Мотали ляльки-мотанки, писали картини, робили витинанки і не тільки

• У середу, 18 травня Музей історії міста перетворився на справжній арт-простір — тут одночасно провели шість майстер-класів.
• На цілих дві години відвідувачі поринули в атмосферу творчості.
• Козятинчани і переселенці навчалися тонкощам виготовлення традиційного українського оберегу, опанували незнану раніше японську техніку живопису, робили квіти з фоамірану і не лише це. Деталі у нашому репортажі

Музей історії міста — це не лише заклад, де можна споглядати ретро-речі і торкнутися минувшини. Частенько наш музей стає майданчиком для проведення різноманітних майстер-класів. У середу, 18 березня тут зібралося шестеро майстринь, аби поділитися своїм досвідом із козятинчанами та переселенцями. Захід приурочили до Міжнародного дня музеїв.

— Козятин дуже багатий на чудових, обдарованих людей, — каже Лілія Макаревич, директор Музею історії міста. — У нас проходило безліч виставок і кожна з майстринь представляла свою творчість, і не один раз. Сьогодні ми вирішили запросити молодь і всіх, хто бажає навчитися у наших талановитих майстринь.

Лілія Макаревич коротко представила кожну рукодільницю, після чого стартували майстер-класи. Відвідувачі обирали собі локації до душі.

Обереги з жіночою енергетикою

У першій залі навколо великого столу зібралися жінки. Довкола розкладені клаптики білої тканини квадратної форми, різнокольорові нитки і пачка вати. Ви вже певно здогадалися, що тут робитимуть ляльки-мотанки — традиційні українські обереги. Майстриня Наталка Баштова показує ляльку, яку за лічені хвилини вже почнуть мотати учасниці майстер-класу.

— Ви бачите, що лялька ніби тримає в молитві руки, — каже Баштова. — Така лялька оберегова. Найчастіше ляльку-мотанку мотала жінка, яка мала досвід, мудрість. Під час мотання ляльки читалися молитви і кожна жінка прагнула усамітнитися. Сьогодні у нас майстер-клас буде такий, коли ми мотаємо і розмовляємо. У нас створене коло жінок. Енергія жінок, сукупність жіночого єства, досвіду, яким ми з вами будемо обмінюватися і наші ляльки будуть більш дієві, тому що ми накопичимо енергетику добра і щастя.

Це — проста лялька. Вона мотається швидко і робота легка у виконанні. Для того, аби виготовити складнішу роботу, потрібно щонайменше 3,5 години. Позаяк майстер-клас триватиме недовго, вирішили обрати саме просту. Її можна повішати біля ліжка, класти під подушку, а ще нашептати їй своє бажання, щоб воно збулося.

Бувають ще й ляльки, які мають конкретне призначення. Наприклад, Купавка. Її мотали із залишків конопель, кукурудзяного бадилля, тощо. Таку ляльку спалювали у вогні на Івана Купала. Саме звідти і назва. Вважалося, що коли Купавка згорає, вогонь забирає всі негаразди і хвороби.

Лялька-мотанка мотається за певними правилами. Починають з голови. Для цього майстриня відриває невеликий шматок вати і скручує його в кульку.





Тоді кладе на середину клаптика тканини і починає намотувати голову. Перший крок позаду — далі тулуб і руки.

Тепло творить чудеса

А поки жінки чаклують над мотанками, ми переходимо на іншу локацію в тій же кімнаті. Тут Лариса Казмірчук показує як робити тюльпан із фоамірану.





Нарізані червоні пелюстки майстриня приклеює один за одним за допомогою клею-пістолету. Притискає і чекає декілька секунд, щоб підсохло. Коли бутон готовий, доходить черга до стеблини. Квітка вдягається на звичайну проволку. А щоб вона виглядала як справжній тюльпан, використовують спеціальну тип-стрічку зеленого кольору.









— Нанесли клей, потримали трохи і починаєте намотувати навскоси, — показує Лариса. — Це у нас фінальна стадія вже. Тип-стрічка буває різних кольорів. У мене якось не було зеленої, то я брала жовту, а взагалі коричневу беруть, найкраще зелена, якщо є. Якщо щось не приклеїлося, капнули клеєм і все. Листочки у нас уже готові. Зараз будемо клеїти їх. Вони йдуть трохи ближче до краю. Фоаміран дуже добре гнеться. Треба трішки потримати. Ось і все — у вас уже готова квіточка.

За роботою уважно спостерігають Катерина і її син Ярослав. Вони приїхали до нас із Чернігова. Подібного ніколи не пробували.

— Як вам майстер-клас? — запитуємо Катерину.

— Класно, — відповідає жінка.

Свій тюльпан, який щойно зробила, Лариса дарує Ярославу.

— Дуже сподобався моїм учням ґлітерний фоаміран, — каже майстриня. — Зараз будемо робити з нього звичайну квіточку.

На столі перед майстринею стоїть увімкнена праска. Вона бере до рук шматок фоамірану, покритий блискітками, і прикладає до нагрітої підошви праски.

