Наш край у поштових листівках і світлинах: Вінницький музей розповів про історію Козятина

Наш край у поштових листівках і світлинах: Вінницький музей розповів про історію Козятина
Козятин. Велика вулиця. Поштова листівка, початок ХХ ст. На поштівці ліворуч – фотографічний заклад, аптечний склад, праворуч – реклама магазину з продажу «машин “Зінгер”, “Вікторія” А. Бірман» із зображеннями швейної машинки і грамофону
  • Вінницький обласний краєзнавчий музей опублікував на своїй сторінці у ФБ історію міста Козятин, Перша згадка про цей населений пункт датується 1731 роком.

До певного моменту цей маленький населений пункт, який спершу був селом, не привертав до себе значної уваги, там жило доволі мало людей. Проте все змінилося після спорудження Києво-Балтської залізниці. Тоді поруч із селом звели однойменну станцію.  Вже незабаром ця станція стала однією із найрозвинутіших у Російській імперії.

Згодом селище навколо станції надали статус містечка. Відтоді парелельно існувало село та містечко Козятин, поки їх не об’єднали наприкінці минулого століття. Таким чином саме розміщення біля вузлової залізничної станції дало потужний поштовх розвитку Козятина. Чимало місцевих жителів працювало у залізничному депо, пізніше тут відкрили залізничне народне училище.

« Давня осада, яка спочатку називалась Гуйва (від назви місцевої річки Гуйви), зазнала значних руйнувань і спустошень під час Хмельниччини і Руїни. Відбудовувалася вже під новою назвою Козятин. Найдавніша відома письмова згадка про село Козятин датується 1731 р., того часу там було лише 5 димів.

Після другого поділу Речі Посполитої та запровадження губернського устрою Козятин адміністративно належав до Махнівського (з 1846 р. – Бердичівського) повіту Київської губернії. У 1864 р. тут мешкало 1003 особи (972 православних і 31 католик). Під час спорудження Києво-Балтської залізниці неподалік від села у болотистій місцевості збудовано станцію (1870 р.), яка отримала назву «Козятин». З часом вона стала вузловою, однією з найбільших на Правобережній Україні. Зокрема, в 1880-х роках через неї налагоджено залізничний зв’язок із Житомиром та Уманню.

На станції «Козятин» знаходилося головне депо і центр управління ділянки тяги. Козятинський вокзал, збудований в 1888–1900 рр. архітектором Олександром Кобелєвим за проєктом Валеріана Куліковського, наприкінці ХІХ ст. був одним із найкращих в імперії. Особливістю вокзалу було його розміщення: з обох боків будівлі прокладено колії, що значно збільшувало пропускні можливості станції. Вокзал зафіксований на кількох поштових листівках, одну з них публікуємо нині. Справжню оду козятинському вокзалу залишив Петро Андреєв у своєму вельми цікавому й інформативному «Ілюстрованому путівнику по Південно-Західних казенних залізницях» (Київ, 1898). Він, зокрема, відзначив красу й «ефектність» вокзалу у вечірній час: «хвилі світла електричних ліхтарів далеко освітлюють всі станційні шляхи, споруди й околиці; поїзд плавно несеться назустріч цьому світлу, залишаючи за собою все зануреним у глибокий морок, і зупиняється біля перону, залитого м’яким молочним світлом; коли ж далі входиш у яскраво освітлену залу, наповнену метушливим натовпом пасажирів, серед якого миготять татарські обличчя буфетної прислуги, то мимоволі сповільнюєш кроки, приглядаючись до характерної картини вируючого тут життя, картини, рамою якої слугує розкішне приміщення вокзалу». Особливо вражала відвідувачів овальна буфетна зала І і ІІ класу: «безліч світла і повітря, витончена орнаментація, стильні меблі, [...] все, що тільки необхідне пасажиру в дорозі, зосереджено тут у найближчому сусідстві: так, квиткова каса і телеграф виходять окремими вікнами в залу, так само поряд зала для прийому багажу, з протилежного боку – чоловіча і дамська вбиральня, перукар...». Цікаво, що станцію «Козятин» вважали «буфетною», принаймні в кінці ХІХ ст. Петро Андреєв зауважує: «...за існуючого розкладу поїздів зупинки в Козятині припадають на час сніданку, обіду або вечері».

