Нашому ПРБ виповнюється 65 років

Кіно у Козятині вже десятиліттями не показують. А на ПРБ досі є такий стенд, хоча кінотеатру там ніколи не було

• У Вінниці є мікрорайон із назвою Варшава, Варшавський мікрорайон є і в столиці, а ПРБ є тільки у Козятині. І лише козятинчани знають, що означає ця абревіатура.
• ПРБ з’явилося у нашому місті у 1957-му, тож цьогоріч мікрорайон із унікальною назвою святкує ювілей.
• Як він змінився за цей час, які там були магазини і як проводили своє дозвілля мешканці — розповідаємо цікаві факти про ПРБ

Посьолок робітничих бригад, чи як ми завше кажемо ПРБ — відносно молодий мікрорайон Козятина. До Другої світової війни тут практично нічого не було, окрім декількох будівель вздовж залізниці. На решті території була пустка, про що свідчить знімок Козятина з висоти пташиного польоту, який зробили німці у 1944-му.

— ПРБ починалося з цього будинку, — показує Олександр в бік однієї з невеликих старовинних споруд, що заховалася у лабіринті будинків на вулиці Олега Кошового. Наш співрозмовник все життя живе на ПРБ. — Це колись як будувалася залізниця на Одесу, то це була станція, яка відправляла поїзди на Жмеринку.

Олександр мешкає у невеликому двоповерховому будинку, який звели у 1928 році. Це — одна із найстаріших будівель на ПРБ. І таких тут, до речі, зовсім небагато.

— У нашому будинку живе чоловік з 1938-го, він 1936 року народження, — продовжує Олександр. — Він розказував, що тут було чисто. Виходиш на ґанок і бачиш, як по трасі їдуть машини. Взагалі нічого не було. А потім як почали після війни люди приїжджати, виділили для забудови землю і люди будувалися.

Так і виник на карті Козятина мікрорайон ПРБ. Забудовувався він доволі хаотично. Щоб у цьому переконатися, достатньо пройтися вулицею Олега Кошового. Розташування і нумерація будинків просто вражає — спробуй знайти потрібний, якщо ніколи тут не був.

По три сім’ї в одній квартирі

Перший етап забудови стартував тут після Другої світової війни. Сталося це через те, що до Козятина переселили багато людей з інших республік колишнього Радянського Союзу.

— Такий порядок був, що якщо ти був під окупацією, під німцями, то тобі не можна було працювати на залізниці, не брали, — розповідає Олександр. — Тому сюди багато присилали працівників з інших республік. З Вірменії навіть жили, щоправда, не в нашому будинку. Із Сибіру багато людей було. І от їх треба було розселяти. Наш будинок стояв, потім починали будувати далі будинки і селили так — в одну кімнату сім’я. Скільки вас — немає значення, п’ятеро чи четверо — однією сім’єю живете.

У будинку Олександра 12 квартир. Із них вісім — трикімнатних, решта — двокімнатні. От і вийшло, що у такій невеликій двоповерхівці розселили не багато, не мало, 32 сім’ї. Так і тіснилися всі, допоки не почали зводити нове житло. Другий етап масової забудови ПРБ припав на 60-ті.

►Цьому будинку скоро виповниться сто років. Свого часу у цій двоповерхівці жили 32 сім’ї

— Решту будинків почали будувати в 65 році, коли почалася електрифікація, — каже чоловік. — Раніше ж була паровозна тяга, тепловозна тяга, у 61-му пішли електровози, почалася електрифікація і почали будувати будинки. Ті чотириповерхові будинки вздовж Білоцерківської — це все прив’язані до цієї електрифікації.

Куди ходили за покупками

Сьогодні на ПРБ є і невеликий ринок, і супермаркет, і магазини. Колись такого широкого вибору торговельних точок не було.

— Наш перший магазин був там, де зараз гараж біля одноповерхового будинку, — згадує козятинчанин. — То був колись продовольчий магазин. Потім там була бібліотека. Зараз того приміщення вже немає.

Одна з по-справжньому унікальних споруд на ПРБ — кам’яна будівля. Під дахом викладено рік, коли її звели — 1945-ий. Нині у цій будівлі кафе, а в 50-ті роки минулого століття то був магазин.

— Там був продовольчий, хліб туди привозили, — продовжує наш співрозмовник. — Із одного боку були господарчі товари, з тієї сторони, де зараз кафе — овочевий магазин. Вибір був продуктів.

Вже після 55-го року, коли на ПРБ з’явилася школа № 5, звели велике триповерхове приміщення на вулиці Першотравневій. Нині це — 8-а Гвардійська. Там уже був магазин із ширшим асортиментом — продавали і промислові товари, і одяг, і взуття, і продовольство.

Море піску

ПРБ можна назвати спальним мікрорайоном, оскільки тут здебільшого розташовувалися житлові будинки, де мешкали люди.

— Так воно і називається ПРБ, тому що це посьолок робітничих бригад, — каже Олександр. — Тут у нас найкрупніші підприємства — це був дорстрой і НГЧ. Тут багато було будівельного матеріалу. Пісок висипали, ми там гралися вічно в тому піску. Там у вагонному його вивантажували, ніхто його не рахував, а для нас, для дітей, це було роздолля. Як пісок вибрали, дощ пішов і в цьому місці озерце утворилося. Це вже у нас як пляж був, можна було купатися.

