Майстрині рукоділля показали свої роботи

Олена Удвуд

У музеї історії міста відкрили виставку творчих робіт талановитих жінок Козятина.
Усіх їх об’єднує те, що вони є студентками Університету третього віку.
Ми поспілкувалися із жінками і дізналися більше про їх захоплення.
А ще розповімо вам, що таке Університет третього віку і як туди потрапити.

Віра Вечера захоплюється вишивкою бісером. На виставці вона представила кілька своїх робіт — триптих червоні маки, янгола у блакитних тонах. Також тут є вироби з джгуту і тарілочки, оформлені у техніці декупаж.

Відео дня

Вишиванням Віра почала цікавитися ще в дитинстві. Її мама вишивала гладдю. Навчила і маленьку Віру. Вже коли стала дорослою, часу на хобі не було, бо усю себе присвячувала вихованню дітей та роботі. Віра має технічну освіту, працювала у сфері громадського харчування.

— Поки у мене була робота, я більше в’язала, — згадує наша співрозмовниця. — У мене діти були, то я їм в’язала кофточки, жилеточки, рукавички, шапочки, шкарпеточки. У мене на вишивку не вистачало часу.

Мріє зробити гердану

На пенсії Віра згадала про своє улюблене хобі. Купила картину, бісер і почала вишивати. До речі, бісер жінка використовує не лише для вишивки. Вона ще й робить прикраси. Своїм онукам до Святого Миколая поробила браслетики. Її мрія — сплести гердану. Це масивна жіноча прикраса. Але для цього потрібен станок. Тож чекає на допомогу сина.

— А поки вишиваю бісером взимку. Вечори довгі. Що робити? — каже Віра. — Картини яскраві виходять, красиві. Я хрестиком теж вишивала раніше, але зараз почала бісером вишивати. Янгол мені цей подобається, але я рамку не встигла купити. Рамки зараз теж дорогі. Вишити картину виходить десь 300 гривень. Купиш картину, купиш бісер і дорого виходить. А робота — вже не рахуєш.

Вишивати насправді не так просто. Часом треба вмикати фантазію.

— Буває, малюнок замазаний. Дивися — там біля темного вже не може яскраве бути. Там уже підбираєш і дивися, щоб воно йшло по кольору. Перший раз вишивати було не важко. Там все просто: картинка, бісер, голка спеціальна, ниточки спеціальні і вишиваєш, — розповідає жінка. — Це заспокоює. Думок немає ніяких поганих, лише хороші. Дивишся на цю красу, яка виходить, і хочеться бігом все зробити і сісти вишивати.

Усі в роду вишивали

Козятинчанка Ніна Маковчук колись мріяла бути журналістом, але пов’язала своє життя із залізницею. Жінка все життя пропрацювала диспетчером.

Потім так сталося, що Ніна захворіла і потрапила до лікарні. Було це у 2007 році у квітні. Саме тоді вона взяла до рук голку з ниткою і почала вишивати різнокольоровими барвами картини.

— Вишивка — це спокій, — пояснює козятинчанка. — Я це дуже люблю. Я не лише вишиваю. Я ще й троянди роблю з заліза. Ще займаюся рукоділлям. Декупаж роблю. Зараз бісером почала вишивати. Великі картини понадарювали, там по кілограму бісеру. Це моє хобі. Що читати, що вишивати, що в’язати, що з заліза робити — я це дуже люблю.

Ніна Маковчук вишиває у різних техніках — і бісером, і хрестиком. Серед її робіт багато ікон. Частину цієї краси вона продала.

На виставці жінка представила вишиті картини і тарілку, прикрашену у техніці декупаж.

Вишивка — родинна справа у родині Ніни. Вишивали і її мама, і бабуся.

— У мене мама вишивала міста, любила осінь, весну, — розповідає Ніна. — Тільки нитками крупними. Але без скла, без рамочки, без нічого. То дочка забрала картини в Шепетівку на оформлення.

Розвивати свій талант жінці допомагає гурток рукоділля, що діє при університеті Третього віку в міському терцентрі. Там Ніна займається вже понад три місяці.

— Тут таке натхнення, — ділиться враженнями Маковчук. — Якби не Лариса (керівник гуртка — авт.), то ми може й не були б такі натхненні. У неї душа поета. Я пішла на декупаж робити ці пляшки. Мені дуже сподобалося. Вона така розумничка. Золота людина! Я ще не бачила таких золотих і щирих людей. Я говорю те, що є. Це чарівна жінка.

Займатися в Університеті третього віку можуть пенсіонери та люди з інвалідністю. Усі гуртки безкоштовні. Для того, щоб записатися, достатньо прийти до міського терцентру з документами.

Першу картину малювала чоловіку

Сама керівниця гуртка Лариса Казмірчук не менш талановита. Вона постійно у пошуку чогось нового, бо ніколи не сидить на місці.

Одна з робіт Лариси, представлена на виставці — вазочка з мішковини і джгута. Для її виготовлення жінці знадобилися лише матеріали, клей і кулька. Остання виконала функцію каркасу.

— Кульку лопнула і все, — розповідає Лариса Казмірчук. — Вона дуже легко відклеюється. Ось так фантазія працює.

Така техніка зазвичай використовується у пап’є-маше.

Серед численних захоплень Лариси — малювання. Живописом вона почала цікавитися ще у дев’яностих. Тоді перемальовувала копії картин. Як сама каже, не пішла легким шляхом, взялася за складне. Хоча художньої освіти не має.

— Ось моя перша робота, — Лариса показує картину, на якій зображена хата на подвір’ї, а під хатою — струмок. — Це я чоловікові малювала на день народження. Я пішла, купила полотно, дорогі фарби і намалювала її за дві години. Потім фарбувала довго. Ми жили в Росії. Він мене попросив: «Намалюй мені білу хату». Я хочу сказати, у мене вода жива. Дерева не надто.

Деякі елементи Лариса змальовує. Дещо — витвір її фантазії. Хоча коли створювала картину для чоловіка, доводилося «піддивлятися».

— Для мене було складно вода. Я вперше малюю і не знаю, як. Але вона жива вийшла. Я її змальовувала. Я розумію, що намалюю будинок, а воду — ні. А це я в сауну ходила. Там мені сподобалася картина і я її намалювала. Це теж олія і полотно, — каже Лариса і показує другу свою картину. На ній пара серед пісків у пустелі.

Ще одна картина — кінь. Робота теж виконана олійними фарбами на полотні.

— Коня я малювала на рік коня. Мені захотілося ніч, — розповідає Казмірчук. — Я коли малюю, мені стає добре на душі. Я заспокоююся. Мені хочеться щось робити. Не те, щоб я літаю, але мені стає легко на душі.

Враження від робіт

►Світлана Мацюк показує одну зі своїх робіт

Загалом на виставці «Творчість, що в красу перероста» свої роботи представили дев’ять вихованок гуртка рукоділля Університету третього віку. Виставку приурочили до Міжнародного дня жінок.

— Ця виставка саме для того, щоб і в інших людей, які прийдуть до музею, ота краса засвітилася зірочками у серці. Викликала бажання творити, майструвати, щось плекати, любити свою неньку-Україну, — каже Наталія Баштова, науковий співробітник музею.,

— Бракує слів думки висловити. Тому що почуття біжать перед розумом. Дуже добре в дорослому і навіть похилому віці зберегтися дитиною. Зберегти той дитячий свій настрій, дитячі пориви, — каже Петро Зарицький, журналіст.