Навколо станції зростало селище, яке в 1874 р. отримало статус містечка завдяки клопотанням місцевого поміщика Маріана Васютинського. У 1880-х роках існували містечко і село з назвою Козятин. На 1883 р. у містечку налічувалося 76 дворів і діяла одна синагога, натомість у селі були 196 дворів і дерев’яна церква св. Луки (збудована 1853 р. на місці старої). До кінця ХІХ ст. село стало частиною містечка. У виданні Київського губернського статистичного комітету «Список населених місць Київської губернії» (Київ, 1900) вміщено відомості лише про містечко. Поштові листівки початку ХХ ст. зберегли для нас краєвиди кількох його вулиць.

Розміщення на магістральних залізничних шляхах дало потужний поштовх економічному зростанню Козятина. На 1900 р. містечко налічувало вже 506 дворів і 3505 мешканців, головним заняттям яких залишалося хліборобство, частина також працювала на залізничній станції. У залізничному депо на 1900 р. було близько 300 робітників. Того часу діяли цегельний завод Маріана Васютинського (до 20 робітників переважно з місцевих селян), 2 заклади штучних мінеральних вод, 2 водяні млини, 6 вітряних млинів, 6 кузень і численні майстерні. У містечку існували 2 погреби для продажу вин, 2 заїжджих двори, 2 пивні лавки, одна казенна винна лавка. Щотижневі торги відбувалися по четвергах.

В 1878 р. в Козятині відкрилося залізничне народне училище (спочатку однокласне, з 1896 р. – двокласне), яке утримувалося Південно-Західними залізницями. На 1898 р. в ньому викладало 12 вчителів, а навчалося 220 хлопчиків і 149 дівчаток. Збереглася чудова світлина вихованців цього училища, які брали участь у шкільній постановці п’єси «Юрко» (у 3 діях) та казки «Сніжинка» (у 2 діях) – обидві «зі співами і танцями».

Неподалік від училища для працівників залізниці збудовано Свято-Вознесенську церкву (за проєктом В. Куліковського, внутрішнє оздоблення – архітектор Бетакі, всі ікони – роботи виївської іконописної майстерні Мурашка), освячену в 1895 р.

Шкільна мережа Козятина включала також однокласну народну міністерську школу, а в 1908 р. поповнилася приватною жіночою прогімназією Наталії Жойдик. В 1909 р. її перетворено на 7-класну гімназію. Навчальний заклад розміщувався в орендованому приміщенні. На 1912 р. в гімназії навчалось 162 вихованки, піврічна платня становила 50 руб. Почесною попечителькою гімназії була дружина київського губернського предводителя дворянства Федора Безака Олена (уродж. Шипова). Начальницею гімназії була її засновниця Наталія Жойдик, педагогічну раду очолював Михайло Тутолмін, випускник Київського університету св. Володимира.

У Козятині на початку ХХ ст. існувало кілька фотографічних закладів, наразі нам відомі салони І. Тітова та Д. Шварцмана. Хочемо звернути вашу увагу на згадку про працю І. З. Приходька «Новейшее краткое руководство по фотографии. Специально для начинающих любителей», видану в Козятині 1908 р., яка міститься в довіднику А. Попова «Российские фотографы (1839–1930)» (у 3 т., Коломна, 2013. Т. 2, с. 214). На жаль, саму працю нам знайти не вдалося.» — йдеться на сторінці музею

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі

19:13 Рятувальники Вінниччини закликають людей не ігнорувати сигнал тривоги play_circle_filled 18:28 Запускають проєкт IT Generation, щоб українці могли здобути безоплатну та якісну ІТ-освіту 17:06 Штраф 17 тисяч гривень: мешканця нашого району, який пропонував хабар поліцейському, визнали винним 15:33 Автомобіль наших військових потрапив під обстріл. Терміново потрібен новий. Долучайтесь Від читача 13:47 Вступ на навчання до факультету математики, фізики і комп'ютерних наук Вінницького педагогічного університету ім. М. Коцюбинського 14:05 Поліція розшукує 63-річного Анатолія Шинкарука 13:28 У Козятинську ЦРЛ приїхала делегація посадовців. Що вони тут робили? photo_camera 11:00 Чи буде у нас цьогоріч День міста? 10:10 Буде багато сонця, без дощів, спекотно й сухо: свіжий прогноз погоди 09:41 Курс долара, пенсії розмитнені авто та штрафи: в липні на українців чекають певні зміни 08:58 1 липня: яке сьогодні свято, що не можна робити, іменини та прикмети
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up