, що російська культура елітарна, модна, престижна і залучення до неї відкриває нові перспективи.

— Успішність часто асоціювалася з виїздом до міста і засвоєнням міської (російської) культури, — каже Олександр Тітарчук. — Тому урбанізація в Україні означала переважно русифікацію. До цього додавалося постійне відчуття сорому за свою «малокультурність», провінційність, неповноцінність. Зрозуміло, що в такому розрізі мова — тавро або ознака нелояльності. Нинішні розмови про існування іншої (справжньої, непутінської) Росії — це лише спроба зберегти статус метрополії для чинних і колишніх колонізованих територій. Елементи культури (література, мистецтво, музика), які сприяють просуванню імперських цінностей та поглядів, є безпосередньо залученими до постійної реколонізації. Культура — інший вимір політики. Тому сутність деколонізації полягає у відмові від імперського погляду на цінності.

По темі:

«Є такі вулиці, з якими ми перегинаємо палицю»

«Поки йде війна, перейменування не на часі. Поговоримо після перемоги»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.