Подорож історичними стежками вулиць Козятина або народні назви куточків і вулиць Козятина

Подорож історичними стежками вулиць Козятина або народні назви куточків і вулиць Козятина

Творцями минувшини міста залізничників Козятина є прості люди, які будували залізницю, вокзал, водонапірні вежі, депо, монтували мости, встановлювали пам’ятники, розбивали парки, сквери, площі. Саме звичайні люди під керівництвом кваліфікованих фахівців творили нашу історію і наймудріші вчинки мали прості, не замислуваті і зрозумілі більшості погляди на життя.

 

Я хочу провести для вас екскурс у недалеке минуле наших земляків, творців та будівничих міста залізничників та пройтися містечком Козятин, його вуличками і цікавими куточками, що залишилися в пам’яті, іноді в дивних назвах. З кінця 19 початку до початку і середини 20 ст. Найголовніше, чим володіли наші пращури, це простотою думок і мудрістю віків. Дечому у них нам треба повчитися.

Велика вулиця

Центральна вулиця міста, Велика. Сьогодні ми її знаємо як вулицю Пилипа Орлика, а в радянські часи вона носила назву Воровського

Одна із головних вулиць Козятина на початку 20 ст. була центральна вулиця і називалася, відповідно до її статусу Большая тобто Велика. У радянські часи вона носила назву радянського революціонера, одного із перших радянських дипломатів- Вроцлава Воровського. У часи Незалежності України була перейменована на ім’я генерального писаря Війська Запорізького, гетьмана України і автора першої Конституції України - Пилипа Орлика. 

Зі слів місцевого мешканця Михайла Еміш’янця 1924 року народження, на ній розташовувалася найбільша кількість магазинів та інших споруд - це аптека Скоробецького, хлібопекарня Еміш’янца (сучасний магазин “Фортуна”), синагога. На протилежному боці (сучасний міський сквер) розміщувалася пожежна каланча, навколо котрої паслися корови і кози. Будинок вище згаданого старожила й досі знаходиться на тому місці і є одним із найдавніших в Козятині. Йому понад 130 років. До цього часу збереглися колоритні ставні, ворота та паркан ще з тих часів. У закритому дворі цього будиночка було завжди затишно, розміщувалася альтанка, де можна було приємно відпочивати у спекотну погоду, як згадував друг господаря будинку Мончинський Едмунд Станіславович 1925 року народження. 

А ще у господаря було прізвисько – грек. Нібито його предки були грецькі чи австрійські піддані і в родині зберігався документ на володіння будинком ще за царя Олександра. Це був план забудови будинку з царською гербовою печаткою. Михайло Емішьянц весь час працював майстром з ремонту годинників, для цього у воротах було спеціальне віконечко, що відкривалося для відвідувачів. Саме через таке віконечко я й спілкувалася з господарем будинку і бачила документ на право власності будинку. На жаль, тоді не існувало ксероксів, а господар не давав його до рук.

Алейка із тополь та «горіла рампа»

Найпопулярнішою вулицею нашого містечка після відкриття залізничного сполучення Київ – Балта (25 травня 1870 року), була Алейка із тополь. Вулиця тягнулася від першої станції Київського напрямку - товарної Козятин (сучасне приміщення міського пенсійного фонду), вздовж «горілої рампи» аж до Нафтобази, де розміщався сквер. А коли побудували сучасний вокзал у 1889 р., залізничну церкву Вознесіння Господнього у 1895 р. і сучасне приміщення двокласного міністерського залізничного училища у 1896 р. (ЗОШ № 2) , вона теж була засаджена тополями й тягнулася вже й до цих споруд. 