Ще одне підприємство, яке сьогодні вже не зустрінеш на ПРБ — живзахист. Ця структура розташовувалася на вулиці Олега Кошового. Чим вона займалася, розповімо трохи згодом. Спершу хочемо запитати вас, чи міркували ви колись над тим, чому вздовж залізниці завжди ростуть лісосмуги?

— Раніше снігопади були великі, снігами засипало колії, — розповідає мешканець ПРБ. — Доводилося снігоочищувачі тягати, такі спеціальні механізми, які розгортали сніг, щоб міг поїзд їхати. Вирішили, що треба зробити якусь огорожу, виставляли щити, щоб було менше снігу, щоб захистити шляхи. Потім організували живзахист — почали висаджувати посадки вздовж залізниці. Посадка — це природній захист від снігу.

У живзахисті тримали коней, висаджували для них овес. Була там навіть кузня. Робітники цієї структури садили дерева і доглядали за ними, за необхідності робили обрізку і розчищали лісосмуги.

Небезпека поруч

На початку 1950-их у Козятині збудували дві нові школи — п’яту, що на ПРБ, і третю, що на тій стороні. На той момент у школі № 5 викладали українською, натомість третя була російською. Мешканці ПРБ навчалися і там, і там.

— Частково ходили до школи і на ту сторону, але у нас тут проблема — перехід через залізницю, — каже Олександр. — Мосту не було, його побудували десь в 1961 році. Через колії батьки переводили, поки малі діти, а як підросли, то вже самі бігали. І були випадки, що діти потрапляли під поїзд і гинули.

Втім на ту сторону юні мешканці ПРБ ходили не лише до школи, а й для того, щоб займатися спортом — до 60-их років минулого століття там був стадіон. Він розташовувався на тому місці, де нині зводять Греко-католицьку церкву.

— Той стадіон був без назви, просто стояв як стадіон, — згадує чоловік. — Поле, ворота, навколо поля бігові доріжки. На тренування ходили діти з третьої школи, там же поруч, через вуличку. Туди приїжджали на змагання спортсмени, футболісти грали у футбол. А потім вже звідти його забрали в місто, коли був Лєсков начальником відділення дороги, а на цьому місці, де був стадіон, зробили льодопункт. Тоді не було рефрижераторних вагонів, а були так звані лідники, вони закладалися льодом, туди м’ясо вантажили і для того, щоб воно не псувалося, періодично його поповнювали льодом і посипали сіллю. Тоді було солі повно, не так як зараз. Потім, коли пішли автономні рефрижераторні вагони, льодопункт закрили.

На гуртки ходили в ЖДК

Колись у дворах на ПРБ було весело — діти збиралися разом, грали у волейбол, футбол. Влітку ходили купатися на ставки в Титусівку і Сигнал. Щоб подивитися кіно, доводилося йти до Будинку науки і техніки залізничників, що ми кажемо на нього ЖДК. Це був найближчий до ПРБ заклад культури. Деякі козятинчани досі називають його аудиторією. До речі, там не лише крутили фільми.

— Ми ходили на гуртки в аудиторію. Тоді було з цим краще, їх було дуже багато. А нас було 18 хлопців. Прийшли в клуб. Куди йдем? На гурток випилювання — з дикти чи фанери вирізати фігурки різні. Прийшли, викладач каже: «Я не маю куди вас посадити». Це треба і лобзики нам дати, і щоб столи були. Вирішили, що в дві зміни будемо ходити на цей гурток. Походили-походили, не цікаво. Куди? Давай підем на танцювальний. А на танцювальний ходили тільки дівчата, там хлопців не було. І тут раптом приходить 18 хлопців на танцювальний гурток. Викладач у захваті, — сміється Олександр. — Стільки ж не було. Походили тижні два-три, не подобається. Давай на духовий оркестр. Прийшли — труб не вистачає. Ми на трубу по три-чотири хлопці, граємо, тренуємось.

«Можна було б зробити парк»

Наостанок нашої розмови ми запитали в Олександра, чого не вистачає на ПРБ? Він, не замислюючись, одразу відповів.

— У нас немає культурних закладів, — каже чоловік. — Якщо в місті є хоча б кінотеатр, то у нас тут нічого. У нас навіть спортивних майданчиків немає. Один є на 8-ій Гвардійській — і все. А все решта занедбане. Це вже як ОСББ почали створювати, то стали трошки відбудовувати, приводити до тями будинки. А оці всі контейнери, воно ж все незаконно. Це просто привіз і поставив. Для когось це добре, а комусь заважає. Територія забудовується хаотично, все не облагороджено.

Розповів наш співрозмовник і про ще одну проблему свого мікрорайону.

— За охороною був колись полігон для тренувань пожежників, за ним доглядали, — додає Олександр. — Потім, як прикрили його, віддали територію дорстрою. Зараз туди возять сміття. Там така територія! Можна було б якийсь парк зробити для відпочинку, а так туди вже сміття викидають.

Читайте також:

Відомі козятинські будинки: Чехословацький, Уманський та Грека

Як змінювалася площа впродовж років

Де штучно створювалися “шанхаївські” райони

Хутори, де жили пани Табенський, Талімон, Мацкевич Відносились до села Талимонівка

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.