Підприємиці, стилістка та міжнародна модель з Козятина ділилися секретами успіху

Під час першого етапу форуму виступили чотири юних, проте вже дуже успішних дівчини. Кожна — спеціаліст у своїй сфері.

Як вступити в універ за кордоном

Уляна Пилипенко — перший спікер на форумі. Вона брала участь у різноманітних міжнародних конкурсах, виступала з ансамблем «Подольський квят», працює волонтером у Польській королівській опері. Це організація, яка співпрацює з установами у сфері культури.

Вже кілька місяців Уляна живе у Польщі, бо навчається на першому курсі Варшавського університету на факультеті фізики. На те, аби вчитися там, дівчина мала свої причини.

— Вибір Польщі, напевно, через те, що, як не як, це інша країна, — пояснює Уляна. — І це можливість подивитися на те, що відбувається тут, і на нас самих іншими очима. Це інший спосіб мислення, інший спосіб життя і зовсім інші люди. Інакшість, перш за все, в ставленні поляків до самих себе. Те, як вони про себе думають. Як на мене, в них трохи більше самоповаги.

Спершу треба було подати документи. Для кожного університету свій пакет, який потрібно зібрати. Зручність вступу полягала у тому, що документи можна подавати онлайн. Кожен університет має платформу в інтернеті, куди треба завантажувати відскановані варіанти. А їхати з документами лише у тому разі, якщо зарахували.

Це — один з найважчих періодів у житті студента. Тож Уляна поділилася порадами, як його пережити.

— Пишіть імейли. Всюди. Будь-якою мовою і будь-які питання, навіть найдурніші. Бо це найпевніший спосіб дізнатися все, що цікавить, — каже дівчина і додає, що з вибором університету треба бути обережним. Ніж вступити у який-небудь у Польщі, краще піти в нормальний, але в Україні.

Учасниця проекту «Подіум»

Евеліна Войцехівська — дизайнер одягу, стиліст, викладач у школі моделей, випускниця академії A.Tan.

Коли закінчила школу, довго вагалася, ким саме хоче бути. Завжди мріяла стати психологом, проте шити одяг їй подобалося не менше. Схильність до рукоділля передалася від мами. Вирішальний вибір допоміг зробити сон.

— Я почала медитувати, — розповідає Евеліна. — Прочитала у книжці, якщо ти щось хочеш дізнатися, якесь питання тебе мучить, ти кажи перед сном: «Я не знаю, але я хочу знати». На якійсь nn-ій подорожі у сон мені приснився один відомий модельєр і я зрозуміла, що це якийсь знак, підказка.

Так Евеліна вступила до академії A.Tan, потім працювала стажеркою відомого модельєра. Згодом випадково знайшла роботу у журналі. Знайома журналістка сказала, що шукають помічника стиліста. Евеліна вирішила спробувати. Перше своє завдання отримала о третій ночі.

— Мені кажуть дівчата: «Кинь його, нащо воно тобі. Шансів буде багато». Але моя натура не така, — продовжує дівчина. — Деяким моїм знайомим шанс дається, а вони кажуть: «Ні, я не гідна цього. Ось Катя — так. А я, ну що я? Я міль». Який ви рівень собі поставите, такий і буде.

Завдання Евеліна виконала і роботу отримала. Тому, каже, не треба боятися робити собі виклики, а жити тут і зараз і вірити в себе.

Потім дівчина потрапила на проект «Подіум», який теж став для неї доленосним. Нашу козятинчанку обрали у двадцятку з-поміж двох тисяч претендентів.

— У мене була перша колекція, яку я пошила, — згадує дівчина. — Я сиділа в інтернеті, і мені вибиває: «Новий канал, проект «Подіум», ми шукаємо саме тебе!» Я відправляю заявку. Прийшла на кастинг. Це був останній день. Дві тисячі дизайнерів. Всі акули сиділи біля мене. І тут сиджу я зі своєю першою колекцією, сім діток. Я сказала, що з Козятина, і зразу мене взяли.

На думку Евеліни, успішність приходить до тих, хто не боїться себе показати.

«Я зрозуміла, що бюджет мені не світить»

Олена Міщук почала свій виступ із того, що запитала майбутніх випускників, який може бути найгірший кошмар у їхньому житті на цьому етапі. Звісно, не скласти ЗНО. Або скласти не так, як хотілося. Саме це пережила Олена.