— А те що блискітки, нічого не буде? — перепитує Катерина

— Нічого не буде, — відповідає Лариса.





Майстриня декілька секунд тримає фоаміран на прасці і відбувається магія — від високої температури фоаміран починає загинатися, наче справжні пелюстки.

«Таблетка від важких реалій»

У сусідній залі цілих чотири локації. На одному зі столів розкладені аркуші кольорового картону, різні види манікюрних ножиць, канцелярський ніж і вже готові роботи. Тут Леся Панасюк навчає робити витинанку. Майстриня має спеціальність п’ятого розряду вишивальниці, працює на вокзалі і досконало оволоділа технікою витинанки. Чимало своїх робіт подарувала до фондів Музею історії міста.





— Треба спочатку нанести малюнок, а потім по контуру вирізаєш, розкриваєш. Це як та сніжинка, яку ми колись робили в школі. Принцип той самий. Я цю роботу дуже люблю, це одна з останніх, — каже Леся і показує одну з витинанок.







— Скільки часу на це потрібно? — цікавимося у майстрині.

— У мене всі запитують, — відповідає рукодільниця. — Як у мене є натхнення, мені щось хочеться — я сиджу і вирізаю. Я працюю тоді, коли мені хочеться, коли є час і виникає бажання. І коли почуття йдуть. Це у мене з 5 класу. Я в дві години ночі лягала спати, батько кричав, заставляв раніше лягати, а я квіти малювала. І через це я вступила в художнє училище, здала екзамен на 5, бо там був орнамент і мене прийняли. Це моє, мені це все подобається. Одні кажуть, а чому ти не намалюєш щось інше? А мені подобаються квіти. Від цього не дінешся, це моє єство.

Майстриня каже, придумати малюнок просто. Значно складніше акуратно поклеїти роботу на картон. А ще треба добряче погратися із тим, щоб акуратно вирізати. Тонкі лінії вимагають особливої обережності. Один неправильний рух — і можна все зіпсувати. Для того, щоб вирізати акуратно, майстриня має цілу колекцію манікюрних ножиць — і з прямими кінцями, і з заокругленими. Серединку вирізає канцелярським ножем. Тоді клеїть готову роботу на ПВА, він не залишає слідів.

— Це не настільки складно як всі думають, просто треба сісти і працювати, — продовжує Леся Панасюк. — Тільки щоб воно не йорзало. Все просто, можна робити чудеса. Кожна жінка любить тонку роботу. Витинанка на кольоровому фоні заспокоює душу, особливо зараз, коли у нас такий час. А тут не треба ніякої валер’янки. Ти просто сидиш, працюєш, зосереджена на кожній лінії, на кожній пелюстці. Зараз це для мене таблетка від важких реалій. Через це я цим займаюся. Три внуки є вдома, дві кицьки, собака, але я справляюся. Вечорами, коли вже всі лягають спати, я роблю те, що мені подобається.

Багато робіт нашої майстрині поїхали до Польщі, Сполучених Штатів Америки та інших країн світу. А раз була випадково наштовхнулася в інтернеті на свою роботу — шукала інформацію про витинанки і дізналася, що в однієї жінки вдома міні-музей витинанок. В експозиції побачила свою роботу і дуже здивувалася.

Живопис акварельний і японський

На локації № 2 з одного боку столу сидить вишивальниця Лідія Мухіна. Вона розкладає свої роботи. Тут і серветки, обрамлені традиційними орнаментами, і янголя, і вовк. Кожен стібок зроблений з любов’ю.

По інший бік столу — художниця Тетяна Куліш, член спілки дизайнерів України, викладач. У музеї вона провела вже не один майстер-клас із живопису. І цього разу завітала до музею, аби передати свої знання охочим. Гості малюють соняшники аквареллю. Спеціально до майстер-класу Тетяна підготувала для кожного ескіз, аби навіть ті, хто ніколи не малював, могли спробувати себе у ролі художника.

— Треба додати природності, інших кольорів. Ви можете зробити пляму зовсім світлою, — каже майстриня, бере на пензель трохи блакитного кольору і наносить на папір.









Біля столу поруч стоїть викладач Дитячої школи мистецтв Наталія Степанюк демонструє техніку ван строк. Це означає один мазок.

— Набираєш дві фарби на один пензлик і робиш мазок, — пояснює художниця. — І кольори зливаються. Це японська техніка. Малюємо пензликом. Деякі деталі вушними паличками. У нас гуаш. Але можна використовувати і акрил. Тільки не олію. Олія довго сохне, а нам треба, щоб швидше висихало.





За столом сидить Люба. Вона малює маки.

— Почекай, нехай трішки висохне, і зробиш серединку, — каже Наталія до Люби. — Тут наведи. І лінії роби ближче одна до одної.

Люба навчається у художній школі вже рік. Найбільше любить писати портрети. А ось у техніці ван строк працює вперше. Але вона настільки легка, що всього за 40 хвилин у дівчинки виходить дві картинки — на одній маки, на іншій чорнобривці.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.