Мертвих відстрілюють з Дошки Пошани: мешканець міста обурений, що фото його брата безпідставно зняли з Дошки Пошани

Ще 21 листопада минулого року Олександр Гурак звернувся до голів козятинських РДА, райради та міськради зі скаргою. Ось її зміст. Відповідь він отримав тільки від міської ради зараз.

“Звернутися до вас, вищих посадових осіб району і міста мене змусило ваше нелюдське, аморальне і абсолютно агресивне ставлення до пам’яті героїв праці. Я не знаю, хто з вас і наскільки більш чи менш приклав до цього руку, але точно знаю, що без вашої згоди на ці авантюри жоден клерк не наважиться.

Для більшої ясності дещо з недалекого минулого. В кінці грудня 2013 року навпроти Дошки Пошани “Козятинський край” я зустрів дві жінки. Вони були вкрай розлючені, голосно і емоційно говорили. Дослівно: “Хіба ж можна так? Бандюгани! Героїв викинули та повішали свої смердючі морди.” Після чого почали плювати в бік фотографій. Коли я підійшов до них і запитав, хто, на їх думку, смердючі морди, вони назвали два прізвища депутатів міської ради Кропиву і Білана. Від почутого і побаченого я був шокований, то був вищий моральний суд і присуд владі від жінок.

Про цей кричущий випадок я розповів 1 січня 2014 року першому заступнику голови РДА, на той час Купчику М.М., незмінному профспілковому лідеру Кидалову М.І., голові районної ради ветеранів. Вони були присутні від влади на похоронах мого рідного брата Героя праці Гурика Й.В.(три роки назад). В розмові я висловив свою думку про неприпустимість калічі від моралі визначати на свій розсуд героїчнішого Героя, кого залишати на дошці слави, а кого, як висловлювались жіночки, викидати. Тому що це кощунство і аморально. В тодішній розмові висловив намір в присутності преси власноруч зняти фотографію брата, щоб через смердючі морди ніхто на фотографії не плював. Дуже шкодую, не можу собі простити, що все ж таки не зняв фотографію. Умовив мене цього не робити мій молодший брат. Заспокоїло ще і те, що змінилася влада і встановили викинуту фотографію Героя Праці Андреєва.

Розповів вам про вчинок папередників і дій влади, яку бандитською називають.

А тепер про те, що коїться в даний час. Після смерті брата є дні, коли я відвідую Дошку Слави, нещодавно побував там на день його народження. Був шокований не менш ніж при тих жінках, коли побачив, що нинішня влада тобто ви — викинули фотографію Героя Праці Гурика Й.В., оскільки найдурніші і найаморальніші вчинки ваших папередників для вас є прикладом наслідування і вашим еталоном. Просто вимушений та зобов’язаний від імені родини Гурика Й.В. сказати вам те, на що заслуговуєте. Вважав неетичним рекламувати брата, а спекулювати взагалі вважаю неприпустимим. Але в даному разі, це не той випадок. Клин вибивають тільки клином, а істина є багато дорожчою.

Мусити хоча б прочитати про те, що ви скоїли: — ви викинули Героя Праці, а це людина, яка під час війни, заради перемоги над ворогом і заради того, щоб ви в даний час кохалися, тішилися і насолоджувались владою, пройшов пів-Землі, а точніше з Японії через Китай, Монголію, Радянський Союз, пів-Європи аж до Німеччини.

Ви, іроди, граючись фотографією, як ламаною іграшкою просто з насолодою викинули фронтовика, Героя Праці, під час війни, якого в рукопашному бою німець не розстріляв впритул, а показав, щоб тікав, не вистрелив ззаду, пожалів, а ви палачі по-снайперськи відстріляли уже мертвого.

Ви викинули фронтовика Героя Праці, кого при звільненні Чехословаччини при розриві бомби засипало землею. Відкопала, відпорпала і спасла йому життя чешка, яку звали Ітка. Дитина ризикувала своїм життям, а ви кощунством займаєтесь, граючись.

