Пішла заробляти трудодні раніше, ніж почала навчатися в школі

Пішла заробляти трудодні раніше, ніж почала навчатися в школі

В останній день вересня свій 90-річний ювілей відзначила славна жінка Надія Сизонюк. Її дитинство пройшло в полі. Важко працювала і раділа життю. Виховала двох прекрасних синів, які тепер її доглядають.

Познайомилися ми з Надією Федорівною в День її 90-річчя. Нам стало відомо, що 30 вересня будуть вітати її від ради ветеранів праці. Довірили цю почесну місію голові квартального комітету Надії Лобозінській.

Відео дня

Після привітання ми вирішили познайомитися з іменинницею більш детально. А вона й каже

— Я людина не зовсім публічна, але коли прийшли вітати мене, то пішли до хати.

Крім ювілярки в будинку були Син Олександр з дружиною Валентиною, а іменинниця зручно вмостившись біля столу почала розповідати.

— Народилася я 30 вересня 1931 року в Сестринівці. Ще до школи ходила замість мами працювати в поле. В Сестринівці закінчила 7 класів. Працювала на швейній фабриці. Разом з чоловіком збудували хату та виростили двох дітей.

— То ви пішли працювати в поле раніше ніж в школі взяли в руки буквар? —запитали ми іменинницю.

— Виходить так, — відповіла господиня дому. 

— Тоді розкажіть про своє дитинство

— Дитинство пройшло, як у всіх сільських дітей. Тридцятих років з тією різницею, що я дуже рано почала працювати. В Козятині була багато разів. Тільки найбільше пам’ятаю коли німці забирали в Німеччину на роботи нашу молодь, серед яких був мій старший брат. Нас з мамою, як і інших людей, загнали в кошару. Потім німці мене відпустили, бо я була мала, а мама для німців стала переростком. Брата окупанти комісували через те, що у нього були рани на ногах. Одна жінка знала, що німець, який керував відправкою людей до Німеччини був великим чистюлею і радила нашим хлопцям і дівчатам прикладати до ніг зілля, яке викликає дерматит тіла. 

Іменинниця не пам’ятає, що то було за зілля. Очевидно, то була трава борщівника. Контакт людини з рослиною був вражаючим — виглядало наче інфекційне захворювання шкіри. Бранців з ознаками хвороби фашисти комісували. Старшого брата Надії в 44-у мобілізували на фронт. Під Липовцем він отримав важке поранення і інвалідом 2-ї групи повернувся додому. Пізніше вступив до технікуму, а після навчання працював на підприємстві харчової промисловості. Молодший брат став військовим — дослужився до полковника.

Ще ми попросили іменинницю, щоб вона розповіла, де вона працювала, коли вийшла заміж і як вона опинилася в Козятині

— Після школи пішла працювати на швейну фабрику. Будучи в Козятині познайомилася з чудовою людиною — залізничником Петром Сизонюком. Між нами зав’язалася дружба, яка швидко переросла в обопільне кохання. Вісімнадцятого лютого 1951 року ми стали з ним на весільний рушник. Дочекалися земельної ділянки на забудову, а отримавши її збудували хату, в якій зараз сидимо.

В цій же хатині в сім’ї Сизонюків народилися, виховались і виросли двійко хлопців. Старший Валентин став технологом і працював в місті Запоріжжя на коксохімі. Молодший Олександр після навчання в технікумі обрав професію військового виробництва. Зараз обоє синів на заслуженому відпочинку.

Коли діти підросли ювілярка знайшла роботу ближче до дому. Працювала у відділенні пошти, що на вокзалі станції Козятин пасажирський. Вона, маючи добру пам’ять, не розповідала, що її за хорошу роботу підвищили по службі і стала вона працювати старшою по зміні. Про це нам стало відомо від працівників соцслужби, які провідують пенсіонерку великого робочого стажу.

Ще задовго до ювілею син Олександр з невісткою Валентиною стали думати, гадати, що матері треба постійний догляд тим більше, що вона заслужила поваги від дітей. Порадившись з своїми дітьми та онуками, що на Київщині Олександр з дружиною вирішили, що треба доглядати за матір’ю в її рідному домі. 

— Переїзд на нове місце проживання міг вплинути на її самопочуття, — каже молодший син. 

— Не дарма є приказка, якби не було добре десь, а вдома найкраще, — підтримала свого чоловіка невістка Валентина.

Наостанок нашого візиту ми запитали у іменинниці, як вона почуває себе. 

— Буває, що ноги болять.

І більше ні на що не поскаржилась, а це означає, що вона добре себе почуває. 

Син Олександр каже:

— Ми переїхали жити до матері, щоб вона відчувала себе потрібною і захищеною. Наступної суботи до неї з’їдеться вся наша родина. Вона знає, що в будь-який момент вона знайде підтримку і розуміння в колі своєї родини.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі (6)
  • Лика Семчук

    Дай Боже здоров'я Ювілярші!!!
  • Галина Овсянкина

    Тетя Надя с юбилеем вас!!
  • Artur Edu

    Жахлива молодість та важке життя. Вона не жила а виживала. Та зараз отримує злиденну пенсію за це...Як добре, що сучасні діти мають більше можливостей за цю нещасну бабцю

    Читач34 reply Artur Edu

    золоті слова ! люди радіють, як колись рабами жили і хочуть цей час повернути , я в шоці просто
  • Тетяна Костюк

    Моя дорогенька бабуня, вітаю!

keyboard_arrow_up