Павлівка низько вклоняється козятинчанам

Минуло два тижні зі страшної ночі, коли вибухи на складах боєприпасів забарвили небо над Калинівкою у червоний та перервали звичне життя місцевих жителів. Зараз вже всі повернулись додому. Але у пам’яті люди зберігають усі подробиці тих страшних годин та мають велику вдячність людям, які допомогли їм це пережити.

Павлівка низько вклоняється козятинчанам

— Ми вже лягли спати, коли десь о десятій вечора почались вибухи, — згадує жителька Павлівки пані Юлія. — Спочатку подумали, що це літаки. Але прибігла моя сестра Анна та сказала, що горять склади боєприпасів. Ми відразу не повірили. Як це — горять склади? Ніч на дворі — куди бігти, що робити? Потім ми вже почали метушитися по хаті, щось збирати. А воно як почало гуркотіти! Майже вікна повилітали, скло трясеться, шибки хитаються… Паспорт я поклала в сумку, але тут як шандарахнуло, що геть про все забула і побігла. Діти вже стоять на порозі, гукають: “Мамо, давай вже кудись їхати!” (Вже аж на третій день згадала про сумку!)

І ми поїхали. Добре, що в нас є власні автівки! Діти з сестрою сіли в одну машину. Я з батьками — в іншу. Вони спочатку не хотіли нікуди їхати, кажуть: ми підемо в льох. Та я їх вмовила їхати з нами. А по селі вже їхали ешелони машин, всі виїжджали з села, але куди саме — ніхто не знав. Їхали ми, як і всі інші — в чому вибігли з дому — в халатах, домашніх капцях, піжамах, хто в чому. На заправках — черги, бензин закінчувався, не зрозуміло було, що робити! Доїхали до Перемоги, там заправились. Потім до нас приєдналися племінники. Їх було три сім’ї і також з маленькими дітьми. Один чоловік сказав, що в Козятині є місце, де можна зупинитися. Але один з наших племінників сказав, що там вже є люди. Тож, ми туди не поїхали. Стояли на дорозі просто неба і не знали, що ж нам робити і до кого телефонувати. Це було вже десь о пів на першу ночі. Ніхто не брав слухавки, мабуть, спали або також були в дорозі.

За словами біженців, зателефонували до куми сестри Галі в Санкт-Петербург, розповіли ситуацію. Та зв’язалася зі своєю мамою Лідією в Козятині. І вже вона сказала нам, що можна зупинитися в однієї козятинчанки — Валентини Бінецької. Але Валентина Василівна не зрозуміла спочатку, що їх буде така кількість, думала, що приїде одна родина! А тут до неї в квартиру завалюється 9 дорослих і 9 дітей віком від 9 місяців до 16 років!

— Пані Валентина навіть перелякано спитала, коли ми почали заходити: “А вас там ще багато?!”, — розповідають далі.— Вона молодець, не розгубилась. Почала витягувати простирадла, матраци, подушки, стелити нам постіль, вклала всіх спати. Нарешті ми могли відпочити, адже всі добряче втомились. Діти позасинали, а дорослі почали готувати їсти. Пані Валентина все хвилювалась: “Чим же я вас буду годувати?” Ми почистили картоплю, поставили варити м’ясо — вирішили приготувати борщ. Сусіди пані Валентині всі ці дні носили нам різні продукти, молоко, турбувались, як ми влаштувались. А на другий день зранку, як прокинулись, зрозуміли, що ми всі напівголі приїхали. Сусідка Валентини Василівни Тетяна Горобець принесла нам одяг, взуття — і дітям, і дорослим. Як поснідали, батьки вирішили поїхати назад у Павлівку, подивитись, що там як. Як виявилось, у хаті вибило чотири вікна, пошкодило двері вибуховою хвилею. Мати вирішила трохи прибрати в хаті. Та й не можна, каже, залишати господарство — в нас свині, кури, їх треба було нагодувати.

Пізніше зателефонували люди й сказали, що має бути ще вибух, потужніший за той, що був. Рідні прохали тих, що поїхали, повертатися назад в Козятин. Їхали вони якоюсь кукурудзою, бо на дорогах стояли пости і не пускали людей через вибухи. Там таке робилося!

Уже в четвер зателефонував павлівчанам сільський голова, він весь цей час був у Павлівці, й сказав, що все більш-менш заспокоїлось і люди повертаються по домівках.

Шифер купляли за власні кошти, накладні зберігають, сподіваються, що держава відшкодує. Вікна затягнули плівкою, топлять грубку, поступово життя приходить в норму.

Родини з Павлівки Зоря, Кособуцьких і Табачок висловлюють величезну подяку козятинчанам, які допомогли їм пережити цю катастрофу. А саме, Валентині Бінецькій, яка приютила, Світлані Коломієць і її мамі Надії, що принесли продукти, Тетяні Горобець і Павлу Занюку, які допомогли одягом та взуттям, сім’ї Загоруїв, що принесли молоко і продукти, Ірині Абрам’юк, яка теж допомогла продуктами, Світлані Лещук, яка дала куртку, Наталі Іщук, яка переказала кошти. Кумі сестри Галині Матвійчук та її мамі Лідії Подуфаловій, які спрямували до Валентини Бінецької. Володимиру Горбатюку, голові профспілок Козятинського локомотивного депо, який взяв до себе чотирьох чоловіків на ніч з середи на четвер.

Від усіх павлівчан велика вдячність мешканцям Козятина, які приймали їх в лікарнях, Будинку культури та у власних домівках. Вдячність не має меж! Мирного неба бажають, міцного здоров’я, щастя у родинах та всіх благ!

 

Коментарі

Минулого тижня три українські команди проводили останні ігри в групах Євротурнірів.

У кишеньковій мерівській газеті є один дешевий матеріал з перекрученими фактами.

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up