Ви викинули людину, в якої двічі була клінічна смерть. Перемогла смерть Героя Праці лишень з третьої спроби. Думаю, що ви є щось страшніше смерті, тому що смерть підкрадалася тричі, а ви свої погроми вчинили з першої спроби, лише дорвавшись до влади.

Ви викинули людину, яка в своєму житті шість разів дивилась смерті у вічі. Ці випадки були і під час війни, про які я висловлювався вже і, на жаль, в мирний час.

Ви викинули господарника, Героя Праці, який зразу ж після обрання його головою колгоспу, прямо зі зборів сільчан пішов до сільського священика позичати гроші на закупівлю упряжі для коней. Це була його перша дія, перший крок на посаді голови. Яким стало господарство в подальшому, багато написано і переписано, а вам розповідати про це, для мене є принизливим і виховувати вас я не збираюсь. Свою чорну справу ви вже зробили.

Однак в силу обставин одним рядком сказати мушу — цей колектив, це господарство, цей керівник були гордістю і славою не тільки району і області, але і далеко за їх межами.

Ви є морально опустошені, морально розбещені, задрипані керівники, які не в змозі організувати абсолютно простого — установити фотографії двох героїв і не створювати на рівнісенькому та гладесенькому місті тупо-дебільних проблем. Для перших осіб району і міста по складності така робота прирівнюється до того, що плюнути за вітром. Роботу цю ідеально виконає хлопчик 7-8 класу. Що ж тоді можете ви? Ви фотографіями Героїв Праці тасуєте, як картярі картами і крутите, як наперстники наперстками і так вибираєте героїчнішого героя.

Скажу вам прямо: вони всі однаково заслужили велику шану і повагу і не у вас, а у людей праці і держави. Думаю, ви навіть не знаєте, скільки Козятинщина дала Героїв — тоді я підкажу — 6. Двом з них на Дошці Слави ні у вас, ні у ваших папередників місця не хватає.

Багато десятків років місця для Героїв були. Ви, як і ваші папередники, збиткуєтесь і воюєте з мертвими Героями Праці, тим самим топчитесь і шуруєтесь по здоров’ю і моральному стану всіх їхніх рідних і моєму в тому числі. Радив би вам кожному згадати, де зараз знаходиться та влада, що почала в районі воювати з мертвими. Хоча і при вас і при тій владі, що її бандитською називають, для тих, за висловлюванням двох жіночок, смердючих морд місця хватає.

Крім того, на Дошці Слави висить особа, фотографія якої на мою думку повинна бути збільшена у сотню разів і встановлена на розвалинах орсівського хлібзаводу, піднята на таку висоту, щоб було видно з будь-якого місця Козятина з надписом — найвидатніший руйнач сучасності одного з найуспішніших підприємств Південо-Західної залізниці.

А як же інакше? Потрібно, щоб люди знали “героя”, який знищив надбання багатьох поколінь, а зараз ухмиляється на фотографії при нинішній владі. Виходить, при теперішній владі в районі і місті для руйначів настав зоряний час. Потрібно щоб настав час розплати.

У моєму рідному селі вояк таких, як ви, що воювали з мертвими, наводили серед мертвих порядок, називали антихристами і душогубами. За ці вчинки величезний Божий гріх і тяжке людське прокляття. З вас трьох знаю лише голову районної ради, добре знаю його батьків і переконаний, що тебе, Вітя, батьки поганому не вчили. Думаю, що це твоя особиста саморозпуста, саморозбещеність і не абиякий гонор.

Не знаю голову міської ради, знаю лише, його батьки — найгуманнішої професії, а його роботу по публікаціям у пресі. Мені є багато про що сказати міському голові, але це не та тема. Лише маленька порада — працюйте хоча б 50% того, як ви рвались у бій і ні на долю секунди не забувайте, яка кількість виборців у Козятині і яка кількість за вас проголосувала. Цей чинник для вас має бути стимулом до роботи і стримуючим фактором від спокуси.