Приміщення вокзалу Київського напрямку. Розташоване на вулиці Винниченка, яку колись називали Алейкою

Поруч зі станційним на той час приміщенням Київського напрямку знаходилась станція товарна, де відвантажували різноманітні вантажі. Мої батьки, та ще й досі деякі громадяни називають це місце «горіла рампа». Мешканець міста Козятин і його уродженець Козлов Тадеуш Альбінович, 1942 року народження пам’ятає, як батьки повідали йому, що під час визволення Козятина цей склад, під накриттям згорів від влученого в нього снаряду. З того часу і стали називати цю територію «горіла рампа», рампою називали залишки металевих конструкцій складу після пожежі.

 

Диво-джерело

Перемістимося з вами на ту сторону, як прийнято говорити між людьми, попід локомотивне депо і пройдемося вулицею, що тягнулася вздовж залізничної колії поруч з паровозним депо в бік Києва. Її назвали просто – Колійна. Потім вона стала Кірова, а на даний час у 2015 р. стала носити нову назву Джерельна. Ми дивувалися, бо я виросла на ній, що за назва дивна. Калюжі бувають, що не пройти і не проїхати, а ось, щоб джерела били, то ні. І незабаром дізналася від уродженця міста, на даний час киянина Георгія Володимировича Штепи, 1945 року народження, що, виявляється, джерело било приблизно за 10 метрів від колії, що на Київ. 

Пам’ятаю і я той колодязь з водою, але вже занедбаний, а пізніше засипаний великим щебнем з-під залізничного полотна, цеглою, якою був викладений всередині колодязь. Як з’ясувалося, біля самої насипної колії било джерело. До того джерела регулярно ходив з пляшечкою дід в хворими очима. Кажуть, що ніби він прозрів і ще багато було випадків зцілення від різних хвороб після вживання цієї джерельної води. Потім з’явився підприємливий господар, загородив диво-джерело, обклав колодязь цеглою , побудував дашок і став продавати цілющу воду. Людей було дуже багато бажаючих вилікувати важкі хвороби, черги були безмежні, їхали з різних куточків Радянського Союзу, місцеві щодня набирали й собі воду у бідончики, банки. І новозаселену вулицю напроти живильного колодязя назвали Санаторною. Сьогодні у неї вже інша назва Баженова. А далі хтось взяв воду до лабораторії і з’ясувалося, що ніяких цілющих властивостей вона не має. Джерело закидали камінням і воно зникло.

Продпункт біля вокзалу. Раніше поблизу нього була Червона площа, на якій виступав Симон Петлюра

Циганський посьолок

Трохи далі, якщо пройти до переїзду від джерела, потрапляємо з вами на Білу Казарму. І знову історію походження цієї назви нам розповів Козлов Тадеуш Альбінович. Він чув, що ще за царя, коли будували залізницю, на роботах задіяли солдатів. Їм побудували в цих місцях казарми для проживання, а наші жіночки їх причепурили, підбіливши вапном. Уже давно зникли солдати і їх казарми розвалилися, а назва так і залишилася.

Переїхавши зі сторони міста переїзд, можна одразу потрапити на циганський посьолок, або селище Махаринці. 

Колись поселились у Махаринецькому лісі табором цигани, згадувала Дрижук Надія Андріївна 1923 р. н. А потім деякий час роми проживали у закинутих хатах. Так і прив’язалася назва й до цього часу вживається місцевим населенням. Як свідчить мешканка Козятина Грогуль Клавдія Петрівна, 1944 р. н., про те, що там жили цигани, розповідала їй свекруха, мешканка того селища Кирилюк Василина Гнатівна.

Одна з перших водонапірних веж, що досі є на території Локомотивного депо. Нею качали воду з Водокачки

Де виступав Петлюра

Народ скаже, як зав’яже - є такий крилатий вислів. Наприклад, вулицю, що тягнулася від вокзалу станції навпростець до села Сокілець, прокладену пішими і на возах людьми повз військову частину козятинці назвали відповідно - Сокілецька. Сьогодні її залишки можна побачити у Талимонівському яру, де у 2012 році увіковічили пам'ять жертв нацистського окупаційного режиму.  Там у братських могилах, за свідченнями очевидців тих подій, розстріляли понад 9000 мирних жителів єврейської національності, партизан, підпільників, в тому числі 48 військових матросів, 60 ромів і 1900 військовополонених.

