На Козятинщині провели в останній путь четвертого загиблого в зоні АТО — Олександра Москалюка

Хоронили його всім селом, в останній день жовтня у Вернигородку. Під державний гімн із трикратним військовим салютом. В скорботі  по загиблому воїну родина, громада села, всі, хто його знав…

Правив панахиду настоятель храму святого пророка Іллі  української православної церкви Київського патріархату отець Роман Масира. У своїй короткій промові він патріотично підкреслив відважність, сміливість та справедливість Олександра.

За словами отця Романа, Олександр сам вирішив йти на війну. Дружина просила залишитися. Він вирішив, як досвідчений військовий, що піде. Адже там гинуть молоді не досвідчені хлопці.

— Тим самим Олександр проявив любов до ближнього свого.— говорить отець Роман. — Хвилючись за матерів, за військових, за рідну Україну. Виконав заповідь Божу. Любити ближнього свого, як самого себе. Так він став прикладом для нашого та майбутнього покоління.

Голова Козятинської районої ради Сергій Лановик у своїй промові стверджував, що ми живемо у мирний час і прикро, що гинуть люди. Це тоді коли Україна перебуває у стані неоголошеної війни. Як зрозуміти його слова?

Голова Козятинської РДА пан Оркуша став на коліна біля труни, коли її поставили біля сільського Будинку культури та ви висловив співчуття родині Олександра Москалюка.

Так мало бути. Шану загиблим воїнам саме так і віддають зараз по Україні...

Провести в останню путь свого земляка прийшли сусіди, однокласники, «самооборонівці». Були і представники районної та міської влади. Віддали честь правоохоронці-побратими. Плакали всі, це була спільна скорбота.

Очевидці трагедії згадують

На похоронну церемонію приїхав із Київського госпіталю товариш по службі Роман. Він вижив у тому запеклому бою. Має поранення в праву руку. Журналістам “RIA-Козятин” Роман розповів, як все було.

— Ми отримали інформацію, що між 31 і 32 блокпостом сепаратисти ставлять свій блокпост, — говорить Роман. — Виїхали двома машинами на прорив кільця навколо 32-го блокпосту. Знали, що можемо вже не повернутися. Адже прорвати оборону двома БТР-ами неможливо. На 32 блокпосту потрапили під обстріл. Так, як ми знаходилися на відкритій місцевості, то комбат прийняв рішення — потрібно повертатися назад. Коли ми їхали в сторону 31 блокпосту, нас обстріляли. Снарядом пропалило броню. В машині вирвало десантні двері. Олександр Васильович разом з дверима вилетів з БТР. З другим пострілом хвилею викинуло мене. Далі я відступив. Перейшов дорогу та укрився. Побачив, що рука важко поранена.

Біль від руки, яка трималася на сухожілі, видає погляд . Але про це солдат не говорить. Головне, що залишився живим.

— Зустрів водія свого БТРу — згадує Роман. — Він був не ушкоджений, зробив мені джут на руці. Ми пішки пройшли близько трьох кілометрів. Потім нас підібрав хлопець на БТРі з  32 блокпоста. Він також був важко поранений. Так ми прибули до свого угрупування.

Про той жахливий день заступник командира частини підполковник Віталій Шум розповів:

— Під обстріл потрапили Збройні сили України, Національна Гвардія, десантники, – згадує підполковник Шум. — Вижили лише двоє чоловік. Ще двоє безвісти зникли і двоє потрапили в полон. Обстрілювали важкою артилерією, ГРАДами, з танків, також були мінометні обстріли. Коли все закінчилося ми намагалися вийти на перемовини з терористами, щоб забрати тіла загиблих побратимів. Але вони не йшли на контакт.

Син Олександра Москалюка розповів, що існує друга версія того, як загинув його батько.

— Після того, як мого батька викинуло з машини він ще був живий, — каже Богдан (хто йому про це розповідав вже не може пригидати із-за перенасиченності інформації). Зробив телефонний дзвінок, не відомо куди. Повідомив, що закінчилися набої, і в нього залишилося тільки дві гранати.

За словами Богдана,  Олександр Москалюк вбив ще двох терористів. Відважно та безстрашно вів бій з ними. Не здаючись! До останнього подиху.

— У вівторок нам повідомили, що знайшли батька. — розповідає Богдан Москалюк. — Цю інформацію ми отримали через волонтерів, за допомогою “RIA-Козятин” та заступника командира частини підполковника Віталія Шума.

Бездіяльність та безвідповідальність нашої влади розчаровує та заганяє у відчай. В середу нам дзвонили з СБУ і запитували, чи є у нас якась інформація про батька. З Вінниці — у четверг, запитували чи відомо нам щось про батька. Мама повідомила, що тіло батька вже привезли додому… Опізнав батька чоловік, який був з ним знайомий ще до війни. По жетонах, які в нього ще з часів війни в Анголі. Де він отримав  2 поранення і 3 контузії...

За словами сина, Олександр звертався до військового комісаріату, щоб отримати статус учасника бойових дій у Анголі. Йому відмовили та порадили звернутися до країн Варшавського Договору. Все б нічого, але договір на сьогодні не дійсний. Не отримавши ніякої допомоги від держави, Москалюк залишався її патріотом. Цим він показав, що ніщо не може змусити розлюбити свою батьківщину. Загинув вірним патріотом та люблячим сином своєї неньки України.

Газета “RIA-Козятин” висловлює щирі співчуття рідним та близьким, всім хто знав Олександра Васильовича з приводу непоправної втрати... Земля пухом Олександру Москалюку та вічна пам’ять. Герої не вмирають!

Підготувала Юлія КОЖАН, фото Віктор БОНДАРЧУК

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.