Зовсім не знаю голову РДА. Знаю, що є земляком славетного новатора сільгоспвиробництва і першого Представника Президента в районі Юхнівського І.С. Добре знав покійного і переконаний, якби він був живий, то за ці авантюри особисто викинув Оркушу, якщо не на сміттєзвалище то у глибокий рівчак. Точно впевнений, що там би знайшов місце для двох останніх. Він ніколи і ніде не скривав того, що Гурик Й.В. був для нього найкращим учителем в його трудовій біографії.

Я не впевнений у тому, що ви прочитаєте лист-прокляття, але мене і рідних Гурика Й.В. це не обходить. Лист-прокляття написано. Я переконаний, відповідь від кожного з вас отримаю без найменшої волокіти і терміново. Вимоги будуть задоволені без найменших проблем, тому що для цього не потрібно якихось над зусиль.

Вимоги наступні:

• Негайно віддати мені викинуту фотографію Гурика Й.В., щоб я не оббивав пороги і не цілував одвірки у владних кабінетах, указати, де і коли її забрати;

• Без моєї згоди не чинити з нею ніяких дій;

• Повідомити мене і назвати прізвища тих, хто вніс ідею, а по суті цю смуту, щоб викинути фотографію і встановити чергу для мертвих;

• Забезпечити мені зустріч з тими, хто цю ідею подав. Зустріч має бути публічною з представниками ЗМІ, з забезпеченням технічними засобами, тому що знаю, з ким маю справу;

• Застерігаю про неприпустимість в ході майбутньої розмови провокативно викликати мене на зворотню грубість;

• Повідомити мене, все-таки, про факти зловживання чи злочини, допущені при вашій владі уже мертвим Гуриком Й.В., які стали причиною відстрілу з Дошки Слави.

Переконливо прошу вас і застерігаю, що б у ваших відповідях не було вокруг да около, як зазвичай, зверхності чи багато про щось, але ні про що. Особливо це стосується міського голови. Одного разу я читав папірця, якого ви підмахнули, підписуючи мешканцям будинку, в якому я живу. В тому папірці було стільки тупо примітивного словоблуддя, що мешканці будинку животи надірвали від сміху, розсмішили ви навіть мої старі, зношені капці, що сушаться на припічку і рвані калоші, які валяються на призьбі. Навіть дитина знає, що колективні звернення мають бути перевірені владою, тобто вами, якщо не клерком, то хоча б сторожем чи технічкою.

Ігнорування моїх прохань і вимог будь-ким з вас змусить мене послати цього листа-прокляття навіть на деревню дедушке.

Ну і на кінець, оскільки мова іде про мораль і збереження пам’яті, мій життєвий досвід, моє повоєнне, бідне селянське виховання та й взагалі людини, яка в своєму житті на власному здоров’ї багато разів відчула, що таке правда, а що таке кривда, просто не можу не звернутись до міського голови щодо установленого стенду пам’яті бійців, що загинули на сході України. Я не знаю, при якому керівництві установлювали стенд, але вважаю, що тут є кричуща несправедливість. Місце, на якому встановлений стенд, в народі називають “аж там за поворотом”, “аж там у чорта на кулічках”, встановлений на тротуарі і фотографії на висоті пташиного польоту. Думаю, що це рівнозначно тому, що Ісуса Христа в хаті установили не на покуті, а в сінях біля кагли. Ці святі ангели потребують священного до них ставлення, престижного, я б сказав, святого місця, людного, доглянутого, окультуреного.

Якщо подумати і захотіти, то, напевно, можливо було б фотографії установити на стенді біля пам’ятника Грушевському. Христом Богом прошу вас перенести їх звідти. Рідні, у яких ця вічна і незаживаюча рана, та містяни будуть вам за це вдячні.

