Німці у Козятині. Новий порядок у роки окупації (1941-1943)

Світлина з сайту Музею історії міста

Про те, як жив Козятин у часи німецької окупації, можна зробити висновок з публікацій газети «Нове життя», що виходила у період з 1941 по 1943 рік. Друкувалася вона на місцевій друкарні. Тож ми зазирнули у часопис і дізналися про деякі деталі життя нашого міста у той час.

Покарання - смерть

Перед тим, як німці закріпилися в Козятині, тут йшли бої з червоною армією. Багато будинків пошкодили. Звісно, вони не перетворилися в руїни, але вже підлягали ремонту. Тому не дивно, що у місті були випадки мародерства.

«Спіймано на гарячому громадянку Микитенко, яка виривала рами з школи №30. Там же інші мародери добралися до майна: столів, ліжок та іншого», - писали в місцевій пресі.

Імовірно, йдеться про школу у східній частині міста на вулиці Пролетарській. Її зруйнувало вибухом після 1943 року.

А за мародерство військової частини взагалі могли повісити. Відповідний наказ опублікували в газеті за 1 листопада 1941 року. Смертною карою карали також і тих, хто допомагав військовополоненим - надавав притулок радянським солдатам чи давав їм їсти.

Колективний ремонт доріг

Руйнувалися не лише будинки, а й дороги. Тому німецька влада запровадила у Козятині так званий трудгужвідбуток. Усе доросле населення змушували шість днів на рік відпрацювати на ремонті шляхів. За те, що людина не виходила на ремонт дороги, її штрафували на 75 карбованців.

Цей трудгужвідбуток стосувався не лише людей, а й тварин. Якщо мали худобу, її теж повинні були задіяти у ремонті шляхів. Тварини так само працювали шість днів на рік.

На трудгужвідбутку козятинчани ремонтували дороги різного значення. Людей разом з худобою формували у шляхові бригади і підводою підвозили до місця, де вони мали працювати.

Про худобу, до речі, німецьке командування особливо піклувалося. Проводили навіть парувальні кампанії. Людей зобов’язали приводити своїх коней на огляд до Районної ветеринарної лікарні. Там тварин ділили на групи і кожну кобилу закріплювали за жеребцем.

Податок як 25 буханок хліба

Німці запровадили національний податок для мешканців району. Кожен мав платити 30 карбованців. За ці кошти можна було купити двокілограмову курку чи 25 буханок хліба. 

Цей податок платили усі чоловіки віком від 16 до 60 років. Жінки починали платити податок у 18. Людей з інвалідністю та тих, хто має хронічні хвороби, звільняли від сплати податку. Також не стягували податок з родичів тих, кого стратили чи відправили на заслання з політичних міркувань більшовики.

За несплату податку штрафували на 150 карбованців. Крім штрафу людина мала сплатити ще й 30 карбованців національного податку. До прикладу, у травні 1942 року за несплату нацподатку оштрафували двох мешканців Пиківця.

Перейменовували вулиці і навчали німецької мови

Впроваджуючи новий порядок, нацисти діяли досить хитро. Людям дозволили дещо з того, що було заборонено при більшовиках. До прикладу, на церковні свята давали вихідні і не забороняли ходити в церкву. У ті роки в Козятині функціонував лише один храм, який нині зруйнований. Комуністи перетворили його на будинок піонерів, а німці дозволили знову правити службу. Гітлерівці також дозволили ставити українські п’єси на кшталт «Наталки Полтавки» при драмгуртку одного з клубів Козятина.

Також німецька влада перейменовувала вулиці. Наприклад, сучасна вулиця Винниченка у дореволюційні часи носила назву Старовокзальна, позаяк приміщення сучасного пенсійного фонду, розташоване на цій вулиці, колись функціонувало як вокзал. Більшовики, закріпившись при владі, назвали Старовокзальну на честь учасника революції 1917 року Валеріана Куйбишева. До речі, чимало корінних козятинчан досі називають цю вулицю саме Куйбишева. Нацисти повернули вулиці Винниченка її первісну назву і вона знову стала Старовокзальною.

Та разом з тим гітлерівці крок за кроком нав’язували людям свою культуру. У нашому депо створили курси з вивчення німецької мови. На цих курсах опановували мову працівники депо.

«Гурток працює вже майже два місяці й керівник гуртка п. Пеннер Ф.Ф. швидко дасть можливість своїм слухачам, при їх пильності і бажанні, порозумітися німецькою мовою», - писала місцева газета.

Штраф за пропуск школи

Запроваджували і нові шкільні правила. За те, що діти не ходили до школи, батьків штрафували. У березні 1942 року газета «Нове життя» повідомляла про те, що чотирьох мешканців Пиковця оштрафували на 75 карбованців.

Директори шкіл складали списки дітей віком від 12 до 17 років, які регулярно пропускали навчання. Ці списки подавали до відділу народної освіти. Там також вказували, яку професію дитина хотіла б опанувати.

Реєстрували велосипеди і друкарські машинки

Реєстрації у нових реаліях підлягало все - худоба, будинки. І навіть велосипеди. Починаючи з травня 1942 року, Козятинська міська управа почала реєструвати велосипеди. Кожен, хто мав вдома цей двоколісний транспорт, мав прийти і отримати на нього номер, який коштував 10 карбованців.

Документи треба було подавати навіть на друкарські машинки. Німецьке керівництво вимагало вказувати власника, марку, шрифт, довжину валика, а також подавати зразок шрифта. Декому користуватися друкарськими машинками взагалі заборонялося.

Читайте також:

Як визволяли Козятин від німців

Вошебійки проти тифу. Як боролися з хворобами у Козятині в часи Другої світової війни

"Вони в цей же день були повішені". Про наших підпільників

Як жив Козятин під час Другої світової війни

Усі публікації про історію нашого міста та району читате тут

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.