Вулиця Вокзальна існує до цього часу і тягнеться вона від вокзалу до мосту і до памятника паровоза, вздовж продовольчого пункту. Продпункт біля вокзалу – одна із найдавніших споруд закритого типу. Побудований разом зі станцією, так як станція була важливим стратегічним об’єктом в часи війн. Тут знаходилася одна із центральних площ міста. На якій виступав перед місцевою громадою в грудні 1918 р. отаман Симон Петлюра. Тут харчувалися у їдальні, отримували пайки військові, які переміщалися в місця дислокації, відпочивали. У деяких місцях стіни приміщень сягають у розмірах до 1 м.

Ставки за Табенкою

Талимонівка - хутір, названий на честь володаря землі Талимона, зі слів місцевої мешканки Грушко Олександри Олексіївни,1924 року народження. Село було заселене в основному поляками. Місцеві володарі землі, а це наприкінці 19 ст. Табенський Л. І.– поміщик, побудував на схилі гори будинок з колонами, розводив рідкісні рослини, мав садок і кохався у сортовому бузку. У 1880 р. ним було засноване садівництво та плодовий питомник. Саме тому гора сьогодні носить назву Табенка. Село приєднане до міста Козятин у 1957 р.

Поруч з Табенкою є ряд ставків. Один досить мілкий і носить назву Мацька. Люди розповідають, що так звали господаря землі, на якій розміщався став. Поруч з Воїнським. Трохи подалі – Поляка, названий ім’ям господаря землі і ставка, управляючого Козятинським пивним заводом В’ячеслава Івановича Поляка (прізвище). Географічна назва річки зі ставами Ситна. Вона впадає у Махаринецький заводський ставок. Сьогодні це 1-ий, 2-ий 3-ий (вже не функціонують, висохли), а 4-ий і 5-ий стави є. Ці стави, особливо – перші, належали фермерші генеральші, вдові Струковій. Їй належали землі від пивного заводу (сучасна швейна фабрика і включно з тубдиспансером на станції Плановий). Вона розводила на своїй фермі (до цього часу назва збереглась в народі Ферма) рибу. У фондах музею є візитівка фермерші з написом про доставку риби потягом клієнту. Станція Планова названа тому, що в сучасному тубдиспансері після війни з 1956 по 1961 рр. розміщався Козятинський обліково-плановий технікум, з 1967 р., це Вінницький технікум м’ясної та молочної промисловості, у грудні 1970 р. учбовий заклад переведено до м. Вінниці.

Козятинські цвинтарі

Керикеша - міський центральний цвинтар на вулиці Білоцерківській, тому що тягнеться аж до міста Білої Церкви. Назва походить від прізвища людини, що жила поруч і наглядала за цвинтарем.

Вейцмана кладовище. Це єврейське кладовище, яке розміщалося на Водокачці. Наприкінці 1980-х років рештки та кам’яні пам’ятники перенесли на центральне кладовище. Чому саме там знаходилось кладовище? Я чула від старожилів, що єврейського походження народ ховав своїх померлих ще донедавна до заходу сонця на найвищій місцевості, у сидячому положенні, замотаних у білий саван. І пам’ятник виглядав таким чином.

Чому Водокачка і хто такий Кліма

Водокачка – так в народі названа наймальовничіша річка з географічною назвою Гуйва, що на стадіоні. Таку назву мало і сучасне село Козятин до визвольних війн під проводом Гетьмана Богдана Хмельницького. Під сучасною назвою село з’ явилося після так званого в народі періоду Руїни. З неї качали воду першою водонапірною вежею, що знаходиться на території локомотивного депо для паровозів на залізниці. А в кінці 19 та на початку 20 ст. річку в районі стадіону називали Пруди, тобто Ставки.

