Павло Дворський: «Музика перемогла» (+ відео)

Павло Дворський співає пісню «Перехрестила на дорогу»

— Ви вперше в нашому місті?

— Ні, я вже бував тут із концертами раніше. Але разом із синами ми приїжджаємо вперше. Радий, що є таке гарне містечко, де живуть, працюють всі, хто творить нову Україну.

— Що вас надихає?

— Зустрічі з людьми, колективами. Поїздки до інших країн. Красиві місця. Повороти в особистому житті. А також трагічні чи героїчні події в нашій державі. На це мають відгукуватися і поети, і композитори, і співаки. Життя дає свої образи, вносить власні корективи.

— Яка історія створення хіта «Стожари»?

— Одного разу зібрався колектив ансамблю «Смерічка» і кажуть мені: «Павле, для тебе є завдання. Хочемо, щоб ти написав хіт. Такий, щоби заспівала вся Україна». Я кажу: «У нас вже є такі пісні — «Червона рута», «Водограй», «Пісня ходить поміж нас». «Ні, ці пісні вже знають, співають, а ти напиши власний хіт». Познайомили мене з поетом Володимиром Кудрявцевим. Він тоді вже був відомим автором пісні «А ми удвох, а ми удвох в одне дівча закохані». І ми домовилися так — якщо я напишу музику перший, то він на готову композицію вірші. А якщо він перший — текст, то я писатиму музику. Сталося так, що під час поїздок Одеською областю в мене народилася гарна, цікава мелодія. Коли я приїхав з гастролей й зустрівся з Кудрявцевим, наспівав йому. Через декілька тижнів він мені присилає листа з майбутньою нашою піснею (я тоді ще жив у Чернівцях) і каже: «Павле, я вірю, що наші «Стожари» заспіває вся Україна». Його слова виявилися пророчими. Уже сорок один рік звучить ця пісня.

— Ви часто гастролюєте за кордоном. Чи володієте якоюсь іноземною мовою?

— Володію італійською та англійською, але користуюся словником. Мої хлопці (сини — авт.) трошки краще знають. Вони закінчували спеціалізовану гімназію з вивчення англійської. Мову треба вчити. Коли їдеш за кордон, наприклад, до Італії, Іспанії чи Німеччини, до тебе підходять після концерту тамтешні люди, тому бажано знати хоч трохи основний запас слів.

— Ви вже більше сорока років на сцені. Чи відчули за цей час емоційне вигорання?

— Ні. Звичайно, бувають напружені концерти, але вдома відпочинеш декілька днів чи тижнів і чогось не вистачає, щось тебе тягне в дорогу. Знову хочеться виходити на сцену. Брати в руки гітару чи сідати за клавішні. Зараз ми працюємо з синами, це для мене додатковий стимул, тому що діти поруч, співають, підтримують. Поки є настрій, сили та енергія, треба йти до людей.

► Павло Дворський побажав читачам щастя, добра, злагоди, любові та закінчення війни

— Якби ви не стали артистом, ким би ви були?

— Мабуть, конструктором. Після десяти класів я вирішив вступити до Харківського авіаційного інституту. Хотів стати конструктором авіаційних двигунів та ракет. Але батько (а він у мене був народним музикантом) одного разу мені сказав: «Павле, я думав, що ти станеш професійним музикантом, а ти пішов у інженери». Це стало для мене переломним моментом. Я вступив до музичного училища, потім до консерваторії і так сталося, що музика перемогла.

— Кажуть, що Водолії дуже імпульсивні і їх дратує і втомлює все старе і звичне. Ви такий?

— Ні, я шаную надбання, яке було раніше. Воно має право на життя. Дехто каже: «Давайте все буде нове, нам старого не треба». Але ті звичаї й обряди, вишиванки, пісні, які нам залишили діди й бабусі, нам треба берегти. Коли поєднується сучасне і старе, дуже гарно виходить. Тому потрібно йти вперед, але в жодному разі не забувати, що були твої побратими раніше, що вони теж намагалися щось зробити на краще.

— Як заслужений та народний артист України, як ви оцінюєте стан української поп-музики?

— Зараз все добре розвивається, є цікаві виконавці. Є можливість і слухати гарну музику, і вчитися на гарних прикладах. Сучасна естрада — це поп-музика, фольк, джаз. Завдяки квотам на радіо більше звучить українська пісня, з’являються нові обличчя. Прикро лише з цьогорічним відбором на «Євробачення». Так вийшло, що нашу країну ніхто не представить. А це мінус для України. Думаю, життя навчить і функціонерів, і адміністраторів продумувати все до дрібниць і в творчому, і в адміністративному плані.

— Яке ваше життєве кредо?

— Усі горби перейду, хоч важка крутизна, спочину на вищій горі я. Які б не були труднощі, треба йти вперед до життєвої й творчої вершини. І тільки там спочити. А поки є можливість — творити для людей. Підіймати їм настрій, дарувати віру, надію, любов.

— Як вам вдається тримати себе в такій чудовій формі?

— Гастролі — це завжди рух — поїзди, автобуси, літаки. У вільний від концертів час займаюся настільним тенісом, я — майстер спорту. Мої сини також займаються настільним тенісом. Старший — кандидат у майстри спорту, в молодшого перший розряд. У нас сімейна спортивна команда. Іноді ми можемо пограти у футбол. Так і тримаємо себе в формі. Робимо зранку вправи. Ще постійно гуляємо на свіжому повітрі. Сцена потребує руху. Треба бути завжди у формі, виходити до людей з оптимізмом, з вірою, з гарним настроєм, тому праця, постійна праця і рух — це життя.

►Павло Дворський разом із синами виконує свій хіт «Стожари»

— Чи траплялися у вас під час концертів курйозні моменти?

— На сцені буває всяке. Якось ми з нашим колективом виступали в Одесі на відкритому майданчику. Це був великий зелений театр. Повно людей. Мій колега вийшов на сцену і співав серйозну пісню. Так викладався, ледь не плакав, дивиться — а люди сміються. Він думає: «Що ж таке?» може, погано виглядає, а потім зрозумів, що там. Кішка з кошенятами зробили собі кубельце. І поки він співав, тварини позаду нього проходили. Кішка візьме одне кошеня в зуби й носить, друге, а вони розбігаються. Люди те побачили й сміялися. А він подумав, що то з нього сміються. Бувало так, що вимикали світло, і я саме співав з гітарою. Я вийшов на авансцену і продовжив співати в темряві. Люди аплодували стоячи. Одного разу ми запізнилися з Назарієм Яремчуком на концерт у Вінницькій області. У дорозі двічі поламався автобус. Ми приїхали о першій ночі. І цілий клуб людей не розходився. Кожен тримав своє місце і наш концерт тривав до третьої ночі. Я до сих пір пам’ятаю. Відтоді минуло вже років 30–35.

— Ви почали свій творчий шлях в ансамблі «Смерічка», продовжили — сольно. Що легше — виступати з колективом чи самому?

— Колектив — то є колектив. Ти знаєш, що за тобою прекрасні музиканти, завжди жива музика. Коли вже я почав працювати сольно, іноді доводилося виступати під інструментальну фонограму. То вже інакша атмосфера. Звичайно, потім в мене були концерти з великими симфонічними оркестрами. Дуже цікаво, коли за твоєю спиною 60 людей, звучить шикарна оркестрова музика. Але музикант має бути готовий до всього. Іноді доводиться співати акапельно, іноді під гітару, баян чи акордеон. Кожен час по-своєму цікавий і важливий.

Олена УДВУД

Нагадаємо:

• "Зорянка Арт" відсвяткувала 50 річний ювілей!

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.