Прогулянка Козятинщиною: патріотична криниця, гілля на дорозі та засохла ялина біля дитячого майданчика

Вячеслав Гончарук

Козятин у фото. Періодично ми об’їжджаємо наше місто в пошуках цікавих фото.
Цього разу помітили, як розчищали хащі біля переїзду, що на Білій Казармі; чергу вимушених переселенців за допомогою ООН та як наводять лад на дорозі мешканці вулиці Центральної, що в селі Козятині

Почалася наша прогулянка з селища Залізничне. Нам дуже сподобалася криниця на вулиці Дружби, пофарбована у колір державного прапора. Запитали людей, які порались на присадибній земельній ділянці, хто навів тут таку красу? Вони з гордістю відповідають: «Це ми власними силами організували суботник і зробили біля криниці підмурок, а за декілька днів пофарбували його».

Відео дня

Ще на Залізничному біля автобусної зупинки «Умка» облаштували алею з підвісними горщиками квітів. Кумедний епізод стався в селі Козятині.

Жінка вулиці Центральної часто бере відро і прибирає біля свого будинку сміття, яке занесло на дорогу вітром. Жінка спочатку була проти фото, але як дізналася, що ми з газети, погодилася: «Та вже фотографуйте, тільки щоб мого лиця на фото не було». Ініціатива прибрати на вулиці біля свого будинку заслуговує на повагу і в цьому активній жінці нічого соромитися.

В центрі міста біля дитячого майданчика стоїть засохла ялина. Вітер нею хитає, поки що вона тримається міцно, але для безпеки дітей сухе дерево треба спилювати.

Ми не один раз писали, що через хащі біля переїзду 1011 км дуже погана видимість для автотранспорту. Особливо небезпечний поворот з провулку Шевченка на вулицю Данила Нечая. Порослі трохи почистили. Молодці, залізничники.

Завершили ми нашу прогулянку в день великих поривів вітру. Десь не витримали потоки вітру каштани. На вулиці Пилипа Орлика валялися на тротуарі гілки липи. Тільки вітер тут ні до чого. Гілки були спиляні пилкою і покинуті, щоб по них ходили люди. Чому покинули – є безліч варіантів. Не хотілося б, щоб людей підводили до того, що наш міський парк старенький і прийшов час його пустити на дрова. Ми б не були б такими не в міру здогадливими, якби минулої осені не були спиляні живі дерева біля школи ім Підгорбунського. Краще подумати щось не те, ніж мати в душі тривогу за пам’ятку багатьох поколінь, яким є і мабуть ще надовго залишиться наш міський сквер.