Насамкінець рекомендую вам поважати людей, шанувати пам’ять мертвих, цінувати і любити роботу, недолюблювати гроші і розкіш, постійно працювати над собою та неухильно виконувати принцип “сказав — зробив”. Тоді бажання у вас воювати з живими і мертвими відпаде само по собі.Та й перестануть вас скажено кусати і на вас агресивно гавкати якісь там кар’єристи від природи чи інтригани і крикуни за плату. Олександр ГУРАК, тел. 2-00-89”.

Образлива відповідь влади

Нещодавно (на початку серпня) скаржник отримав від міської ради відповідь (на лист, відісланий в листопаді минулого року), датовану груднем 2016 року (?!), написану виконавцем С. Заїчко і підписану Костянтином Марченком в графі “міський голова О.Пузир”.  Ось цей текст, який змусив звернутися в редакцію пана Гурика з проханням оприлюднити цей матеріал. Друкуємо без змін зі збереженням орфографії:

“Ваше бачення про розміщення портретів відомих козятинців на міській дошці пошани — це ваше особисте бачення, а не бачення всієї громади міста. Ваше звернення, як Ви його назвали “лист прокляття” до Козятинського міського голови має не вербальний, образливий зміст, що дає нам право залишити його без розгляду. Але ми Вам відповідаємо.

З 2013 року під впливом окремої частини громадськості міста кожен рік доводилося змінювати портрети відомих козятинців, які розташовувалися на міській Дошці пошани. В ніякому разі ми не мали на меті образити Вас зняттям з Дошки пошани портрета Героя Соціалістичної Праці Гурика Йосипа Васильовича. Ми поважаємо пам’ять про Вашого брата. Але можливості розмістити всіх Героїв Радянського Союзу Героїв Соціалістичної праці, Почесних громадян міста Козятин одночасно ми не маємо технічних можливостей. На тій частині Дошки пошани, де вони зараз знаходяться, є можливість розмістити лише 16 портретів одночасно. Керівництво району багато років підряд усунулося від співфінансування ремонту міської Дошки пошани і поновлення фотоматеріалів на ній. Тому міська рада самостійно, повторююся, і під впливом окремої частини громадськості, формувала порядок розміщення портретів відомих козятинців на міській Дошці пошани, надаючи перевагу серед них Почесним громадянам міста Козятин. А чий портрет серед них має бути на Дошці пошани не Вам вирішувати одноосібно. В Козятині за часів незалежності України відбулося багато подій і змін. І серед них — розпад потужної торгівельної організації відділу робітничого постачання залізниці. ”Невідомими шляхами” об’єкти організації перейшли в приватні руки ”відомих” громадян міста.

Також повідомляємо Вам, що фотографія Вашого покійного брата Гурика Й.В. не збереглася, так як з технічних причин її не можлива зняти без фізичного пошкодження. Хто вніс ідею про зняття фото Гурика Й.В. запитайте у керівництва Козятинської міської ради 6 скликання. І щоб в черговий раз “не розсмішити Ваші капці” зустріч з ним при представниках засобів масової інформації ми Вам організовувати не будемо. Фактів зловживання при формуванні переліку портретів відомих козятинців на міській Дошці пошани в 2016 році не вбачаємо

І на сам кінець інформуємо Вас, що пам’ять про видатних людей Козятина, Героїв Радянського Союзу міста Козятин, Героїв Соціалістичної Праці міста Козятин, Почесних громадян міста Козятин ми поважаємо і вшановуємо. Їх портрети розміщені на міській Дошці пошани, в Галереї почесних громадян міста в приміщенні міської ради.

При оновленні фотоматеріалів на міській Дошці пошани в 2017 році, при Вашій згоді, як ви написали в листі, при неспроможності керівництва району це зробити, ми розмістимо на ній фотографію Вашого покійного брата, Героя Соціалістичної Праці Гурика Йосипа Васильовича”.