У Кліми - це магазин, де проживав Кліма - торговець. До цього часу є там магазин і люди й досі, щоб зрозуміти, до якого магазину йдеш, називають до Кліми. Знаходиться він на першому повороті ліворуч на вул. Васьковського в бік ПРБ.

Зелений магазин - до цього часу дехто так і називає магазин, що знаходиться біля садочка, коло залізничного мосту. Він був оббитий дошками, пофарбованими у зелений колір.

Був Поляка, став Поліка

ПРБ - селище, російською посьолок робітничих бригад, де проживали фахівці залізниці. А в дитячі роки я чула «Посьолок рабочих батраков».

Вулиця Пивна - так називалася в Козятині, тому що на ній знаходився в Козятині пивний завод, управляючий був Поляк В’ячеслав Іванович. Закрився у 1927 р. і був реорганізований у плодово-ягідний завод, пізніше фабрику гумового взуття, а з 1964 р. – швейна фабрика. А от місце, де проживав управляючий і ставок навколо так і залишив народ назву – Поліка, на даний час літера в прізвищі -Я перетворилася у І, тому звучить ставок Поліка, а не Поляка. Ставок Поліка - знаходиться біля дач на Талимонівці.

Вулиця Поштова, на ній знаходилася пошта земська, пізніше в радянський період, приблизно в 1920 –30 ті роки, перейменована у Карла Лібкнехта - імені німецького соціаліста. 17 жовтня 1991 р. стала Грушевського. На ній розміщено Музей історії міста Козятин, колишня земська пошта.

 Вулиця Водопровідна починалася від Водопровідної вежі. Сьогодні це вулиця Сербіна, імені підпільника, українського шефа депо, котрий був страчений нацистами 30 січня 1942 р.

На завершення хочу сказати, що дійсно, є чому повчитися у наших пращурів. Їхні назви навіть після перейменування залишаються жити в наших спогадах..

 Лілія Макаревич, директор Козятинського музею

 

 

Новини за темою Читайте також
Коментарі (7)
  • Татьяна Адамова

    Так багато різних версій. Може, варто якусь таку рубрику започаткувати
  • Валентина Владимировна

    Розказать про Кліму і не розказать, що будинок на дві половини. В другій половині жив із великою родиною і тримв першу і єдину в місті перекурню Винославський. Дочки його теж були перукарями. І досить успішними на ті часи. Після війни не могли утримувть будинок, не вистачало коштів, тому частину здавали в найм.Там жили  мої батьки.До того, як почалась розбудова вулиць, що стали з часом центром міста, саме теперішня вулиця Васьковського , площа біля перукарні Винославського і маг "Кліма", "уманські" будинки були центром тоді ще селища Козятин.і престижним раойном проживання. Ну а ПРБ - це посьолок РЕМОНТНИХ БРИГАД, тому що тут в бараках, деякі з них існують до тепер, жили родини робітників, що ремонтували паровози. Посьолок будувався одночасно з паровозним депо. І значно пізніше тут стали будувать житло для  керуючого складу Козятинського відділку. Саме тут розташували "паралельні" служби відділку. От так якось, шановна зав музеєм. Прості громадяни, виявляється, знають більше вас.

    Лика Семчук reply Валентина Владимировна

    Щиро дякуємо за доповнення розповідей., Валенина Володимирівна. Всього не можливо знати.. На даний час оповідь  завдяки вам доповнена.. Запрошуємо до музею, щоб ми змогли записати  ваші спогади і свідчиння за вашим підписом..якщо це не можливо, то ми прийдемо до вас і запишемо з ваших слів спогади, а Ви поставите свій підпіс  і прізвище.. Саме  на такі документи ми  посилаємося . Вони залишаться назавжди для майбутніх поколінь..
  • Elena Misienko

    Дякую  за цікаві історії .
  • Валентина Чемерис

    Большое спасибо за исторический экскурсия по родному городу. Поболь

    Большое  спасибо  за такой экскурсия по родному городу
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up