Пам’яті майстра слова і просто людини Василя Страшного

Автор книжок  і безлічі  публікацій про звичайних і хазяйновитих людей Козятинщини, особливо, трударів наших роздолих полів. Подолянин за походженням, був страшенно закоханий у свою землю, де зарита пуповина, а це село Тарасівка, що на Жмеринщині. «Моє село, моя Тарасівка. Моє цілюще джерело», - автор цих строф освідчувався в любові своїй рідній стороні. Він  з величезною насолодою кохався у природі, у людях, що зростали разом з ним, і готовий був безкінечно, коли заходив до Музею історії міста Козятин, з ностальгічними нотками  усіх їх  по черзі згадувати. Припала до серця й снаги йому і  Козятинщина. Василь Іванович завжди душевно і з теплом, зі щирою неповторною посмішкою на обличчі пишався досягненнями своєї донечки, по-батьківськи був залюблений у свою кровиночку, яка подарувала ще й онучечку. Приємно було мені іноді спостерігати, як пан Василь заходив на роботу в аптеку до своєї дружини Ольги. Завжди дотепний, веселий, з жартами і блиском в очах кокетував з нею, щоб потім разом повертатися  в домівку.

Я завжди дивувалася його працьовитості. Вдень не поспіхом прогулювався, обходив міські установи, щоб  поспілкуватися, дізнатися новини реального життя міста залізничників, відвідував урочистості, усі районні заходи, ювілеї видатних земляків,  брав участь у наукових конференціях. А ночами, коли всі домочадці вже бачили сни, на аркуш паперу висипав свої словесні перли. Так з’являлися публікації, збірки  авторських віршів, наукових праць, які пізніше систематизувалися і створювали збірки  публіцистичних напрацювань автора «Ранений птах болю не чує»,  «Якби мої бабуся встали», поетична книга «Іду по осені». У нього був свій, притаманний лише йому стиль письма. Використовував поруч з літературною мовою і тарасівські діалекти, фрази, які вживали під час спілкування прості, звичайні селяни, люди від  плуга та землі.

Один із перших приєднався до істориків, краєзнавців та пошуковців, висвітлюючи  інформацію про село Сестринівку, де народилася мати Михайла Сергійовича Грушевського - Глафіра Захарівна Оппокова. Вболівав тим, що руйнується стара попівська хата, де перебував, гостюючи у діда священика Захарія Івановича Оппокова маленький, а потім  вже юнак Михайло. Брав участь у тематичних конференціях, піднімаючи болючі питання увіковічнення на Козятинщині  пам’яті видатної історичної  постаті, голови Центральної Ради України, письменника, науковця, політичного діяча.

У побуті був щирий і щедрий. Ніколи не мав, мені так здавалося, ворогів. Якось завітав до музею  і я, знаючи, що вийшла його авторська книга, попросила подарувати її до фондів з автографом. На що Василь Іванович відверто і безпосередньо, розгублено, немов дитина, сказав: «А я вже всі їх  роздав».

Його нариси про життя звичайних селян, відомих  керманичів господарств району, простих людей, до їхньої долі, що  сіють хліб чи сапають буряки, просякнуті особливою шаною до їх буденної праці, яка не має спокою ні вдень, ні вночі. Неординарна особистість Василь Іванович Страшний прожив життя недовге, але переповнене  різноманітними подіями, зустрічами з цікавими і непересічними людьми, залишив слід після себе в родині, в серцях друзів - публіцистів та журналістів, і у збірках, що  доступні сьогодні на поличках  бібліотек і  в домашніх шафах прихильників його творчості. Ім’я Василя Івановича Страшного залишилось в пам’яті творчих персоналів м. Козятина.

По передчасній смерті майстра пера, у місцевого художника Валерія Герасимчука з’явилося бажання увіковічити його в одному із творів мистецтва і написати портрет журналіста. Він вийшов феноменальним, ідентичним з образом, усміхнений, щирий,  оповитий осіннім падолистом, крізь який проглядається улюблений серцю краєвид дитинства. Роботу Валерій Іванович Герасимчук подарував до фондів музею. Восени   була організована виставка до Дня художника, де було представлено і даний портрет. У музейній експозиції представлено подаровані автором книги «Іду по осені», «Ранений птах болю не чує». Формується тека  авторських статей з нагоди 10-ї річниці з дня смерті митця слова.

Лілія Макаревич, директор Музею історії міста Козятин

Читайте ще:

Музею історії міста Козятин подарували цінний експонат - бандуру
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.