Дівчина спершу хотіла бути ІТ-шником, потім вирішила обрати філологію. Склала тести, планувала вступати на бюджет, проте не набрала для цього достатню кількість балів.

— Коли я подивилася на бали, у мене стрес був настільки! — зізнається Олена. — Я подумала: «Це що, українська мова — це все, на що я здатна?! А все інше?! А як же безкоштовне навчання, мама-вчителька?! Я зрозуміла, що бюджет мені не світить. У той період я просто лежала, як овоч.

Так тривало пів літа. Потім мама знайшла в інтернеті проект від Erasmus+. Це програма для обміну студентів та молоді. Запропонувала Олені взяти участь. Треба було зняти відео. Спершу дівчина поставилася до цього скептично, проте вирішила спробувати.

— Коли я надіслала заявку, мені прислали відповідь: «Ми вже набрали групу, ви нам не підходите». Але потім мені прислали ще один лист: «У нас буде ще один проект, ми вас туди запрошуємо». І це був переломний момент, — каже Олена.

Дівчина потрапила на проект, пов’язаний із темою мігрантів-переселенців. Після цього Олена вступила в КПІ. І тут її чекала чергова несподіванка — її запросили на другу частину проекту, яка проходила у Німеччині. Це була перша поїздка за кордон без батьків. Тоді Олені було 16 років.

Сьогодні вона навчається на заочній формі, професійно займається фотографією. А 2019 року виграла грант від європейської організації. Про це детальніше ви можете почитати тут.

«Я хочу фотографуватися для журналів»

Марина Машкіна працює міжнародною моделлю. Проте своє покликання знайшла не одразу. Після школи мама наполягала на тому, щоб дочка пішла на залізницю, бо сама працює провідником. Марина її послухала, хоча хотіла бути психологом.

— Про те, що зараз практикують рік без навчання, я ще такого не знала, — розповідає Марина. — Хоча мені здається, що краще посидіти вдома рік, визначитися. Це я зрозуміла на першому модельному контракті, коли дівчина 16 чи 17 років сказала: «Я не вступила після школи, то полетіла на модельний контракт. Я не знала, ким я хочу бути, вирішила подумати рік». І я подумала: «Це круто! Чому я так не зробила?! Чому пішла у Вінницю вчитися на залізничному?!»

Марина закінчила навчання і почала працювати. Змінила кілька робіт, весь цей час шукала себе. І нарешті знайшла.

— Я прочитала такий тест: тобі 60 років, у тебе багато грошей, все в тебе є. Чим ти хочеш займатися? І я собі придумала — я хочу фотографуватися для журналів. Мені тоді було 22 роки. Всі думають — модель, 22 роки — вже стара. Але нічого не пізно робити, якщо ти цього хочеш.

Дівчина почала змінюватися, змінила свої звички. Каже, спершу міняються думки, а разом з ними і зовнішність. Нині вона вже має досвід зйомок у журналах, реклами, а також роботи на подіумах.

— Мій останній контракт був у Китаї, — продовжує Марина. — Їм дуже важко вимовити літеру «р» і вони на мене казали «Маліна». Я їх навчила говорити Козятин і вони мені казали: «Ту дівчинку з Козятина ми хочемо бачити».

Марина каже, що важливо обирати своє оточення. А батькам — підтримувати своїх дітей.

«Наша мета – профорієнтація»

На другій частині форуму виступили кондитер Тетяна Шведова, ветеринар Марія Свінціцька, підприємиця Наталія Юрчук, священник Української православної церкви Вадим Яковенко. Вони теж поділилися своїм досвідом.

Форум «Моделі успіху в сучасному світі» влаштувала організація «Краплина турботи». Це другий подібний захід у нашому місті.

►Ініціатор форуму Валерій Дзюбенко

— Наша мета — профорієнтація, — каже Вікторія Давидюк, співзасновниця організації. — Як знайти себе, своє майбутнє. Дати підказки, рекомендації, цікаві історії людей, які вже відбулися.

►Тетяна Міщук (ліворуч), Надія Бортюк (у центрі), Вікторія Давидюк (праворуч) - співзасновниці організації "Краплина турботи"